Без української альтернативи: дивитися заборонені російські серіали чи старі західні

Крига скресла: сплив строк, по який можна офіційно було показувати в українському ефірі російські фільми та серіали. Відповідний закон, відомий як "закон Княжицького—Денисенка", було не без проблем ухвалено Верховною Радою та підписано Президентом. Список забороненого видовища в Держкіно України склали давно, але оприлюднили в перший день, коли за показ будь-якої стрічки з цього переліку має бути покараний штрафом.На перший раз — у сумі, еквівалентній 10-ти мінімальним зарплатам, що дорівнює приблизно 12 тисячам гривень (600 дол.), а за кожен наступний випадок — п'ятдесяти "мінімалкам" (приблизно 30 тис. дол.).

Схоже, штрафи не лякають власників каналів та їхній менеджмент. Активісти Facebook-групи "Бойкот російського телепродукту" того ж дня звернули увагу на факти, котрі може перевірити всякий, хто ввімкне телевізор. Українські канали, ніби нічого не сталося, показували громадянам серіали з промовистими назвами "Лягавий", "Дружина Штірліца" і, що особливо бентежить — пропагандистську 12-серійну агітку "Пристрасті за Чапаєм". Котра мало того, що прославляє окупаційну не лише для України, а й всіх колишніх радянських республік Червону Армію, так ще й не має нічого спільного з реальною біографією червоного командира. Сценарій фільму про героїчне життя і не менш героїчну смерть розтиражованого в анекдотах Василя Чапаєва фактично — екранізація статті з російської "Вікіпедії".

Вже точаться серйозні розмови про те, що пропагандистські російські бойовики замінять російськими ж мелодрамами. Донедавна вважалося, що серіали про кохання безпечні для психіки українця й нічого поганого не навчать, бо ні до чого лихого не закликають. Зокрема, подвиги російських силовиків не прославляють. Однак дивитися треба ширше: російський поліцейський — такий самий слуга закону в Росії, як тамтешня домогосподарка — типова російська жінка. Наприклад, вітчизняні аналітики телевізійного контенту слушно відзначають: жінки в російських фільмах часто не працюють. Але поміж тим встигають забігати до бутіків і перукарських салонів. Коли ж працюють, то винятково заради самореалізації — навіщо, коли чоловіки заробляють цілком достатньо?

Таким чином, російська мелодрама про домогосподарку чи бізнес-леді має стільки ж спільного з російськими реаліями, скільки російський детектив — із реальним дотриманням законності в країні, а фільм на історичну тематику — з історією. Можна заперечити: мовляв, кіно — вигаданий сюжет, фабрика мрій, прикрашена дійсність, за що його й люблять мільйони. Навіть чекаю прикладів — а хіба американські серіали правдиві? Відповідь є, і вона не на користь російській продукції. Бо вигадане життя, показане в західних серіалах — це не інша реальність.

Герої справді живуть за законами країни, де вироблено стрічку, поводять себе так, як глядачі, котрі дивляться кіно, а найважливіше — ці історії завжди введені в знайомий глядачам контекст. Вигаданий сюжет, таким чином, у подібних випадках не має нічого спільного з відвертою брехнею російської кіно- і телепродукції. Але парадокс у тому, що саме російське мільйонам українців чомусь не просто близьке, а навіть — "своє". Тому варто погодитися з думкою українського режисера Тараса Ткаченка, яку він висловив під час дискусії, де вкотре обговорювалися проблеми створення фільмів за українськими сюжетами. "Окупацію Криму почали герої серіалів типу "СМЕРШ". А на Донбасі воюють герої серіалів типу "Спецназ", — сказав він.

Тим не менш, порушення згаданого закону в ефірах фіксуватися ще деякий час будуть, навіть попри загрозу штрафних санкцій. Більше того: навряд чи штрафуватимуть, гадаю, поки обмежаться "сотими китайськими попередженнями". Причин кілька, і одна з них — до останнього моменту телевізійні менеджери не могли повірити, що все це справді серйозно. Через те вони не подбали про адекватну заміну, хоча на це було передбачено два місяці. Звісно, за цей час неможливо знайти таку ж кількість українських серіалів. Їх не знайдеться навіть за рік чи два, адже Росія протягом п'ятнадцяти років створювала індустрію, котра, як бачимо, злагоджено й без перебоїв працює. Тому доведеться ставити в ефір стрічки, вироблені на Заході.

Але й тут не все гаразд. Перевага російського кіносеріального продукту — в його актуальності. Звісно, класика не старіє, та погодьтеся: замість американського чи європейського "свіжаку" вкотре дивитися "Комісара Рекса" чи "Коломбо", що вже анонсовано— не дуже добре. Перевага такого продукту — в ціні: хоч добре, але — старе кіно недорого коштує.

І ось тут з'являються перші парадокси. Припустімо, порушник закону заплатить штраф. Тобто, викладе 30 тисяч доларів за кожен факт порушення. Але в нинішніх умовах створення однієї серії українцями в Україні коштує ті ж самі 30 тисяч доларів! Для чого вперто викидати гроші на штраф, тобто — на вітер, коли можна закласти їх у розвиток власної індустрії?

Далі. Нехай старі західні серіали коштують дешевше, особливо якщо продаються пакетами. Але нові, актуальніші, коштують хай дорожче, але — точно не більше, аніж серіал, куплений в Росії. Тобто, на закупки "свіжого" російського національного продукту український канал витрачатися готовий, навіть може від щедрот переплатити. Тоді, як аналогічний західний продукт, бачите, для них дорогий.

Повернення в українські ефіри хай якіснішого за російський, але багато разів баченого західного кіно може мати лише одне виправдання: береться пауза, аби почати нарощувати "м'язи" власного виробництва і робити перші кроки в створенні своєї національної кіноіндустрії.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред