Міністр Рева і математика української ненажерливості

Cоцмережі знову все перекрутили і спростили, цитуючи міністра соціальної політики Андрія Реву. Насправді він не сказав буквально, що українцям треба менше їсти. Все навпаки: пан міністр наголосив, що в Україні витрачають на їжу більше, аніж у Німеччині. Після чого зробив традиційний для нашої країни екскурс у недалеку історію, згадавши про голодомори та війни, пережиті українцями в минулому столітті. Ось чому, мовляв, у нас ставлення до проблем харчування якесь "не таке", як у інших країнах. Причому пан Рева не уточнив, які саме країни мав на увазі.

Але користувачі Facebook діють швидше, аніж думають, тому вже кілька діб міністра, котрий дорікає громадянам ненажерливістю, висміюють у дописах та фотожабах. Заради справедливості треба сказати: з міністрами соціальної політики, як і з самою соціальною політикою, українці мали проблеми завжди. Чого варті висловлювання Наталі Королевської, яка, перебуваючи на цій посаді в уряді Миколи Азарова, стала "зіркою" соцмереж після візиту в Чорнобильську зону. Серед іншого, вона вславилася дивною спробою вирішити проблеми житла для працівників станції. "Ось у вас житла скільки!" — сказала вона, показуючи на покинуті хати в зоні відчуження.

Проте подібні недолугі висловлювання з коментарями пана Реви нічого спільного не мають. Аналогії тут такі самі безглузді, як апелювання до слів згаданого вище Азарова. Пам'ятаєте, як той закликав українців не "скігліті", а брати лопати й працювати. Насправді чинний міністр не казав, що ми їмо більше за інших, і якщо зменшимо апетити — все буде добре для кожного з нас. Він мав на увазі зовсім інше. Жодним чином його не виправдовую, та все ж розділив би поставлену ним гастрономічну проблему на дві частини.

Перше — українцям навіть під час нинішньої затяжної кризи, в тому числі — соціальної, голодна смерть більше не загрожує. І слава Богу.

Через те відвертою маніпуляцією звучить фраза комедійного актора Володимира Зеленського. Граючи роль президента України в фільмі "Слуга народу-2", він кричить: "Людям жерти нема чого! Хоч у Дніпропетровську, хоч у Дніпрі!" Тим самим пан Зеленський маніпулятивно виводить на перший план вирішення неіснуючої харчової проблеми, а вже потім — зміну суспільної свідомості, на що націлена декомунізація. Виглядає, ситий шлунок має бути понад усе. А якби годували ще й безкоштовно, цивілізаційний вибір за таких умов не має значення.

Можете не сумніватися: якби в українських містах і селах людям не було, що їсти, й почалися б локальні голодні смерті, про це трубили б давно не лише на всю країну, а й на весь світ. Причому найбільше б старалася Росія. Власне, держава-агресор без того вигадує час від часу фейки про нібито проблеми українців із харчуванням. Які дуже легко спростувати хоч у Дніпропетровську, хоч у Дніпрі. Зокрема, я живу в мікрорайоні, насиченому п'ятьма міні-маркетами, дев'ятьма продуктовими кіосками й трьома мережевими супермаркетами. Думаєте, є конкуренція та взаємне поглинання? Всі вони стояли й стояти будуть, різниця — навіть не в цінах, а лише в асортиментах.

Місць, де продають харчі, в Україні найбільше. За ними йдуть аптеки, і можна припустити: спершу українець нажерся всякого, а потім побіг лікувати наслідки власного непомірного апетиту. То в чому помилився пан Рева, говорячи, що в нас багато витрачаються на їжу? Адже якби не було такого попиту, не було б і пропозицій. У своєму ставленні до харчування українці справді унікальні. Й не тому, що мають генетичну травму з часів голодоморів. Усе набагато складніше: українців травмував Радянський Союз із його стабільним продуктовим дефіцитом. Через те не доїсти, залишити щось на тарілці, викинути сухар чи шматок ковбаси вважається злочином.

Тепер друге — насправді українці їдять менше, аніж у інших країнах. Витрачатися на продукти не означає в наших реаліях бути ненажерою.

Цього Анатолій Рева не сказав. Зате дав порівняльну характеристику: "Німці витрачають на харчування 14%, а ми 50%, то тут система пріоритетів". Українці, які сміються з його слів, не в змозі згадати шкільні уроки арифметики. Не знаю точної цифри середньої платні в Німеччині, але точно знаю — вона більша, аніж в Україні. Маючи зарплату в еквіваленті 150 євро та вважаючи її досить нормальною, українець, звісно ж, витратить на харчування 50% від неї! Цілком може бути, що 14%, витрачених на їжу німцем, приблизно дорівнює половині зарплати середньостатистичного українця.

Це не означає, що українці більше їдять. Це значить, у нас менше можливостей заробляти так, як у Європі. І на згадані 50% щомісячної платні українець купує не хамон, пліснявий сир чи форель, а хліб, макарони та м'ясовмістні сосиски.

Всякий, хто має можливість бувати за кордоном (окрім Росії), не дасть збрехати: розмір порції, замовленої в тамтешньому ресторані, завжди більший за аналогічну порцію в меню такого самого українського закладу харчування. Так, середня вартість страви — від 8 до 12 євро. Але за таку саму суму в Києві, Харкові чи Львові вам принесуть невеличку порцію, красиво викладену на величезну таріль. Ви її з'їсте й нічого не зрозумієте. Натомість у Європі недоїдене запакуєте з собою, бо не маєте звички викидати.

Тут пан Рева правий: нинішні ціни на продукти у нас та на Заході майже зрівнялися. Але не згадує, що на якісне харчування не кожен ще може заробити, навіть якщо хоче. Тож соціальна політика має спрямовуватись на зрівняння соціальних, а не харчових стандартів. Ті ж, хто трактує слова, як зручно Facebook, раджу подружитися з математикою.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред