11 січня Ліза Ф., жителька Берліна і донька російських емігрантів, зникла з дому і повернулася більш як через добу. Батьки 13-річної дівчинки заявили: її буцімто зґвалтовано кількома чоловіками-мігрантами. Дитину викрали, використали й викинули. Історія спрацювала детонатором для тамтешньої російської громади.
Тут треба розуміти: для Німеччини російська діаспора за впливом — приблизно те саме, що для Канади — українська. Внутрішню і зовнішню політику не визначає, але через щонайменше сторічну вкоріненість й активність змушує враховувати власну думку. Навряд чи слід додатково пояснювати: переважна більшість етнічних росіян, які за кілька поколінь міцно вкоренилися на німецьких теренах — друзі Путіна, без лапок. Мені доводилося на власні очі бачити представників цього анклаву. Номінально живучи в одній із найбільш розвинених країн Заходу, вони ментально залишилися в СРСР середини 1980-х років, і це ще в кращому разі. Вони живуть, ніби в тилу ворога, ненавидять західну цивілізацію, творять у своїх емігрантських кварталах "русский мир", живучи при цьому переважно на соціальну допомогу.
Усвідомити це важливо. Бо стануть ясні справжні причини, котрі вивели кілька сотень обурених російських емігрантів на протестну акцію. Репортаж про знущання з дівчинки Лізи створив та пустив у вільне плавання соцмережами російський журналіст Іван Благой, до якого німецькі юристи вже позиваються за розпалення расової нетерпимості та провокування етнічного конфлікту. Та юристи працюють повільніше, аніж активісти. Мітинг відбувся, але його учасники вимагали покарати не лише підозрюваних у зґвалтуванні дівчинки Лізи — натовп бив по канцлеру Ангелі Меркель та її надто ліберальній політиці щодо мігрантів із "третіх країн". Себе російські переселенці такими не вважають.
Злочин, скоєний проти дитини, як і акція на захист та підтримку нещасних дітей — ті самі ломи шахрайства, маніпуляцій та пропаганди, проти яких поки не придумані прийоми. Бо всякий захисник дітей — святий від народження. Хоча насправді майже всі подібні випадки демонструють слабкість усіх сторін локального чи глобального конфлікту.
Якщо в соцмережах чи просто на вулиці звучать заклики жертвувати кошти на порятунок хворих діточок, серце тьохне навіть у зашкарублого циніка, знайомого з усіма прийомчиками для розведення лохів. Діти — наше слабке й хворе місце, тому не допомогти їм, не відгукнутися на заклик означає не поважати себе. Слабину дає навіть незламний. Натомість агресор завжди досягає мети, коли починає прикриватися дітьми. Протистояти тому, хто тримає пістолет біля скроні маленької дівчинки й висуває вимоги, неможливо.
У випадку з Лізою Ф. спрацювало ідеально. Медики не довели факт примусового статевого контакту, тілесних ушкоджень у дівчинки теж нема. Поліція заявляє: складу злочину не виявлено, бо не доведено, що Лізу викрали й утримували десь незаконно. Але для голови МЗС РФ Сергія Лаврова усе це — підтасовка фактів та політично вмотивована спроба згорнути розслідування. Іншими словами, справу зґвалтованої дівчинки Лізи німецька поліція спустить на гальмах, бо жертва — етнічна росіянка, а фрау Меркель проводить останнім часом русофобську політику.
Коментувати заяви пана Лаврова контрпродуктивно. Натомість є привід згадати: дівчинка Ліза є черговою і не останньою дитиною, яку Росія використовує для пропаганди. Причому — не лише радянська Росія. Згадайте хоча б справу про вбивство 12-річного київського учня Андрія Ющинського, у якому звинуватили Менахема Бейліса. Ідея належала чорносотенцям, чию справу вдячно продовжують нинішні праві російські та проросійські організації. За вбитого київського хлопчика офіційно заступився особисто Іван Щегловитов, міністр юстиції Російської імперії, а злочин повісили через Бейліса на всю єврейську громаду, що традиційно вилилося в погроми.
Але все одно пік активного використання дітей у пропаганді припав на радянську добу. Перший фетиш — 14-річний Павлик Морозов, вбивство якого 1932 року було подано як куркульська помста активному піонеру. У роки Другої світової влада активно використовувала дітей на війні, а потім створювала пантеон дітей-героїв, вони ж — жертви фашистів та, увага, бандерівців. Українські повстанці на Заході України вже тоді, якщо вірити заявам пропагандистів, знищували піонерів, комсомольців та інших дітей, котрі щиро прийняли радянську владу. Ось де і коли народився горезвісний розіп'ятий карателями хлопчик зі Слов'янська.
Російський дитячий письменник Аркадій Гайдар закріпив такий формат у художній літературі, написавши 1935 року казку про Хлопчиша-Кібальчиша, маленького червоноармійця, зрадженого й закатованого буржуїнами та уславленого в віках. 1938 року з'явилася поема "Міша Корольков". За сюжетом, японці захопили радянське торгівельне судно і тримають у полоні й катують капітанського сина, піонера Мишка. Змушуючи його відмовитися від комуністичних ідеалів та оббрехати радянську країну, пропонуючи за це шоколадку й печиво.
Як бачимо, "зґвалтована" дівчинка Ліза — той самий продукт, навіть не в новій обгортці. Він набагато небезпечніший також тим, що постійно є спокуса використати. Можна знайти багато фактів, коли поліція вбиває, наприклад, чорношкірого хлопчика — і того, хто стріляв, звинувачують у расизмі, отримуючи з історії передусім політичні дивіденди. На жаль, маємо подібний приклад в Україні: початок Революції гідності вперто пов'язують із жорстоким побиттям дітей, хоча постраждалі студенти вже перейшли навіть підлітковий вік, тож правильно називати їх юнаками, молодими українцями, активістами Євромайдану — та аж ніяк не спекулювати словом "діти". Хоча на фоні послідовних російських спекуляцій довкола дітей все це справді блякне й стає не таким важливим.
P.S. Поки стаття готувалася до публікації, стало відомо, що 13-річна Ліза провела ніч у свого 19-річного друга. Вона втекла від батьків через проблеми в школі, повідомляють німецькі ЗМІ з посиланням на заяву місцевої прокуратури.
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Viber
