Чому українці вперто вважають президентів царями-батечками

Очікування, що Президент почує кожного — це крок назад. Такі обіцянки українцям уже давали.

Уряд повинен очолити Михеїл Саакашвіли. Цього вимагають від голови держави українські громадяни. Точніше — 2 700 українців, про що свідчить кількість підписів, зібраних під відповідною петицією. Вона з'явилася на офіційному сайті Президента України серед інших подібних. Це — нововведення Петра Порошенка: від 29 серпня кожен громадянин має право зареєструвати свою петицію ы чекати три місяці. Якщо ініціатива збере 25 тисяч підписів, пан Президент її розгляне. І далі неодмінно буде публічна відповідь: підтримує голова держави цю ініціативу чи ні.

Саакашвілі незабаром після появи згаданої відозви заявив: прем'єр-міністром України ставати не збирається. Але батоно Міхо автори петиції питати не збиралися. Якщо 25 тисяч українців хочуть, аби Саакашвілі очолив уряд замість Яценюка, так має бути. Порошенко мусить до цього дослу́хатися.

Хочете реалістичний прогноз? Якщо петицію не знімуть через відмову Саакашвілі й вона таки набере потрібну кількість підписів, Президент, дотримуючись слова, публічно відповість: "Ні, панове, я цю ініціативу не підтримую. Вона не на часі. Та й батоно Міхо не горить бажанням". За годину після прогнозованої відповіді соцмережі вибухнуть обуреним: "Зрада!", а стрічки новин зарясніють заголовками на кшталт: "Порошенко не хоче бачити Саакашвілі в кріслі прем'єра".

Дана модель цілком накладається на іншу ініціативу, котра першою зібрала потрібну кількість підписів: вимога дозволити українцям вільно володіти зброєю. Порошенко прогнозовано пояснить, чому він не готовий поки вирішити це питання позитивно. В кращому разі пообіцяє винести його на розгляд парламенту. Чи додасть це Президентові популярності, яку він без того втрачає? Навряд чи.

Соцмережі налаштовані опозиційно до будь-якої влади, що нормально не лише в Україні. Але одна особливість нашого національного характеру підмічена давно: влада для нас не є сакральною. Це принципова ментальна різниця між Україною та Росією, котра лягла в фундамент не лише Революції Гідності, а й зробила її перемогу можливою.

Українці сліпо вірять у здатність Президента одним розчерком пера вирішити питання

Тому дивно було фіксувати, без перебільшення, поросячий захват зазвичай просунутої Facebook-спільноти на указ про порядок розгляду електронної петиції, підписаний Президентом, та створення відповідного сайту. Вже наступного дня "диванні активісти" не просто самі підписували різного роду відозви, а й завзято складали свої. Займати цим власний вільний час — не гріх. Гріх українця, національне самовизначення якого — не молитися на владу — свята віра в те, що такі от електронні петиції та можливість послати їх панові Президентові і є ознакою демократії.

Більше того. Подібні переконання і їхнє поширення мають не меншу небезпеку, аніж політичний популізм. З язика зривається визначення для тих, хто вірить у силу петицій: громадянський популізм.

Суть цього терміну зводиться до обіцянки дати людям прості відповіді на складні запитання і рецепти покращення життя вже сьогодні. Просунуті та активні українці звинувачують політиків у тому, що ті практикують популізм. Але хіба наполегливі прохання, як до спільноти, так і персонально, підписати якусь чергову петицію, (бо "лише Ваш голос допоможе вирішити проблему") — не такий самий популізм?

Сліпа віра в здатність Президента одним розчерком пера вирішити питання всіх і почути кожного — один із головних суспільних парадоксів України.

З одного боку, Порошенка обрали в критичний для держави час у першому турі, серед іншого, через обіцянки швидко завершити війну нашою перемогою і повернути Крим. Незабаром Президент починає "вигрібати" за недосконалу кадрову політику. Далі — більше: пана Порошенка таврують олігархом, називають зрадником і ледь не замовником усіх кривавих трагедій в нашій країні протягом останнього часу.

З іншого, на ім'я "Пороха-зрадника" вже надійшло більше тисячі електронних петицій, читай — чолобитних, у яких особисто Петра Олексійовича просять вирішити безліч важливих державних питань. Тут і вимога до державних службовців носити вишиванку на роботу, перевернути державний прапор, поміняти гімн України, легалізувати не лише зброю, а й марихуану, а також — підписати скандальний "кредитний закон" та забезпечити молодим сім'ям безвідсоткові кредити на житло. Якщо незабаром серед петицій з'явиться запит на легалізацію одностатевих шлюбів чи заборону абортів — не треба дивуватися, а вимагати від Президента виконання. Інакше — зрада, зрада і ще раз зрада!

Політолог Сергій Таран на своїй сторінці в Facebook написав: "Мода на опозицію — це юначий стан усякої демократії. Народ "доривається" до свобод і готовий лаяти всіх і вся. А обожнювати владу і обожнювати опозицію — це крайнощі". У випадку з петиціями їхня кількість та розмай пропозицій, серед яких — сотні й сотні безглуздих, а інші неможливі для втілення в умовах, коли слово Президента нічого в країні не вирішує — один із проявів згаданих крайнощів.

Адже спершу обираєш царя й вимагаєш від нього легалізувати легкі наркотики або особисто відремонтувати ліфт чи каналізацію в своєму будинку. Доки петиція не розглянута, ти любиш Президента і владу. Але щойно спливає потрібний строк, і Президент не хоче легалізувати марихуану чи призначати Саакашвілі прем'єром, давши йому першому легальний автомат — ти миттю переходиш до радикальної опозиції.

Звісно, можливість написати Президенту і щось у нього попросити — це непогано. Це крок уперед. Проте очікування, що Президент почує кожного — це крок назад. Такі обіцянки українцям уже давали.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять