Чому Дід Мороз і Снігуронька — найменше зло українського Нового року

26 грудня на своїй офіційний сторінці у Facebook Міністерство культури України повідомило про благодійну акцію. Дітям учасників АТО показали в Національній опері виставу "Казка про царя Салтана". Звіт чиновників про радісну, красиву та корисну подію соцмережі не підірвав, але збаламутив. Несподівано ставши частиною глобальної дискусії про те, якими мають бути нарешті українські новорічні звичаї та символи.

Згадана вистава — класичний оперний твір Миколи Римського-Корсакова, створений на основі однойменної дитячої казки програмного російського поета Олександра Пушкіна. Варіантом, який влаштував би всіх, міг стати "Лускунчик" Петра Чайковського. З одного боку — теж ніби російський композитор. Але з іншого — його українське походження безсумнівне. Та головне: в основу покладено ближчу українцям європейську казку Ернеста Гофмана, тому сценічні костюми не різатимуть око, не викликатимуть непотрібних негативних емоцій, а отже походження композитора ніхто не згадає.

Прецедент із російською "Казкою про царя Салтана" як подарунок для дітей українських героїв — цілком логічний фінал 2016-го року. До того вибухали дискусії навколо заборони російських книжок в Україні, котрі трактувалися опонентами як заборона російської культури в цілому. В тому числі — класики, тих же Пушкіна, Толстого, Достоєвського. Останній напевне вже перевернувся в труні після того, як раптом дав привід для чергового локального культурного скандалу. Екс-президент Віктор Ющенко у інтерв'ю назвав Достоєвського українським письменником, апелюючи до родоводу — батьки народилися на Поділлі. Тим часом перейменування станції метро "Площа Льва Толстого" піднімається в соцмережах приблизно раз на квартал. Хоча до початку російської агресії патріоти обмежувалися тим, що в побуті називали її "Майдан Левка Дебелого". Тепер усе інакше: активні громадяни чим далі, тим голосніше вимагають блокувати в Україні все російське і проросійське. Включно з класичними творами, попри те, що вони справді виконуються в Європі. Відповідь категорична: "Росія напала не на Європу!", і в цьому є своя сумна логіка.

Ще одна публікація, яка потрапила в контекст боротьби культур — поширена в Facebook сторінка українського дитячого посібника, де дітям як елемент гри пропонується написати лист друзям у Росії та знайти і розфарбувати російський прапор. Він поки не вийшов за межі соцмереж, як було в рибками в Охматдиті. Нагадую: стіни головної української дитячої лікарні розмалювали рибками, як носять питомо російські імена і "розмовляють" між собою російською. Хвиля накрила як Мінкульт, так і Міносвіти, її здійняла дитяча письменниця Лариса Ніцой і таки домоглася українізації малюнків.

Висновок із цих та інших фактів робить старший викладач Києво-Могилянської академії Олексій Курінний: "Російську культуру роблять безальтернативною в Україні та загальнодержавним локомотивом культури нашої "політичної нації". Особливо це кидається в очі саме в контексті Новорічних та Різдвяних свят.

Власне, сам порядок слів уперше за десятки років став конфліктним: адже західний світ спершу зустрічає Різдво, а вже потім — прихід Нового року. Так було до більшовицького перевороту 1917-го року — вже з 1918-го очільники радянської влади ввели в радянській Росії григоріанський календар, згідно з яким Новий рік починається 14 січня. Відповідно, Різдво припадає на 7 січня. Фокус у тім, що Різдвяних свят у СРСР офіційно не було. Тому так званий "старий новий рік" був неформальним приводом випити, не більше. А після утворення більшовицькою Росією нової держави — СРСР — 1922-ку році приєднана до неї Україна теж мусила святкувати Новий рік за російсько-радянським стилем. Тобто, без Різдва, незалежно від календаря. Наприкінці цього року була перша спроба "перенести" Різдво в Україні з 7 січня на 25 грудня, таким чином розірвавши ще одну нитку, яка пов'язує нас із російськими традиціями. Попри радість соцмереж, нічого не вийшло.

Та найбільшим новорічним злом поки лишається пара Дід Мороз і Снігуронька. Цей персонаж, заборонений більшовиками як буржуазний пережиток, офіційно повернувся в радянську новорічну традицію 1936-го року за рекомендацією члена ЦК СРСР Павла Постишева. Дотепер він не має альтернативи, і пару запрошують на новорічні корпоративи навіть на Західній Україні. Намір замінити його на Святого Миколая лише додав ще одного "дідуся", котрий приносить подарунки. Але якщо Діда Мороза ще можна вбрати у червоний ковпачок, зробивши "культурно нейтральним", то костюм Снігуроньки передбачає лише російський національний фасон, включно з кокошником. Тут українська мова ведення корпортиву не врятує — неприйняття персонажу росте з року в рік.

Тим не менше, пара, яка вітає українців з прийдешнім святом, не так загрожує формуванню єдиної політичної нації і, зокрема, єдиних святкових традицій, як загальний культурний контекст, у якому ми поки перебуваємо. З цього приводу влучно висловився голова Держкіно Пилип Іллєнко: "Є речі, до яких закон дуже важко застосувати — це непряма, ненав'язлива, підсвідома, позаконтекстна пропаганда. Приміром, стрічки, що формують певні очікування від інтеграції у російський культурний простір, які важко зламати". Він говорить передусім про кіно, але дивитися треба ширше й казати про реальну відсутність або, як варіант, маргіналізованість питомо українського новорічного контексту і контенту. Якщо він буде створений, Дід Мороз і Снігуронька нікуди не зникнуть, бо до них звикли. Вони просто виглядатимуть інакше.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред