Як концтабори стали частиною актуальної російської культури

Російська фігуристка Тетяна Навка надягла смугасту робу, стала на ковзани і в парі з актором Андрієм Бурковським виконала такий собі "танець в'язнів". Цей номер спортсменка і дружина прес-секретаря Володимира Путіна підготувала для яскравого телевізійного шоу "Льодовиковий період" і заявила: так хоче нагадати про Голокост. Подібні повідомлення мимоволі хочеться трактувати як "урочисте відзначення трагедії".

Авторка ідеї апелювала до давнього фільму Роберто Беніньї "Життя прекрасне", де, за сюжетом, вчитель подає дітям війну й жахи нацистського режиму як своєрідну гру, щоб вони не боялися, а вчилися ховатися й виживати. Стрічку високо оцінили, нагородивши в Каннах 1998 року, і вона стала культурним явищем. Не менш значимою подією став фільм Ліліани Кавані "Нічний портьє", який побачив світ ще раніше, 1974-го, і був забороненим у СРСР передусім через сцени сексуального насильства. У стрічці розповідається історія колишньої ув'язненої концтабору, яка через десять років після звільнення випадково зустріла в готелі свого табірного ката.

Фільм згаданий тому, що в квітні цього року учасники російської версії шоу "Танці з зірками" виконали номер, який відтворював епізод із "Нічного портьє": танцівник у формі есесівця шукав у табірному бараку єврейську дівчину-в'язня з метою згвалтувати. В обох випадках як автори ідей, так і мільйони росіян, які це дивилися, не побачили нічого блюзнірського.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Попса vs неформат. Чи зроблять квоти популярною українську музику

Так само нічого крамольного не бачать росіяни в пошануванні ГУЛАГу. В жовтні цього року у виправній колонії, заснованій в серпні 1937-го в місті Мікунь (Республіка Комі), встановили пам'ятний знак на честь перших будівників концтабору. Де зазначено: "На знак поваги й подяки будівельникам та працівникам колонії". А на святі з нагоди дня колонії в'язнів вишикували й зачитали архівний наказ НКВД СРСР, яким зону було створено. Раніше в різних російських містах проходили урочистості з нагоди локальних пам'ятних дат, пов'язаних із ГУЛАГом. А у вересні в Сургуті встановили бюст Сталіна, біля нього — почесну варту, вбрану в форму радянських солдатів зразка Другої світової. Ініціатори наголосили: місцеве населення має дякувати товаришу Сталіну за те, що свого часу він переселив у багатий та мальовничій край їхніх дідів та прадідів.

Тюремна культура відтепер у Російській Федерації легалізована як складова "великой русской". Інакше не скажеш, адже втілює її дружина Дмитра Пєскова, речника самого Володимира Путіна, а отже — однієї з перших осіб держави. Чоловік навіть схвалив ідею своєї Навки.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:Українське проти радянського. Чому говорить і показує "Інтер"

Озирнувшись на чверть століття назад, можемо переконатися: саме тоді в Росії майже офіційно спаплюжили поняття "шансон", перевівши невинний і шанований у Європі жанр естрадної пісні в категорію позбавленого жодних смакових ознак "блатняка". Дотепер в Україні шансон згадують лише в негативному, антикультурному контексті. Й асоціюється він не з Едіт Піаф, Шарлем Азнавуром, Івом Монтаном та Патрісією Каас, а з Михайлом Кругом, Григорієм Лепсом та Оленою Ваєнгою. Російський культ тюремної культури фактично вбив справжній автентичний міський романс не лише в Росії, що було б ще нічого, а й в Україні.

Лишилося визнати: насправді жити можна і в бараках. Якщо на голову не капає, крізь грати сонце світить так само, як крізь скло, а танцювати можна на плацу за колючим дротом. Українці нарешті зрозуміли неприйнятність такого "формату" три роки тому. Під гаслами: "Зека геть!" вдалося скинути двічі судимого президента. Але час показав: зека позбутися легше, аніж наглядача-вертухая. Путін як нащадок працівника НКВД нічого не має проти концтаборів, бо вони виникли майже одразу після проголошення на окупованих російськими більшовиками територіях нової держави — СРСР. Між іншим, німецькі нацисти переймали у творців ГУЛАГу потрібний і корисний досвід. Тому відтворений у російських яскравих шоу нацистський Освенцім насправді є гітлерівською версією ГУЛАГу.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Захист братів по крові, або Як Росія втрачає росіян

Саме в Росії та в колі проросійськи налаштованих осіб можлива дискусія, які концтабори кращі й гуманніші. Гітлерівські, де людей спалювали в печах й душили в газових камерах — чи сталінські, де крематоріїв справді не будували, зате щодня катували, ґвалтували, вбивали. Сталося так, що з часів СРСР російська влада знаходила виправдання насильству. Згадайте хоча б диктатуру пролетаріату як державну політику, розкуркулення як державну ідеологію, насильницьку депортацію як покарання за міфічну "зраду". При цьому відомі факти, коли за колючим дротом справді велося якесь культурне життя й навіть спортивне життя. Мається на увазі досить розвинена табірна самодіяльність і змагання з футболу чи боксерські поєдинки, які кати влаштовували собі на забаву між окремими в'язнями та командами з різних бараків. Все це — референси, які беруть у російських телешоу для створення "тюремних" номерів.

Всі концтабори в ХХ столітті придумали в Росії. Тож не варто дивуватися, що для росіян вони мають особливу цінність і значимість. Через те й стали елементом "великой русской культуры" та прикметою "русского мира". Який доводить: колючий дріт, бараки, табірні пайки, смугасті роби, ватники, нашиті зірки Давида й есесівці з батогами — це така гра. Яку за бажання можна припинити. Але насправді ця гра затягує й примирює з тюремними порядками в межах окремо взятої держави.

фото: spletnik.ru

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред