"Гибридные" требования оккупированного Донбасса: какая война, такая и независимость

Сепаратисты на словах стремятся к независимости, но не сделали ни одной попытки отгородиться от ненавистной и враждебной Украины.

Народним героєм тижня і, підозрюю, найближчого часу заслужено став Геннадій Москаль. Ролик тривалістю в півтори хвилини, в якому генерал-губернатор не окупованої частини Луганщини особисто не пускає на окуповану територію фури з пивом, радячи тамтешнім терористам пити сечу, пройшов у ефірах майже всіх українських телеканалів. Традиційно порвавши Інтернет і соцмережі. І хоча навіть нефахівець впевнено відзначить відверту постановочність відео, за кадром пан Москаль усе одно не пропустив цей вантаж. Як і решту подібних.

Ймовірно, що пан Москаль отримав неофіційне "добро" від чинної влади. Фактично своїми діями генерал-губернатор опечатав межі підконтрольної йому території. Дозволяючи відтепер перехід в обидва боки лише пішоходам та велосипедистам.

Це дуже нагадує практики, від самого початку проголошення Україною незалежності поширені на прикордонних територіях. Так живуть і пересуваються громадяни, котрі мешкають на кордонах із Польщею, Румунією, Угорщиною, Молдовою, Білоруссю, Росією. Отже, є всі підстави говорити про початок створення нехай тимчасового, але — все ж таки нового державного кордону на Сході України. Він пролягатиме по всій лінії фронту.

Ще одне підтвердження того — небезпідставні припущення американських експертів з приводу того, що Захід може змиритися з нинішніми кордонами між Україною й так званими "народними республіками". Закріплення лінії розмежування де-факто вигідне як нашій країні, так і Заходу, неприховано втомленому перебігом першої в світі "гібридної" війни.

Подібна ситуація абсолютно не влаштовує сепаратистських лідерів. У річницю свого "гібридного референдуму" ватажки так званих ДНР та ЛНР заявили: готові повернутися в Україну на правах найширшої автономії. За такий жест доброї волі зі свого боку сепаратисти не просять — жорстко вимагають зняти економічну блокаду. Тобто, не хочуть, за порадою Москаля, практикувати уринотерапію. А якщо "народним республікам" автономії не дадуть, вони погрожують проголосити повну незалежність від України.

Тут варто розуміти кілька важливих речей. Найперше, незалежність — те, за що воюють, страждають, проливають кров, гинуть. Історія знає безліч прикладів, коли боротьба якогось народу чи краю за незалежність тягнеться роками, десятиліттями, навіть століттями. Скажімо, країни Балтії 1990-го року влаштували конаючому СРСР "парад суверенітетів". Лідери антирадянських партій, рухів та громадянських спільнот не висували союзному керівництву жодних вимог, невиконання яких потягне за собою незалежність республік. Навпаки, йшлося про незалежність без жодних вимог. Спершу Прибалтика, потім — Кавказ, нарешті — Україна та Молдова відстоювали право на державний суверенітет і незалежність замість умовного статусу нібито автономної радянської республіки в складі Радянського Союзу.

Якщо зі складу якоїсь держави хочеш вийти — це робиш. Навпаки просто не буває: коли воюєш з більшою частиною країни за те, аби лишитися в її складі та на її балансі, бо інакше — незалежність як вища форма покарання ворога.

Ще одне, що варто усвідомити гарячим головам в Україні, котрі заявляють про неприпустимість здачі своїх же територій. Насправді про жодну капітуляцію не йдеться. Навпаки, в силу різних причин, головна з яких — потужна російська військова присутність на Донбасі, українська сторона поволі, але впевнено зводить оборонні споруди по всій лінії фронту. А влада вже скоро рік, як говорить про будівництво "Стіни", щоправда — на українсько-російському кордоні, лінію якого російська армія не порушила.

Натомість сепаратисти, котрі на словах чи то прагнуть незалежності, чи лякають нею, не зробили ще жодної спроби відгородитися від ненависної та ворожої України. Навпаки, не припиняють обстрілів навіть тоді, коли їхні ватажки у черговий раз про щось радяться в Мінську та створюють робочі групи, дуже схоже на фейкові.

Між тим, незалежність "народних республік" значно реальніша, аніж зняття Києвом економічної блокади та розмови про якусь там автономію. Річ у тім, що Російська Федерація жодних економічних блокад щодо ДНР та ЛНР не вводила. Навпаки, окрім зброї в білих вантажівках, що йдуть із Росії караванами, все ж є якась частина продовольства. На окупований територіях почав упевнено ходити рубль. Пропорція товарів між українським та російським виробником у магазинах вже становить 50 х 50 і, за прогнозами, російська продукція там витіснятиме українську. Тож з голоду місцеве населення не помирає масово. Бо Росія так чи інакше підтримує на окупованих територіях життя, котре переважна більшість населення впевнено називає нормальним.

Значить, власна незалежність, якою погрожують сепаратисти Україні, жодним чином не змінить ситуацію на Сході станом на цей момент. Навіть більше: може стати для населення окупованих територій благом.

Так, є патріоти й там, котрі не згодні. Але ж і в СРСР були патріоти, не згодні з радянською системою. Й не всі вибирали еміграцію.

Тому свіжа обмовка представника "Опозиційного блоку" про "радянський народ" не випадкова. Адже незалежність, яку ніхто, включно з Росією, не визнає, перетворить "народні республіки" лише на оновлений Радянський Союз. Ущільнений до 3 мільйонів населення. І Росія далі допомагатиме — допомагав же СРСР африканським країнам собі на збиток…

 

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять