Суспільство незадоволене Арсенієм Яценюком як головою уряду. Це очевидно не тому, що написано в Facebook, а через те, що факт обговорюють таксисти, базарні продавчині та пасажири приміських електричок. Останні — найбільший каталізатор громадської думки. Наприклад, спершу Михайла Горбачова почали "зливати" похмільні дядьки в електричках, а вже потім його кінець як першого президента СРСР почав стрімко наближатися. Тож про Арсенія Петровича можна сказати сміливо: "Все".
Проблема от у чому. Бо інформацію про узгодження кандидатури чинного міністра фінансів Наталі Яресько на цю посаду підтвердили лише соціальні мережі, поширюючи інсайдерську інформацію з кулуарів представництв західних країн. Раніше її прізвище назвав екс-міністр економіки Айварас Абромавічус. Для диванних політекспертів, котрі тренують аналітичні здібності на переглядах усіх сезонів американського серіалу "Картковий будиночок", це означало фактичне "узгодження" кандидатури наступного після Яценюка українського прем'єра з держдепом США. Але вже два дні по тому, як "питання" десь там "узгодили", просочується чергова неофіційна інформація: Яресько — не єдиний претендент на прем'єрство. Виявляється, альтернативний кандидат — нинішній спікер Володимир Гройсман. Згадані вище політичні експерти негайно зробили єдино правильний для Facebook висновок: "То є #зрада".
Спільнота із соцмереж переконана: хорошу Яресько, яка чиста перед Україною, до якої не липнуть корупційні зв'язки, котра не має політичних амбіцій і зобов'язань, цинічно зливають на користь слабкого, залежного від Президента, і взагалі — нерішучого, не здатного самостійно думати й приймати рішення Гройсмана. Не пригадую, хто з відомих блогерів уже порівняв його з російським прем'єром Дмитром Медведєвим. Той — сіра особистість і маріонетка Путіна. Цей — такий самий, тільки буде керованою на відстані іграшкою Порошенка.
Зовсім перекреслити подібне твердження не можна, бо подібна практика — мати "свого" прем'єра, є в не такій давній, тяглістю лише в чверть століття, політичній культурі України. Всі попередники Порошенка знімали прем'єрів, щойно ті виходили з-під контролю. Лише Віктор Янукович тримав біля себе Миколу Азарова до останнього, і чим завершилася така щира єдність команд — відомо всьому світу. Втім, говорячи про політичну культуру, краще вже вкотре сказати про її відсутність. Лише цим пояснюється поява у словнику політичних термінів пересічного пасажира приміської електрички новотворів "дніпропетровські", "донецькі", тепер — "вінницькі".
Хоча той же Леонід Кучма — досить умовно "дніпропетровський", бо народився на Чернігівщині. А Порошенко — взагалі з Одещини, і бізнес має не лише у Вінницькій, а й інших областях України. До речі, те, що зараз прем'єром уродженець Чернівців Яценюк — не робить його оточення автоматично "чернівецькими". За такою логікою, Яресько та команда, яку вона, судячи з дописів у Facebook, вже формує, будуть якимись "чиказькими".
Сумно інше: гру "Вгадай прем'єра" суспільству не нав'язують. Хоча б через те, що призначення особи на посаду голови уряду відбувається без участі електорату. І слава Богу, інакше на цій посаді досі б лишався — тільки не смійтеся! — 83-річний Вітольд Павлович Фокін. Він призначений ще радянською владою, 1990-го, і автоматично очолив перший уряд незалежної України. Фокін сам подав у відставку, реагуючи на пік соціального напруження в країні. Кравчук призначив на його місце Кучму, своїм рішенням. Політичні консультації, звісно, були, але проводилися не на базарах чи електричках.
Першому президентові пощастило: за його часів українці мали три телеканали і не мали Інтернету. Хоча поінформованість громадян відтоді зовсім не змінилася. Як і їхнє уявлення про те, що відбувається за межами їхніх кухонь і комп'ютерних моніторів. Активісти Facebook роблять категоричні висновки про процеси, в яких самі участі не беруть із різних причин. Бо якби прем'єра, повторюся, узгоджували з дорослим населенням шляхом поквартирного обходу, урядом напряму керував би Петро Порошенко. На законних, до речі, підставах.
Підтвердження подібних висновків — результати опитування, проведеного вибірково серед відомих у різних спільнотах українців. Майже всі опитані, впевнено списавши Яценюка, заявляють — нема різниці, хто прийде на його місце. Адже політична культура громади, на відміну від політкультури представників влади, якраз сформована, стала, зацементована, монолітна. Українці — хоч у соцмережах, хоч у електричках — усі без малого 25 років Незалежності не довіряють нікому, хто опиняється при владі.
Оточуючи себе "ближнім колом любих друзів", не лише Порошенко, а й його попередники наочно й послідовно втілюють ті страхи та комплекси, які має більшість українців. Їхній корінь — тотальна недовіра. Аналізувати причини тут не варто, краще нагадати: ми не довіряємо не лише владі, від прем'єра до начальника ЖЕКу, а передусім одне одному. Історія Майдану свідчить про це дуже яскраво: політиків за лідерів активісти не сприймали на дух, але серед себе лідерів так і не знайшли. Громадяни не спромоглися делегувати владні повноваження нікому, хто висував себе на виборах від Майдану чи хоча б узяв на себе відповідальність: був із вами, вірте мені.
Через те Яресько і Гройсман не викликають у реального суспільства жодних емоцій. Людям байдуже. Адже від наступного прем'єра вимагатимуть не того, щоб він ефективно працював, а негайної заяви про відставку.
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред на YouTube
