Миллиарды Порошенко, или Полюбят ли украинцы бедного президента

На Донбассе все одинаково бедны. Кто хочет разбогатеть — берет автомат.

У ніч на 29 травня в Києві на Оболоні підклали вибухівку під фірмовий магазин "Roshen". Це не перший і, можна прогнозувати, не останній напад на бізнес, що належить чинному Президенту. За рік свого президентства саме бізнес та статки, котрі він приносить, завдає Петрові Порошенку найбільше проблем. Значна частина українців, серед яких напевне є Порошенкові виборці, саме багатство вважають найбільшим смертним гріхом глави своєї держави.

Рік тому вперше в історії України Президента було обрано за один тур. Уже наступного дня почалися й досі тривають розмови з приводу того, як мільярдер Порошенко заморочив громадянам голови, і що його "однотуровість" — цинічна політична технологія. Людський чинник і його значимість для нашої країни вкотре ігнорували.

Проте якщо й згадувати про технологічні маніпуляції масами, то справедливим буде передусім один контекст. Ще під час торішньої президентської кампанії в голови пострадянських людей, котрі водночас є найактивнішими виборцями, вбивали — Порошенка не можна обирати Президентом, бо він багатий.

Активісти Майдану під час президентських перегонів фотографували маєток кандидата Порошенка та поширювали його в соцмережах. Супроводжуючи сповненими пролетарського гніву коментарями: дивіться, мовляв, як жирує акула капіталізму. Щойно Президента обрали, він пообіцяв припинити війну на Донбасі. Не припинив. На те є різні причини, і чи не найголовніше — Петро Порошенко людина впливова, та все ж не Господь Бог. Більше того, не менш грішний, аніж його виборці. Та українці вкотре заперечили тезу, що в наша національна риса — повне відсутність уяви про владу як про щось сакральне. Щоразу обираючи владу, громадяни мріють проголосувати за Бога. Або ж — за доброго чарівника.

Цим пояснюються хвилі гніву в соцмережах щоразу, коли повідомляється: відкрився новий магазин компанії "Roshen". Мовляв, кому війна — а кому мати рідна, і поки країна воює, Президент розширює бізнес та збагачується.

Так, напевне голова держави не може бути водночас бізнесменом. А бізнес і політику, справді, давно пора розділити. Але обурені зростанням статків Президента громадяни водночас вимагають кожен для себе збільшення зарплат, регулярності соціальних виплат, збереження пільг, зниження цін на все, починаючи з продуктів харчування, замороження вартості комуналки — і це так само під час де-факто війни.

Рік Порошенка при владі вже не раз проаналізовано. Помилок зроблено чимало й не всі він визнав. Передусім це кадрова політика, і особисто в мене є підозра: на його місці будь-хто інший наробив би тих самих помилок. Найперше — через недостатню готовість "партій Майдану" брати на себе відповідальність і працювати на благо країни організовано. Майдан, на хвилі якого піднявся Порошенко, не мав жодної вертикалі і не міг похвалитися лінійністю. Замістити собою нудну бюрократичну машину революційні лідери виявилися не готовими передусім морально. Через те органічно почуваються в стані перманентної революції, коли треба критикувати владу, а не пропонувати альтернативу.

Зокрема, анонсований мітинг з вимогами відставки Президента напевне не обійдеться без щирих людей, котрі вимагають для себе нової країни. Але пригадають Петрові Олексійовичу не помилки й політичні прорахунки. Перший у списку його гріхів — бізнес та статки.

Чи був бізнесменом за свого президентства Леонід Кравчук? Ні. Леонід Кучма? Власного бізнесу напевне не мав і не має, хоча, як і Кравчук, не бідував і не бідує. Віктор Ющенко? Пропускаємо, з національно свідомого м'якотілого бухгалтера не вийшов державний діяч, а бізнесмен і поготів. Віктор Янукович? Той досі має мільярди, не заробивши при цьому жодної копійки власними руками, тим більше — розумом. На відміну від своїх попередників той, кого позбавили звання Президента України, не вмів у своєму житті зовсім нічого, включно з умінням зрозуміло формулювати думки. Як бачимо, доля держави Україна досі лишається не кращою, проте вона не залежала від того, чи мав власний бізнес всякий її очільник.

Іноді складається враження, що українці хочуть бачити на чолі держави когось на кшталт Зоряна Шкіряка, який хвалиться нулями в декларації про майно, статки й прибутки. Президент, на переконання українців, має жити в "хрущовці", їздити на роботу на метро і взагалі поводитися як публічний аскет. Тут одразу згадується кушетка в кабінеті Юлії Тимошенко, на якій вона спала в дні свого першого прем'єрства й про що активно говорили та писали ЗМІ. До речі, особняк, у якому мешкала Леді Ю, вона не визнавала своїм. Тим усім користувалася тимчасово, і пустили її пожити туди добрі люди.

Гаразд, бідні українці нікому не можуть пробачити більших, аніж у себе, статків. Хоч Президент ти, хоч власник кіоску через дорогу, хоч сусід, в якого є гроші на зайву пару джинсів. Усе це свідчить про те, що частина наших громадян бачить Майдан не буржуазною, а соціалістичною революцією. Найогидніша форма революції, пролетарська, майже через сто років після 1917-го повторилася на Донбасі. Там справді нема на позір багатих людей, всі однаково бідні. Хто хоче розбагатіти — бере автомат.

Чи хочемо ми такого для себе тут? Мабуть, не всі в країні ще зрозуміли: президент-аскет, "народний президент", може бути лише в "народних республіках". Двоє таких аскетів, без копійки за душею та без власного бізнесу, вже керували в різний час Україною. Прізвища їх — Ленін та Сталін. Чим було знане їхнє правління, забувати не варто.

А значить, слід було б зосередитися на інших помилках Петра Порошенка, допущених ним за рік керування державою. І не дорікати йому бізнесом.

Андрій Кокотюха

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять