Боєць "Донбасу" Дмитро Різниченко: війна тільки почалася, до кінця - дуже далеко

На сайті "Главред" відбувся чат із відомим українським блогером, активістом Майдану, бійцем батальйону "Донбас" Дмитром Різниченком.

Спілкуючись із читачами, він розповів, чому війну на сході України не здатні припинити дипломати, чому неминучим є третій Майдан, наскільки змінилися українські політики та пересічні українці після революції, які факти про українських військових на Донбасі не потрапляють у вітчизняні ЗМІ, а також з якими російськими націоналістами варто дружити, а з якими – ні.

Подаємо стенограму чату з Дмитром Різниченком.

polit_ua:Війну на Донбасі можна припинити виключно мирним шляхом та переговорами, дипломатією, чи тепер все вирішитися може тільки силою? На скільки років Донбас може стати "гарячою точкою"?

Дмитро Різниченко: Ніколи жоден конфлікт не припинявся дипломатією, доки не вичерпані всі військові можливості. Коли обидві сторони вичерпують сили, і стає зрозуміло, що війна не можлива, вступає дипломатія.

Оскільки на Донбасі сили ще не вичерпані, і гармати не сказали своє останнє слово, про дипломатію сенсу говорити немає.

Донбас може й назавжди залишитися "гарячою точкою" (наприклад, існування Ізраїлю – це саме по собі "гаряча точка", доки він існує, там буде конфлікт; або ж Ольстер в Ірландії – доки цей анклав існує, доти він буде неспокійним).

gf_43:А у вас є родичі чи близькі люди, які живуть на тих територіях, де зараз бої, чи які контролюються сепаратистами, тобто люди, які стали заручниками ситуації? Якщо є, то що вони розповідають, і чи змінюють їхні розповіді ваше ставлення до цієї війни?

Дмитро Різниченко: Ні, у мене немає там родичів. А своє ставлення до війни я сформував ще цього літа. Навряд чи воно вже зміниться. Заручниками ситуації, я вважаю, є тільки діти, більше ніхто. Саме їх може бути шкода під час масштабних катаклізмів.

Moral:Дмитро, як змінила війна ваше ставлення до смерті, чи змінилися цінності?

Дмитро Різниченко: Про смерть я завжди любив говорити і думати – вона надихає. Якщо весь час думати про смерть, то менше уваги приділяєш другорядним речам, наприклад, грошам.

У 2009 році подорожував Росією, і мене підвозив один колишній бандит – дядя Вітя, і він мені сказав, що сенс життя – у смерті. Він зрозумів це після того, як отримав у тіло сім куль, був у комі, вижив. Зазирнувши в очі смерті, розумієш, що таке життя. Після того він покинув кримінал, став віруючим і пішов працювати водієм.

Війна мені дала змогу зрозуміти те, що зрозумів він, коли опритомнів у своїй лікарняній палаті.

liga_:Чим ви пояснюєте те, що навіть після всіх трагічних подій у країні люди привели до Ради таку кількість "папєрєдніков"? Чому так?

Дмитро Різниченко: Тому що революція ніколи в житті не перемагає єдиним махом – вона завжди перемежовується низкою реакцій. І завжди після перемоги, як казав Ленін, вона робить крок назад після двох кроків уперед. Те, що у Раді зараз є "папєрєдніки" – це явище тимчасове, але, на жаль, неминуче.

liga_: У річницю Майдану багато говорили, що ми тепер живемо в іншій країні, де все інакше, де змінилися на краще люди й політики. Як вам здається, чи змінилися насправді люди (у своїй більшості), чи змінилася якість політика?

Дмитро Різниченко: Після революції, безумовно, люди змінилися, бо зламали колишні норми. А норми – це така штука, яка ламається раз і назавжди. Як казав Ейнштейн, свідомість, розширена одного разу, ніколи не повернеться до своїх колишніх рамок. Політики змінилися так само, як змінилися ми, бо тепер ми знаємо, що можемо у будь-який момент притягти їх до відповідальності. І вони це знають.

Mitia:Третий Майдан – это только разговоры или то, что вполне реально может у нас случиться? Разговоры о том, что якобы украинские военные (не все, конечно) готовы "идти на Киев", – это только слухи?

Дмитро Різниченко: Третій Майдан буде обов'язково, навіть не варто сумніватися. Бо це історична діалектика. Революційний процес зворотного ходу не має. І поки революція не виконає всіх завдань, які її породили, її не зупинити, навіть якщо намагатися всіма силами. Я відверто не вірю, що завдання революції можливо виконати конституційним шляхом, отже, Майдан ще буде.

Mitia:Как думаете, если бы сейчас по каким-то причинам россиянам нужно было бы переизбрать президента, но Путин по каким-то причинам не мог бы баллотироваться, то каким бы был новый российский лидер, учитывая имперские настроения в обществе? Где гарантия, что нашими соседями не стал бы руководить еще более амбициозный человек?

Дмитро Різниченко: Путін насправді ідеальний для України російський володар. Він – боягуз: бо мусив нас завоювати ще навесні, коли українська армія була не готова до спротиву, мусив знищити Майдан ще у грудні, а йому не вистачило волі, мусив приєднати до себе Донбас одразу після референдуму, а він перелякався Заходу. Путін душить все живе, що є в Росії, і стримує все найагресивніше, що є в Росії проти нас. Всі його завойовницькі амбіції – це вимушений крок, щоб зберегти власний престол. Якщо на його місце прийде хтось дійсно революційний, тоді все не обійдеться війною на Донбасі – все буде значно, значно гірше.

Dinka:Коли за час перебування на війні вам було по-справжньому страшно? Виникали колись сумніви, що не вдасться повернутися?

Дмитро Різниченко: Найстрашніше мені було прокидатися. В ту коротку секнуду, коли ти згадуєш, де ти знаходишся, дуже хочеться повернутися назад у сон. Але потім ти навпомацки шукаєш автомат, чуєш голоси побратимів, і все – вже не страшно.

Dinka:Дмитре! Дякую за вашу мужність та боротьбу! Зараз, коли вже минув певний час, і трохи вщухли емоції, розкажіть, які висновки ви зробили для себе особисто після іловайського "казана"? Що найчастіше згадуєте про Іловайськ?

Дмитро Різниченко: Я десь місяць сидів вдома і намагався зрозуміти, чого доля мене звідти вивела. Це було важливе питання, бо не міг позбутися думки, що живу у "призовий" час. Сподіваюся, що зробив правильні висновки, і коли я знову повернуся на фронт, я буду точно знати, що цей доданий час я витратив недаремно. На що саме – розкажу пізніше.

Kinza:Дмитре, які у вас зараз стосунки із Семенченком, спілкуєтеся? Чого ви чекаєте від військових у парламенті? Гадаєте, їм вдасться лишитися вірними власним ідеям та принципам і не перетворитися на звичайних брехливих політиків-популістів?

Дмитро Різниченко: Переписувалися з ним в інтернеті вчора (3 грудня, – Ред.) на тему закона про зброю. Мені на очі потрапила його фраза, що зброя громадянам не потрібна, а потрібна тільки тим, хто служить державі. Я вирішив, що він зрадив свої принципи, про які багато разів говорив. Згадав, що на початку війни у батальйоні зброї не було геть. І якби Україна тоді мала можливість самотужки озброїтися, окупантам би не "світило" захопити ні Донецьк, ні Луганськ. Семенченко це мусив знати.

Але він написав мені, пояснив, що я зробив хибні висновки, що насправді він не проти закону про зброю. Сподіваюся, він дотримається свого слова.

А загалом, я вважаю, що військові, які пішли в парламент, вже є політиками, а політики – це особлива порода людей, довіряти до кінця їм не можна ніколи. Жодному.

Vopros:Что думаете о сегодняшних ночных событиях в Грозном, о чем этот сигнал для России?

Дмитро Різниченко: Сигнал – очевидний. Всім і так все ясно. Після нападу Росії я дуже змінив свою думку про чеченський народ і зараз бажаю йому звитяги, успіху. Якщо воїни загинуть на шляху джихаду, то хай їх Бог буде до них милостивий.

journ_:Як журналіст, що думаєте про ідею влади створити "МінСтець"? Яких наслідких очікуєте від реалізації цієї ідеї?

Дмитро Різниченко: Я займався "інформаційною війною" ще до того, як це стало мейнстрімом. Не пам'ятаю, щоб для цього мені було потрібно міністерство. Я гадаю, маючи "корочку" від міністерства та зарплату, я навряд був би ефективнішим у своїй інформаційній діяльності. Але "корочку" і зарплату мені, один біс, ніхто не дасть. Міністерство інформаційної політики, яке вже провалило інформаційну політику щодо власної діяльності, жалюгідна спроба очолити стихію.

journ_:1) Наскільки побачене вами у зоні АТО, реальність насправді відмінна від картинки, які подають українські ЗМІ, вони формують правильне уявлення у населення про те, що відбувається? Якщо є викривлення, то в чому саме? 2) Яке у вас склалося враження, населення Донбасу, мирні мешканці - здебільшого на чиєму боці, тобто чиї уми того регіону – Донбас наш? 3) Чи плануєте ви повертатися на схід знову? Чи буде це у складі батальйону "Донбас"? Дякую за відповіді.

Дмитро Різниченко:1) Найбільша відмінність у висвітленні діяльності української армії. У ЗМІ не потрапляють факти пияцтва, мародерства, беззмістовного існування на тилових базах, грошових поборів на блокпостах та іншої гидоти.

2) Населення Донбасу здебільшого вважає, що якби Майдан був вчасно знищений танками, ніякої війни не було б. Тобто насправді мирні мешканці – не мирні: вони за війну, але десь в іншому місці.

Донбас – не наш і не їхній. Там трапляються дуже героїчні історії допомоги українським солдатам з боку мирного населення поруч із нелюдською зрадою. Донбас – це територія війни, і більше нічого.

3) Я обіцяв побратимам, значить, повернуся. Чи у складі "Донбасу"? Не знаю.

Олександр Вікторович: Як ви відноситеся до російських націоналістів? Яка в них ідея?

Дмитро Різниченко: Російськи націоналісти зараз діляться на два принципові табори: проукраїнський та антиукраїнський. Логічно, що до проукраїнських я ставлюся добре. Тим більше, вони рано чи пізно переможуть у Росії. Дружити з ними краще вже зараз, хоча і не мати на їхній рахунок ілюзій. Якщо на момент їх перемоги в Москві існуватиме хоч один шматочок окупованої Росією української території, вони ніколи його добровільно не повернуть.

Stepan_:Оценивая нынешнюю линию поведения Киева по отношению к оккупированным территориям Донбасса, решение прекратить выплаты из бюджета в тот регион и т.д., как думаете, этими шагами мы приближаем возвращение Донбасса под контроль Киева, или наоборот, еще больше отталкиваем его от Украины?

Дмитро Різниченко: Ми, звичайно, наближаємо його повернення. Бо ті, хто був на нашому боці раніше, не дивлячись на всі труднощі, не змінять свого ставлення до України. А ті, хто був ворогом України, дивлячись на нездатність окупантів вирішити економічні проблеми, змінять своє відношення до окупантів.

polit_ua:Яка, по-вашому, доля чекає на Донбас у найближчі роки? Ви бачите реальні козири в руках України, аби повернути контроль над сходом країни та Кримом?

Дмитро Різниченко: Єдиним реальним козирем у будь-якій війні є вогнева міць і сила армії. Все решта – це лише додаткове. Якщо Україна зможе силою зброї повернути контроль, Донбас та Крим будуть наші. Не зможе – ніякі дипломатичні виверти не допоможуть.

polit_ua:Дмитро, що, по-вашому, заважає Україні якомога швидше закінчити цю війну – нерозторопність та зрадливість верхів (влади, військового керівництва тощо), постійне підживлення технікою, зброєю, людськими ресурсами противників сусідньою країною, недостатня мобілізованість українського суспільства, надмірна терплячість світової спільноти чи щось інше? Ваші враження, як людини, яка бачила цю війну зсередини...

Дмитро Різниченко: Все це в комплексі. Але треба розуміти, що це не українсько-російський конфлікт за дрібний Донбас, а це – геополітичний розлом, який проходить через всю планету. Тому не треба переоцінювати зрадливість українських верхів, підживлення технікою, мобілізованість та інше.

Alexandr Plenny:Спасибо Вам. 1. Считаете ли вы, Дмитрий, Петра Порошенко патриотом Украины (с его заводами в России, нелюстрацией, последующей легитимацией регионалов в новой Раде и др.)? 2. Какой враг опаснее – тот, который притворяется другом и находится за спиной, или враг, находящийся перед носом? 3. Как Вы определите, что все, Порошенко"ску**ился"?

Дмитро Різниченко: Ключова відмінність українців від росіян – українці від самого початку революції не мали жодних ілюзій щодо своїх офіційних вождів. Оцінювати їх патріотичність та щирість немає жодного сенсу. Вони – політики, діють у вузьких рамках політичного процесу, економічної необхідності та військових реалій. Справжня політика почалася минулого року на київських вулицях – в ній і треба шукати відповіді на всі питання. Я вважаю, що жоден політик, який діє зараз в офіційному полі, не відрображає українське суспільство.

Iskander Tyumaev:После разгрома батальона под Иловайском, как вы себя чувствуете? Семенчинко там ранило в зад – сразу видно, спасался бегством. А у вас всё нормально со здоровьем? Российские солдаты не особенно потрепали?

Дмитро Різниченко: Дякую, що турбуєтеся. Відчуваю себе погано. Загинуло багато побратимів і дуже багато – лишаються в полоні.

Я не хочу бути несправедливим до Семенченка – поранення у нього справжнє. І тупі жарти щодо нього я зазвичай чую від людей, які страшніше кухонного ножа нічого в руках не тримали.

Олександр Вікторович:На данний момент є три найвідоміші керівники націоналістичного руху: Ярош(ПС), Білецький(СНА) і Корчинський("Братство"). Хто з них найбільше відданий своїй справі і Україні? За ким би ви пішли?

Дмитро Різниченко: Найкраще з трьох я знаю Корчинського, тому й довіряю йому найменше. Найменше знаю Яроша, тому він мені і видається найсимпатичнішим.

Олександр Вікторович: Ви після Майдану передбачили війну, як далі будуть розвиватися події, що чекає Україну в наступному році?

Дмитро Різниченко: Мені здається, це очевидно для всіх. Війна тільки почалася. І поки не зникнуть причини, що її породили (а до цього дуже далеко), вона не припиниться. А причини лежать навіть не в площині українсько-російських відносин.

Олександр Вікторович:Як ви ставитеся до розформування батальйону "Шахтарськ"?

Дмитро Різниченко: Я мало знаю про решту добровольчих батальйонів, хоча, зокрема, в "Шахтарську" служив мій друг, який був улітку тяжко поранений. Я свідомий, що дуже багато батальйонів заслужили собі славу мародерів та бандитів, тому, якщо приходить новина про розформування того чи іншого батальйону, я в останню чергу бачу в цьому політичні причини.

Олександр Вікторович:Чому в батальйоні "Донбас" чи не найбільші втрати?

Дмитро Різниченко: Брехня. Найбільші втрати, мабуть, в "Айдарі". Втрати батальйону "Донбас" – це наслідок однієї трагедії. До неї ми воювали дуже ефективно.

Олександр Вікторович:Цікавить інформація про Корчинського – чому його "Братство" за часів Майдану не об'єдналося з "Правим сектором"? І чому "Братство" пішло на вибори з Ляшком, для чого їм місця в парламенті?

Дмитро Різниченко: "Братство" пішло на вибори з Ляшком, бо вони дружили і співпрацювали багато років. "Братство" не об'єдналося з "Правим сектором", бо, гадаю, у "ПС" ніхто не пустив би на порог жодного "братчика". Бо "братчики" – продажна публіка, яка на парламентських виборах 2012 року працювала на ПР, продаючи їм місця у виборчих комісіях.

Evgen Pogorely:Яким є ваше ставлення до неонацизму в Україні?

Дмитро Різниченко: Неонацизм в Україні існує у двох обличчях: страшне опудало, вигадане міжнародною ліберальною системою, і проста мужицька ксенофобія, яка була завжди, і до якої можна відноситися, як до поганої погоди – неприємно, але що поробиш. В обох іпостасях він мені не подобається, хоча самі неонацисти мені подобаються, бо вони, як правило, не мають відношення до жодного явища з двох перечислених.

Gala Krasnoslobodceva:Желаю вашей семье здоровья. Ваш блог читает вся моя семья. И там на большинство наших вопросов уже есть ответы. Единственное, что хотелось бы написать… Я надеюсь, что пессимистические пророчества Резниченко не сбудутся. Для этого мы работаем каждый день. Для этого мы боремся за наше будущее каждый день.

Дмитро Різниченко: Дякую за високу оцінку. Тільки мої пророцтва не песимістичні – ми обов'язково переможемо.

Pangelina:Тільки одне хочеться сказати – дякуємо, що ви є. І що ви живі.

Дмитро Різниченко: Дякую, що радієте з цього факту. Мене теж він тішить.

Dinka:Чи виправдана, з вашої точки зору, така запекла боротьба за донецький аеропорт? Це місце має настільки велике стратегічне значення, чи політичне, чи це просто справа принципу?

Дмитро Різниченко: А була стратегічною боротьба за одну вулицю в Києві – Інститутську або Грушевського? Так, звісно, це боротьба принципова. Поки Росія не може розгризти донецький аеропорт, вона й мріяти не буде про завоювання України.

Karambol:Ставив це питання багатьом, цікаво й вашу думку почути. Яка доля чекає на добровольчі батальйони після завершення війни на сході України? Адже така купа ідейних, рішучих людей, які вміють користуватися зброєю, напевно, буде невигідна владі та становитиме небезпеку для неї.

Дмитро Різниченко:Так само як сотні Майдану поступово трансформувалися у добровольчі батальйони, так добровольчі батальйони трансформуються в якусь іншу силу, яка буде незручною для влади. Добровольчі батальйони створювалися не за наказом влади, і не в силі влади їх відмінити. Навіть якщо вони будуть позбавлени офіційного статусу, люди нікуди не зникнуть. Тому влада хай не мріє.

Надія Майна

Фото Віктора Ковальчука

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред