Мирослав Гай: Путин умрет, а россияне еще лет 50 будут платить репарации Украине

На сайте "Главред" состоялся чат с офицером запаса, заместителем главы Совета военного резерва при Генштабе ВСУ, волонтером, главой благотворительного фонда "Мир и Ко" Мирославом Гаем. Общаясь с читателями, он рассказал, как сосиски спасут Донбасс, чем отличаются украинский и российский методы ведения войны, почему нельзя исключать сценария "танки на Киев", какие действия России свидетельствуют о ее подготовке к широкомасштабному наступлению, а также какая судьба ждет Крымский мост после возвращения Крыма под юрисдикцию Украины. Кроме того, Гай рассказал, что свидетельствует о постепенной потере контроля российского государства над происходящим во всех сферах жизни страны, почему в России будет все больше "сумасшедших одиночек" вроде керченского стрелка, когда может распасться Российская Федерация, а также почему он убежден, что Кубань и Воронежчина могут попросится в состав Украины.

Представляем стенограмму чата с Мирославом Гаем.

Gorin: Что вы думаете о заявлении Лукашенко о том, что он готов направить белорусских миротворцев на Донбасс, при этом он будет исходить из того, что эти регионы – неотъемлемая часть Украины? В чем хитрость плана Лукашенко? Можно ли верить бацьке?

Мирослав Гай: Я глубоко убежден, что никакие миротворцы из бывших стран СНГ не должны быть на Донбассе и в Крыму.

Хочу напомнить, что в 2017 году на территории Беларуси прошли полномасштабные российские учения "Запад-2017", за которыми наши иностранные партнеры из НАТО и украинские военные специалисты внимательно наблюдали и сделали выводы, что они проходили с нарушениями, что количество войск, там участвующих, было больше, чем было заявлено Россией, и что часть техники осталась на территории Беларуси.

Хочу также напомнить, что ФСБ выманило несколько украинцев на территорию Беларуси, где они были арестованы по обвинению в подготовке терактов. А сейчас они находятся в России.

Читайте такжеМирослав Гай: Донбас – це лише інструмент в руках Путіна для досягнення головної мети в УкраїніКроме того, на границе России, Беларуси и Украины достраивается военная база, где будет размещена российская дивизия.

Все эти и другие факты нивелируют дружественные заявления Лукашенко. Никто не гарантирует нам, что под видом белорусских миротворцев на Донбасс не зайдет российский контингент. Только теперь уже официально.

Fazil: Насколько возможен сегодня сценарий "танки на Киев", о котором постоянно предупреждают, оценивая его вероятность? Или такой сценарий можно полностью исключить?

Мирослав Гай: Нет, такой сценарий исключать нельзя. И, насколько мне известно, в Генеральном штабе Вооруженных сил Украины рассматривались разные варианты развития событий, вплоть до полномасштабного наступления Российской Федерации.

Войны не готовятся за месяц – они готовятся годами. И сейчас появляется все больше экспертных точек зрения о том, что украинская армия сознательно разваливалась Россией на протяжении всех лет независимости Украины. При президенте Януковиче все три министра обороны были гражданами Российской Федерации, а сейчас они находятся или в России, или в Крыму.

Мало кому известно, что в Украине открыто уголовное дело о развале украинской армии до 2014 года. Есть доказательства, живые свидетельства и документы, что это была системная и спланированная деятельность.

Но мало развалить чужую армию – надо еще подготовить свою, чем Российская Федерация активно и занимается. Вдоль границы с Украиной строятся военные базы. От Ростова до Сочи на протяжении всей нашей границы Министерством обороны РФ построена рокадная дорога. По заявлениям министра обороны РФ Шойгу – не для переброски техники, а для развития туризма в регионе.

Крым активно милитаризуется. Туда были заведены ракетные комплексы "Искандер". Там были размещены новые батареи ПВО. Губернаторы всех областей Российской Федерации, которые расположены вдоль украинской границы, были заменены на людей в погонах. В свою очередь, на оккупированных территориях продолжается накопление техники, артиллерии и личного состава.

Задача любой войны – это изменение политики другого государства. Путин уже заявил, что договариваться он будет не с Порошенко, а уже с новым руководством Украины. Кроме того, пророссийские партии в Украине и аффилированные с Кремлем политические фигуры одна за одной начали выдвигать так называемые "программы и стратегии мира". Но для того, чтобы реализовать их "политику мира", необходима война, новые "котлы" и тому подобное. Поэтому не сомневаюсь, что в 2019 году Российская Федерация будет организовывать провокации с использованием военной силы.

Если же план России провалится и победят проукраинские силы, то не исключено, что Россия примет решение действовать более радикально.

А как будет на самом деле, мы с вами скоро узнаем.

Отмечу, что к войне готовятся все. В прошлом месяце американцы поставили самую большую партию боекомплекта в Европу со времен Холодной войны. А в Норвегии провели самые масштабные учения НАТО, в сценарии которых была прописана защита от российской агрессии. Все это любому умному человеку должно говорить о том, что весь мир, военные эксперты, политическое руководство стран ЕС и НАТО серьезно воспринимают российскую угрозу. Следите за действиями, а не за заявлениями.

Mavrik: Мирославе, за рахунок чого ВСУ вдається просуватися потроху вперед, відвойовувати шматки території, відтак поступово скорочується "сіра зона"? Можливо, це відбувається на тих ділянках, які противнику не надто потрібні, чи це така гра бойовиків і росіян у піддавки, аби потім зробити ривок у відповідь? І взагалі, як бути з тим, що після таких новин Росія волатиме на всіх майданчиках – мовляв, "от бачите, що саме Київ порушує Мінські угоди!"?

Мирослав Гай: Збройні сили України не порушують Мінських домовленостей в зоні проведення ООС. Проте ЗСУ поліпшують свої тактичні позиції вздовж лінії розмежування для забезпечення більш вигідних та безпечних умов для підрозділів української армії та цивільного населення.

В силу того, що російські найманці ведуть щоденні обстріли наших позицій та мирних міст Донбасу, Збройні сили України змушені проводити маневрену оборону і захоплювати більш зручні місця для оборони, просуваючись вглиб "сірої зони" для убезпечення цивільних та інфраструктури.

Ekskurs: Сегодня принято обвинять президента в том,что он обещал закончить войну за две недели, но не сделал этого. Считаю, что с двумя неделями он погорячился, а вот до зимы 2014 года это могли сделать, если бы не регулярные войска РФ, которые лупили "Градами" со своей территории, ввели танки и прямой наводкой расстреливали дом за домом в Хрящеватом, возили БК и оружие в гумконвоях. Ведь уже в июле-августе 2014 года "битая собака" "Призрак" сидел в Алчевске, зажатый между Первомайском, Кировским, Трехизбенкой, Чернухино и Веселой Тарасовкой. Луганск также был подзажат – Счастье, Станица, Лутугино и та же Веселая Тарасовка. Граница также была практически перекрыта. Что, кроме РФ, помешало или не дало закончить начатую операцию? Или наша армия и добробаты сделали все, что могли в тот момент?

Читайте такжеВолодимир В’ятрович: Декомунізація на Донбасі має відбутися швидко, одразу після звільнення від російської окупаціїМирослав Гай: Президент Порошенко извинился за то свое обещание на Дне прапора в Днепре. Он действительно обещал закончить АТО.

Об этом можно было говорить, когда мы имели дело с небольшими группами спецназа и наемников. Но АТО очень быстро переросло в войну после того, как батальонно-тактические группы Российской Федерации, нарушив наши границы, зашли в Украину.

Несмотря на то, что термин "АТО" есть в боевых уставах вооруженных сил, все понимали, что по количеству тяжелого вооружения, ПЗРК, инженерной подготовке, использованию РЭБов и РЭРов, беспилотной разведке, реактивной артиллерии – это война.

Да, действительно, были моменты, когда ВСУ и добровольческие батальоны заходили на окраины Донецка и Луганска. Но, ввязавшись в городские бои, мы бы понесли катастрофические потери среди гражданского населения. Город Славянск удерживала небольшая группа в 50 человек. Он несколько месяцев был в окружении украинской группировкой войск, и военные точечными ударами отвечали на обстрелы со стороны российских наемников и военных, стараясь минимизировать потери среди гражданских.

Когда же было освобождение Славянска, некоторые районы на окраинах были стерты с лица земли. Я до сих пор помню те разрушенные мосты, оборванные троллейбусные провода, оперения мин, торчащих посреди дороги. Это были апокалиптические картины.

Если бы ВСУ ввязались бы в городские бои в Донецке и Луганске, потери бы были огромными в связи с близостью границы и возможностью России оказывать всестороннюю поддержку своим войскам в Донецке и Луганске.

Вспомните аэропорт – там бои шли месяцами. Поселок Пески уничтожен вражеской артиллерией. Население бежало. Десятки покинутых домашних животных, разрушенные дома, превращенные в опорные пункты. Вот что могло бы быть и в Донецке – один сплошной гигантский аэропорт.

Украина – не Россия, чтобы побеждать любой ценой за счет жизней мирного населения. Украинский солдат не прячется за спинами женщин и детей, как заявил про российских солдат главнокомандующий Российской Федерации Путин. Наши методы войны отличаются – мы воюем за каждого украинца на своей земле. А России плевать на потери.

Kasia: Часом вас звинувачують у тому, що у вас кожен пост у Фейсбуці є фейком. Що ви можете відповісти цим критиканам? І як можете аргументувати, що вони кажуть неправду?

Мирослав Гай: Дійсно за останні чотири роки я двічі на своїй сторінці публікував неперевірену інформацію. Один раз я отримав дані з українського ЗМІ, яке, на жаль, мало охоплення менше, ніж мій Фейсбук. А другий раз – від офіцера, який, на жаль, сам був обманутий супротивником.

Фейки, або дезінформація, як їх називаю, є частиною інформаційної війни. Тому я переглянув свою методологію перевірки інформації для уникнення таких ситуацій.

Третій раз, коли мене звинуватили у фейку, я надав розгорнутий звіт до Генерального штабу, де навів усесторонні докази та підтвердження своєї правоти.

Це три інциденти, які були за чотири роки, два з яких були вдалими операціями противника, а один став вдалою операцією моєю та побратимів проти Росії.

Здебільшого у фейках мене звинувачують на військових сайтах Російської Федерації, де регулярно про мене виходять матеріали, які дискредитують мене як джерело. А це для мене є найбільшим визнанням корисності та вагомості моєї діяльності. Дуже радий, коли на мої публікації змушені реагувати відповідні управління ФСБ та інформаційних військ РФ.

Світлана М.В.: Мирославе, ваша думка – чи правда, що мешканці Донбасу ментально відмінні від решти населення України? Якщо так, наскільки ці відмінності непереборні?

Мирослав Гай: Україна – найбільша країна Європи. Ми маємо різні кліматичні зони, два моря, гори, пустелі, ліси… Українська мова в різних регіонах відмінна. А національна кухня – різноманітна: у кожному регіоні є своє меню, страви, особливі родзинки.

Донбас теж має свої традиції, історію, яка є частиною історії великої України.

Треба концентруватися не на тому, чим ми відмінні, а на спільних цінностях та цілях. Всі ми хочемо добробуту, хорошої роботи, свободи, достойної медицини, освіти та майбутнього для своїх дітей. Багато хто з закарпатців їздить на заробітки в Угорщину, а з львів’ян – до Польщі. Мешканці Донбасу часто їздили і їздять шукати роботу в Росії. Але всі вони залюбки працюватимуть в Україні, коли ми зможемо запропонувати їм вигідні умови.

Якось я їхав на БТРі біля Слов’янська, і ми заблукали. Тож зупинилися запитати дороги у місцевих селян. Ми питали російською, а вони відповідали нам українською. Це була донбаська українська, яка відрізняється від літературної, але й закарпатську не всі зрозуміють… Тож я не бачу проблем у тому, що всі ми – різні. Головне, щоб наші цілі були однаковими.

Sonita: На сколько лет у нас еще "проблема Донбасса"? Уже все как-то затихло, и это пугает – не останется ли этот регион в непонятном статусе на долгие годы, как Приднестровье или Южная Осетия-Абхазия?

Мирослав Гай: Проблема в Приднестровье сохраняется уже 25 лет. Нагорный Карабах до сих пор периодически воспламеняется. Уже 25 лет тянется трагедия Абхазии. Как мы видим, в мире Россия уже устраивала подобные конфликты, и все они – затяжные.

И вы не правы, говоря, что на Донбассе все затихло. Все стороны ведут подготовку, укрепляются. На Донбассе почте каждый день у нас есть раненные или погибшие. Это не "затишье" – это наша привычка.

Сложно говорить, на сколько лет... Несколько умных людей мне абсолютно искренне заявляли, что через год-два граница вернется под контроль Украины. Я не настроен так оптимистично. Судя по тому, как страны НАТО и Россия подтягивают войска к нашим границам, ситуация еще ой как может измениться...

Terentij: Если Украина откажется от Донбасса, не пойдет ли Россия дальше? В чем опасность мыслей о том, чтобы дать Донбассу жить так, как он того хочет, под Россией?

Читайте такжеАндрей Илларионов: Рано или поздно Россия вернет Украине и Крым, и Севастополь, и ДонбассМирослав Гай: Украина никогда не откажется от Донбасса, потому что он – наш. Россия контролирует лишь 1/8 Донецкой и Луганской областей.

Город Славянск – сейчас один из самых проукраинских городов Украины. Если вы приедете в Бахмут, вы увидите, как отстраиваются дороги, набережные. Город прекрасен, очень люблю бывать там.

Обстрелянная Авдеевка, Счастье, Мариуполь не желают жить под оккупацией России, а это – тоже Донбасс.

А что делать с теми многочисленными украинцами, которые были замучены за украинский флаг в Донецке и Луганске?

Россия имитирует "выборы", "народное волеизъявление" как в Крыму, так и в Луганске и Донецке. Автобусами завозились российские "титушки" и актеры, которые изображали разгневанных местных жителей.

Я сам в Славянске на блокпосте проверял паспорта у местных, блокировавших нашу колонну. Они показали мне российские паспорта, а один был даже из Приднестровья. Тогда в 2014-ом я не понимал происходящего. А теперь я знаю, что это были подставные, привезенные и подготовленные специально для таких операций люди: бывшие зэки, наркоманы...

Россия проводит информационно-психологические операции и массовую пропаганду на оккупированных территориях. Отключите эту пропаганду на несколько месяцев, дайте доступ свободным СМИ, и вы удивитесь, когда узнаете, чего по-настоящему хочет Донбасс.

Елена: Как скажется на отношении крымчан к оккупационной власти, к "Крым-нашу" трагедия в Керчи? Те, кто предупреждал крымчан в 2014-ом, чтобы они готовились к терактам и контртеррористическим операциям, после трагедии вспомнили свои старые прогнозы – "где Россия – там всегда теракты, взрывы, так что готовьтесь". Задумаются ли крымчане об этом?

Мирослав Гай: К сожалению, трагедия в Керчи – не единственная. И хотя такие же массовые убийства бывают и в других странах мира, все чаще мы наблюдаем эти ситуации в России. Причиной тому – та оголтелая пропаганда и агрессия, которые ежедневно льются с экранов телевизоров, в соцсетях, та милитаризация настроений, бытовое хамство, засилье силовых структур, слияние силовиков с гражданской властью, те беспрецедентные посадки за перепосты и свободу слова, уничтожение свободных СМИ в России, воспевание грубой физической силы, пропаганда среди молодежи войны под видом патриотических уроков. Все это не может пройти бесследно. Вся эта атмосфера влияет на неокрепшие умы.

Поэтому российское государство теряет контроль во всех сферах жизни страны. Вы заметили, что за месяц в России упал 14-ый мост? 14-ый!!! Это говорит о том, что есть определенная потеря управления. Посмотрите на те экологические катастрофы, которые произошли в Крыму, на массовые посадки школьников на митингах, пожар в торговом центре, где детей закрыли умирать в горящем кинотеатре... Все это говорит о том, что государственная система и общество – не здоровы.

Поэтому в России будет все больше сумасшедших одиночек, которые под влиянием общей атмосферы ненависти и отсутствия будущего будут решать свои психологические проблемы единственным знакомым им способом – агрессией и разрушением.

Задумаются ли крымчане? Это уже не имеет значения.

pan_philosoph_khoma: Ваша думка: чи може Україна претендувати на Кубань або Вороніжчину? :)

Мирослав Гай: Так, може. Я певен, що Російська Федерація рано чи пізно розвалиться. Свого часу Кубань і Вороніж були передані Україною Росії в обмін на Крим. Це історично українські території.

Я певен, що з часом, зважаючи на те, що зараз усі країни світу тяжіють до об’єднання, коли відбувається глобалізація, а останні імперії розвалюються у нас на очах, можлива ситуація, коли Кубань та Вороніж самі забажають приєднатися до України. Якщо наш приклад буде для них успішним… Я в це вірю.

Варяг: К каким методам прибегнет Путин, чтобы поднять и удержать свой неумолимо падающий рейтинг? Чего ждать "Минск-наша" или "Астана-наша", новую "маленькую победную войну", успешно проведенную "контртеррористическую операцию"?

Мирослав Гай: Владимир Путин уже заявил о том, что экономику России нужно поставить на военные рельсы. Мы видим плановую милитаризацию Российской Федерации, организацию ею полномасштабных военных учений, вложение гигантских средств в силовые структуры, модернизацию военной техники, поиск союзников среди других стран, а также террористических организаций.

Большинство экспертов уверены в том, что РФ уже ведет войну с цивилизованным миром. Постоянные кибератаки, химическая атака в Солсбери, шпионаж, вмешательство в работы системы GPS во время учений НАТО в Норвегии, расконсервация военных объектов в Крыму и Калининграде, где может базироваться ядерное оружие, вмешательство в выборы разных стран мира, попытка переворота в Черногории, постоянная информационная война, постройки военных баз вдоль границ с Европой – все это нехорошие признаки, и они глобальные.

Я думаю, что Путина сейчас уже не так волнуют рейтинги, потому что они ни на что не влияют. Я думаю, сейчас его больше волнует война, о чем он постоянно говорит.

На данный момент ни Украина, ни Беларусь, ни страны Балтии не могут считать себя в безопасности. Наши партнеры в НАТО это понимают, поэтому у границ с Россией размещаются дополнительные танковые бригады.

Skeptik: Угорщина, безумовно, вчинила протизаконно, роздаючи паспорти закарпатцям. Але чому, з вашої точки зору, наші громадяни погоджувалися приймати угорські паспорти? Мешканці цих територій і досі вважають себе частиною Австро-Угорщини? Чи, може, проблема глибша – в жалюгідному рівні життя в Україні, і люди змушені шукати кращої долі?

Мирослав Гай: Я знаю закарпатців, які поїхали шукати кращої долі в Угорщині. Звичайно, вони тікали через те, що не могли достойно влаштуватися в Україні. В Угорщині є проблема з робочою силою, як і в Польщі та Німеччині, тому вони залюбки приймають роботящих українців, які зазвичай мають по декілька будівельних спеціальностей, є хорошими лікарями, програмістами та й просто культурно ближчими, ніж, скажімо, мігранти з Близького Сходу. Українські заробітчани пересилають в Україну мільярди доларів на рік.

Але всі вони повернуться сюди, як тільки українська економіка стане міцнішою, зарплати вищими, а соціальний рівень цивілізованішим. Дивлячись, як Україна рухається, я вірю, що це перспектива найближчих десяти років.

Томаззо: Мирославе, що, по-вашому, насправді сталося з Януковичем – спортивна травма чи не зовсім? :) Взагалі, нащо він треба ще Росії?

Читайте такжеОлег Волошин: Пока в передовых странах обсуждают экспедицию на Марс, Украина свалилась в СредневековьеМирослав Гай: Я не думаю, що з Януковичем сталася звичайна спортивна травма. З урахуванням того, що зараз для нього існує загроза заморожування всіх його активів, капіталів, які йому потрібні, як повітря, і того, що найближчим часом суд має поставити крапку в його справі, визнавши його винним у державній зраді, я думаю, що його хвороба – це спланована акція.

Навіщо він потрібен Росії? По-перше, РФ має продемонструвати іншим режимам у світі, що вона не кидає своїх. Бо якби вони відмовили Януковичу в притулку, постало б велике питання для Асада, Мадуро та інших диктаторів у необхідності співпраці з Росією. Путін любить показувати, що своїх не кидає.

По-друге, Янукович є інструментом Росії проти України, запасною картою, яка може зіграти свою роль – такий собі "легітимний президент" у вигнанні. Нагадаю, що саме лист-звернення до Путіна з проханням ввести війська для Росії є поясненням законності її дій. Путін дуже педантичний. Він любить, щоб під кожним його злочином був папірець.

максим_макс: Як би ви оцінили ситуацію на фронті на даний момент? Також цікавить ваш прогноз щодо дій ворога в наступному році, до яких сценаріїв може вдатися Москва?

Мирослав Гай: На даний момент на фронті кількість обстрілів значно зменшилася, але ми досі періодично маємо поранених та вбитих. Хоча останні дні були відносно тихими.

Українська розвідка доповідає, що противник продовжує накопичувати військову техніку, створювати нові артилерійські батареї, заводити військові вантажні конвої, що говорить про певну підготовку до активних дій.

Я вже казав про те, що в Україні з’явилося декілька проросійських партій, які очолюють люди, безпосередньо пов’язані з Кремлем, які активно впроваджують в інформаційне поле ідеї миру та примирення з Росією на її умовах, що фактично означає капітуляцію. Путін уже включився у вибори в Україні, про що свідчить той абсолютно ідіотський санкційний список, а також його заява про наміри домовлятися з новим керівництвом України. Але для того, щоб "партія миру" змогла зіграти, потрібна війна. Це не обов’язково має бути повномасштабна операція, але це однозначно має бути розширена агресія Росії, інакше її кандидати не зможуть до чогось апелювати під час виборів. Є ризики, що рух у цьому напрямку ми побачимо на початку 2019 року.

Kleo: Как думаете, насколько велика угроза распада Российской Федерации? Что к этому может привести? И если Россия начнет рассыпаться, как это отразится на соседях, в частности, на Украине? Да и допустит ли Запад развал ядерной державы?

Мирослав Гай: Історичний досвід світу показує, що всі імперії рано чи пізно розвалюються. Звичайно, ніхто на Заході не хотів би безконтрольного розпаду Російської Федерації через наявність там великої кількості зброї, зокрема, ядерної, великої кількості військових баз, об’єктів хімічної промисловості, енергетичних об’єктів, зокрема, атомних електростанцій. Тобто ніхто не хотів, щоб все те, що несе загрозу для планети, довкілля та миру в регіоні, раптом могло потрапити до рук якихось терористичних організацій. Не дай боже, станеться якась техногенна катастрофа!

Всі би хотіли, щоб Російська Федерація просто змінила свою політику, стала більш демократичною і розвиненою країною. Світ зараз глобалізується, і Росія у мріях західного цивілізованого демократа могла б розглядатися як частина цивілізації.

Але вся історія Російської Федерації – це суцільні війни, репресії і постійні спроби побудови диктаторського режиму. Демократія в Росії протрималася лише кілька років – при Єльцині. І більше ніколи її не було в цій країні.

Путін встановив диктаторський режим і на всі ключові державні посади розставив силовиків. Майже кожен другий такий чиновник – це колишній співробітник ФСБ або силового органу. А коли держава стратегічно націлена не на економічний, науковий та культурний розвиток, а на війну чи агресивну оборону, коли держава протиставляє себе всьому світові, вона не може існувати – вона просто неконкурентоздатна. І на будь-яку таку державу чекає розпад.

Але, з іншого боку, коли цей розпад станеться... Свого часу Римська імперія розпадалася більше трьохсот років. Можливо, враховуючи, що в сучасному світі всі процеси пришвидшуються, Російська Федерація розпадеться набагато швидше. Коли це станеться? Я думаю, що ще за нашого з вами життя.

Як це відобразиться на Україні? По-перше, зараз ми спостерігаємо в Росії процеси, які свідчать про втрату контролю держави над внутрішньою ситуацією в країні. Це не тільки мітинги і теракти – це також і ті 14 мостів, що обвалилися протягом останнього місяця в Росії, і введення акцизу на ковбасу, і намагання російського уряду зідрати з населення всі гроші, як тільки можна. Це говорить про те, що російське керівництво розуміє, що найближчим часом на Росію чекає економічна криза.

По-друге, ми бачимо й те, що США звертаються до великих нафтовидобувних країн із проханням знизити ціни на нафту – і ціни на нафту зараз знову падають.

За таких умов ми дуже швидко побачимо, як Росія зануриться в економічну кризу. І розпад Російської Федерації, якщо він станеться протягом найближчих 10-20 років, буде набагато більш болючим, ніж розпад Радянського Союзу. Бо в Радянського Союзу була велика економіка і велика матеріальна база.

Після розпаду Росії неминуче буде гуманітарна катастрофа, бо люди з цієї країни будуть змушені шукати ліпшої долі де-інде. Тому на Україну можуть чекати великі проблеми з мігрантами.

Читайте такжеАлександр Сотник: Если Путин пустит танки на Киев, закончится и "русский мир", и он сам в КремлеТакож у Російській Федерації може розпочатися громадянська війна. Цього року про це попереджали ветерани збройних сил РФ. Вони влітку звернулися до російського уряду, звертаючи увагу на проблему приватних військових компаній. Річ у тім, що зараз величезна кількість росіян повернулася з різних війн, які Росія проводить по всьому світу (Африка, Сирія, Лівія, Україна тощо), і всі вони не мають прав і забезпечення. Такі люди становлять загрозу для національної безпеки РФ. Що казати, якщо самі ветерани ПВК і професійні військові-ветерани збираються звертатися до Гаазького трибуналу з приводу цих питань! Тобто в Росії вже почалися системні процеси, які свідчать про те, що держава, наприклад, втрачає монополію на насильство.

Це – загрозлива ситуація і для нас, тому що, коли поблизу твоїх кордонів точиться громадянська війна, це і біженці, і контрабанда, і наркотрафік, і неконтрольований трафік зброї. Все це сильно може вдарити по нас. Подивіться, як війна в Сирії вдарила по Європі – яка кількість мігрантів почала переселятися до Європи! А Сирія – це ж невелика країна! Росія набагато більша...

Якщо велика шафа падає, це відчувають усі в будинку.

Zevs: Пане Мирославе, як ви вважаєте, справді існує загроза широкомасштабної війни Росії проти України, чи Путін хоче, щоб весь світ і Україна весь час думали, що така загроза існує і постійно перебували в напрузі? Чи потрібна Росії "велика війна", якщо в неї є інші "забавки" – Сирія, Лівія і т.д.?

Мирослав Гай: Я вже частково відповів на це запитання. Але дещо додам.

Держдума Російської Федерації прийняла проект постанови про скасування постанови Радянського Союзу щодо засудження введення військ в Афганістан. Росія таким чином готує законодавчу базу під те, що введення військ на територію інших держав не є кримінальним злочином. Фактично це сигнал для військових Російської Федерації: "Будьте спокійні, якщо ми будемо розпочинати війну, в Росії ви вважатиметеся не злочинцями, а героями. Ви матиме пенсії, соціальний пакет. Ви матимете майбутнє".

Це – загрозлива ситуація. Це говорить про те, що в Росії продовжують наростати мілітаристські настрої. Коли в регіоні критично накопичується зброя, проводяться військові маневри, йде війна за участю ПВК, як на Донбасі чи в Сирії, коли приймаються військові закони про мобілізацію, коли Росія сама собі законодавчо дає дозвіл на введення військ на територію іншої країни – все це не несе мир, злагоду та безпеку в регіон.

Це загрозлива ситуація, зокрема, для України. Мета будь-якої війни – зміна політики тієї чи іншої країни. Росія зацікавлена в Україні, як у своєму сателіті, як у своїй колонії. Відповідно, якщо в Україні на парламентських виборах переможуть проукраїнські сили, РФ може вдатися до більш посиленої агресії, щоб змінити наші плани щодо вступу до НАТО.

Нагадаю, що в безпековій доктрині Російської Федерації розширення блоку НАТО, розташування систем протиракетної оборони вздовж кордонів РФ, проведення країнами НАТО навчань, в тому числі спільно з іншими країнами, що розташовані поблизу російського кордону, збільшення військового контингенту визначено як головні зовнішні загрози для Росії. Все це зараз відбувається.

Тому Росія задля недопущення України та Грузії в НАТО може вдатися до будь-яких дій, як це було з Чорногорією, де, на щастя, спроба перевороту проросійськими силами провалилася. Але в Україні у Москви більше можливостей для цього. Тому слід розглядати будь-які варіанти розвитку подій, в тому числі розширену війну.

Валерий: Чем можно объяснить то, что, несмотря на войну, смерти и ярый патриотизм, который старается демонстрировать наша власть, товарооборот между Россией и Украиной только растет?

Мирослав Гай: Це – брехня. Товарообіг між Росією та Україною не збільшується.

Треба зрозуміти наступне. За рахунок того, що Гаазький трибунал змусив Україну викупити газ у Російської Федерації, щодо якого вже були підписані контракти, щоправда, за вигідною для нас ціною (нагадаю, що Україна відмовилася від закупівлі російського газу), а Київ виконує рішення суду, зріс товарообіг.

Тобто це відбулося тому, що нас змусив до цього суд. Якби ми цього не зробили, ми б мусили сплатити шалені штрафні санкції, зазнали великих втрат і так далі.

Але якщо ви проаналізуєте санкції, запроваджені Україною проти Російської Федерації, ви побачити, що ці економічні обмеження стосуються сотні компаній та сотень громадян Російської Федерації. Ці санкції були настільки всеохоплюючими, що Росія була змушена вдатися до дій у відповідь.

Чіпка: Що, за вашою версією, насправді відбулося в Керчі? Чи варто в цій історії шукати політичний контекст?

Мирослав Гай: Ми не знаємо, що відбулося в Керчі. Ніхто не знає. Але поранення цього хлопця виглядали дивними. Дивно також, яким чином одна людина змогла вбити таку кількість людей. Дуже дивною виглядає поведінка вбивці на відеокамерах. Також дивною виглядає поведінка людей після того, як пролунали два вибухи – після них в іншій частині школи зберігався спокій, люди не бігали, не панікували, хоча це були потужні вибухи, з вибитим склом.

Ті відео, той перебіг подій, та поведінка людей, які представила громадськості російська сторона, виглядають не зовсім логічними. Ба навіть більше – зовсім не логічними.

Тому я думаю, що ми не зрозуміємо, що насправді там сталося.

Ми знаємо, що ФСБ РФ вже декілька разів заарештовувала молодих людей, яких сама ж провокувала на протизаконні дії, а потім звинувачувала їх у підготовці державного перевороту або теракті. Тобто ФСБ створювала спеціальні групи у соціальних мережах, де її співробітники вербували молодих людей, створювали з ними незаконні організації (наприклад, загугліть "Дело "Нового величия" – така була організація), а потім заарештовувала цих людей, звинувативши в екстремізмі й плануванні захоплення влади в Росії шляхом державного перевороту.

Для чого це робиться? Передусім для того, щоб вираховувати нестабільні елементи. А також для того, щоб показати своєму керівництву виконану роботу і отримати якусь зірочку на погони.

Зважаючи на все це, виникає питання – а чи не був так само завербований цей хлопець ФСБ, і чи не був цей теракт організований ФСБ, тільки вони не встигли його зупинити?

Ще з радянських часів існував такий метод роботи спецслужб, коли сама спецслужба створювала організацію, залучала туди весь радикальний елемент, людей, які готові піти на якийсь злочин, а потім їх заарештовували. В їх розумінні таким чином проводилася профілактика ймовірних злочинів чи заколотів та відшукувалися заздалегідь потенційні терористи. Така тактика існувала в різних спецслужбах.

Тобто все це про Керченську трагедію лише здогадки. Але чому такі здогадки виникають? Тому що, по-перше, вже були прецеденти, а, по-друге, всі матеріали, представлені російською стороною, виглядають недостовірними і непереконливими. Тому виникають питання: що вони можуть приховувати, і чому?

Ковальчук С.: К чему готовил Путин россиян и мировое сообщество своими заявлениями на Валдае – обещаниями, что россияне, как мученики, попадут в рай в случае ядерной войны?

Мирослав Гай: Це хороше запитання. Колись в Європі, в 60-ті роки, була дуже популярна теорія "сходинки Кана" – це етапи розвитку можливого ядерного конфлікту. Герман Кан – військовий стратег, аналітик та футуролог, який аналізував, яким чином може розпочатися глобальна ядерна війна на планеті.

Але в Російській Федерації протягом останнього часу почали з’являтися статті, а також так звана "Доктрина Патрушева" (Микола Патрушев – це один із "яструбів" Російської Федерації), в яких мусолиться ідея превентивного ядерного удару.

Річ у тім, що Росія своїм озброєнням не в змозі вести повноцінну війну з країнами НАТО. Для того, щоб протидіяти НАТО в широкомасштабному конфлікті, у Росії є єдина можливість – використання ядерної зброї. Адже таких засобів, як піхота, спецназ та авіація, їй не вистачить, щоб боротися з США чи навіть Туреччиною.

На прикладі чеченських війн ми бачили, що чеченці не були добре озброєні, але війна, яку вела Росія, мала катастрофічні наслідки і колосальні втрати, хоча Росія кинула всі свої сили, авіацію і техніку.

Читайте такжеИлья Пономарев: У Киева есть все шансы отобрать у Москвы лидерство в русском миреТе саме було й в Афганістані. В Афганістані РФ воювала "Градами", танками, БТРами, авіацією, але все-таки була змушена вивести свої війська звідти. Хоча у талібів не було якогось особливого озброєння. Тільки наприкінці тієї війни американці почали постачати їм ПЗРК, що дозволило талібам збивати авіацію.

У Грузії теж була можливість протистояти Росії. Грузини завдяки нашим системам ППО успішно збили декілька російських літаків, зокрема, один стратегічний бомбардувальник.

Тобто Росія не здатна протистояти в класичній війні з НАТО.

Як Росія здатна воювати? Передусім, терактами, тобто такою собі партизанською війною. Як бачимо, зараз Росія веде перемовини з "Хізболлою", "Талібаном", "ІДІЛом", тобто з терористичними організаціями. Представники "ІДІЛу" та "Хізболли" навіть приїздили до Москви, аби про щось домовлялися. Можна було помітити, що після відвідин Москви всіма цими "дядями" одразу ж відбувся ракетний удар по Ізраїлю.

"Гібридна війна" – це старий винахід, який активно використовував ще Радянський Союз: партизанські загони, спонсорування усіляких праворадикальних партій, втручання у вибори, інформаційна війна, корупція. Це в Росії можна викласти компромат на уряд Російської Федерації чи їхнього генерального прокурора, а їм за це нічого не буде, всі отримають тільки медалі. А в Європейському союзі війну можна вести і такими методами – викладати компромат на їхнє політичне керівництво і просто спостерігати, як вони йдуть у відставку.

Якщо буде повномасштабний конфлікт або війна, то єдина зброя, якою зможе погрожувати Росія – ядерна зброя. Стратегічна ядерна зброя завжди вважалась зброєю стримування. Але з 2015 року в Росії почали публікуватися статті про "Доктрину ядерної деескалації", яка передбачає нанесення превентивного ядерного удару. Тобто Росія намагається показати всьому світові, що вона готова застосувати ядерну зброю і, таким чином, змусити світ вступити з Москвою в мирні перемовини.

Це – абсолютно божевільна і ідіотська ідея. Але Путін всіляко намагається втюхати міжнародному істеблішменту ідею, що він готовий піти на такий крок. Можливо, росіяни й використають якусь ядерну зброю тактичного значення, наприклад, у Сирії, просто щоб довести світові свою готовність і викликати цим жах.

А ще – щоб роздробити країни НАТО. В Альянсі всі рішення ухвалюються одностайно, кожна країна має висловитися. Ви ж бачите, наскільки успішно Угорщина блокує рішення по Україні. Так от, якщо зараз Росія почне погрожувати використанням ядерної зброї, то країни НАТО вже стануть неоднорідними: хтось може злякатися, хтось може сказати: "Ми не хочемо, щоб це сталося поблизу наших кордонів" і так далі.

Саме на це грає Путін, ось чим ці божевільні займаються.

І це не тільки Путін. У Росії існує агресивний військовий блок. Зараз у Росії заправляє всім КДБ, він захопив владу. При цьому що завгодно може говорити з цього приводу Пєсков, що завгодно можуть говорити російські олігархи, діти і родини яких знаходяться на Заході… Путін усім дав час повернути гроші в Росію.

Тому я думаю, що на ці заяви Путіна треба зважати. Можна казати, що цей божевільний просто жартує, але все-таки треба підготувати заходи безпеки – гамівну сорочку. Якщо якась людина каже, що вона збирається вас убити, вам ліпше в це повірити і з цього моменту сприймати цю людину як таку, що справді хоче забрати в вас життя. Якщо ви будете поводитися інакше, у вас великий ризик просто не дожити.

MistF: Возможна ли война на Черном и Азовском морях, учитывая активность, которая разворачивается там?

Мирослав Гай: Російська Федерація передала частину акваторії Азовського моря Міністерству оборони РФ. Росія вже влаштувала блокаду українським кораблям і тим самим поставила під загрозу економіку наших приморських міст – Маріуполь і Бердянськ. Російська Федерація вже заблокувала частину Чорного моря, коли під виглядом навчань змусила декілька суховантажів стояти і чекати, втрачаючи шалені кошти. Тобто фактично Москва вже почала використовувати російські збройні сили у економічній війні проти України. Ця війна вже йде на морях, просто вона без використання зброї, росіяни, на щастя, не застрелили ще жодного нашого рибалку. Тобто військова компонента вже використовується Росією для економічного впливу.

Для порівняння – якщо по вашому городу їде БТР і давить всю городину, весь врожай, але не стріляє, хіба вам від того легше?

Fanni: Может ли украинско-венгерский конфликт отчасти быть спровоцирован Россией, или тут дело исключительно двух стран?

Мирослав Гай: Украинско-венгерский конфликт подогревается Российской Федерацией. Россия проводит информационно-психологические операции по разным направлениям. Одно из них – попытка испортить отношения Украины с ее стратегическими партнерами, особенно на границе. Такие операции проводились, чтобы испортить отношения Украины с Польшей: акты вандализма, которые снимались на камеру, стрельба по консульству Польши из гранатомета в прошлом году, избиение украинцев с праворадикальными организациями, которые связаны с Россией (об этом делали расследование польские правоохранители) и т.д. Все это – создание негативных информационных поводов, которые потом попадают в СМИ, особенно российские СМИ или пророссийские газеты, чтобы создавать ощущение конфликта между нашими странами, а дальше давать возможность пророссийским политикам в Венгрии или Польше принимать неблагоприятные для нас решения.

Вспомните культурный центр Венгрии, который по какой-то причине поджег поляк (!), приехавший на Закарпатье, в Ужгород. Его поймали. Но это просто нонсенс!

Россия хорошо научилась действовать чьими-то руками, проводя такие показательные акции, целью которых является просто создание информационных поводов, чтобы просто затем в СМИ распространять неправдивую информацию.

Вспомните флаги, которые срывались в Берегово… На Закарпатье вообще нет конфликтов и проблем с Венгрией! Там тишь да гладь. Никогда в Берегово не было проблем. Вся моя семья – с Закарпатья: жена, тесть, мои дети проводят там время два-три раза в год, отдыхают, мы ездим в Берегово на источники. И там я никогда не видел никаких проблем. Так что все это искусственно созданные проблемы.

Вопрос – кто их создает? Точно не украинцы.

Основной внешней угрозой, согласно военной доктрине России, является расширение блока НАТО. Что делает Венгрия? Блокирует решение НАТО по Украине и наши совместные программы. Кто заинтересован в том, чтобы Украина не вступила в НАТО, а программы сотрудничества Украины с Альянсом были заблокированы? Российская Федерация! Уж точно не Венгрия! Потому что это, как минимум, смешно, ведь Венгрия – это страна-член НАТО, которая имеет с нами общие программы, зачем ей самой блокировать их…

Значит, есть какие-то договоренности между венграми и россиянами. Об этом уже говорилось много раз. Потому что сейчас от действий Венгрии больше всего выигрывает не сама Венгрия, а Россия.

Очевидно, есть вопросы и к Орбану. Российская Федерация в свое время спонсировала "правые" партии, участвовавшие в выборах во Франции, вмешивалась в Brexit (известно, что для этого Россия развела целую фабрику "троллей"), вмешивалась в ситуацию в Черногории, пытаясь осуществить переворот. Точно так же Россия спонсирует политиков и в других странах, подкупает их. Точно так же она действует и в Украине. Москва так действует всюду, где только можно переломить ситуацию в свою пользу, разъединить нации, чтобы затем можно было успешно им противостоять. Нынешнее венгерское правительство оказалось одной из тех команд, которые играют на руку России.

Но в основном венгры очень хорошо относятся к украинцам. Много украинцев уехало жить и работать в Венгрию. Там огромная диаспора, которая ведет проукраинскую агитацию. Венгры регулярно принимали и принимают на реабилитацию наших ребят, раненных в ходе АТО, а сейчас – ООС. То есть в отношениях между нашими странами есть много позитивного. Все это говорит о том, что конфликт, который раздут между Украиной и Венгрией, совершенно искусственный. Делайте выводы…

Читайте такжеГеоргий Тука: Путина устроит один вариант – если на Банковой будет сидеть губернатор "Новороссии"Sidor: Что вы думаете о принятом в первом чтении законопроекте о государственном языке? Не перегибают ли палку наши "украинизаторы"?

Мирослав Гай: Нет, не перегибают. Я – за всяческие преференции для украинского языка.

Если вы включите в Польше телевизор или радио, в основном вы будете слушать польскую музыку, ведущие будут говорить на польском языке. То же самое – если вы приезжаете в США: там вы будете слышать американскую музыку, в школах учебный процесс будет на американском английском языке, чтобы получить гражданство, вы будете сдавать экзамен по американскому английскому языку. То же самое во Франции, Венгрии, Германии – всюду в мире. В России – точно так же.

Вопрос – по какой причине в Украине мы должны уступать права другим языкам в ущерб украинскому? Я не понимаю.

Сейчас снят НДС с украинских фильмов, украинских книг. Введены квоты на украинский язык на радио и телевидении. Это – абсолютно цивилизованная нормальная практика. Потому что идентификация нации происходит, в первую очередь, по языку.

Мы должны четко понимать, что чиновник, который занимает высшую государственную должность, обязан говорить на украинском языке. Точка. Человек, который преподает в школе историю или математику, обязан говорить по-украински. Человек, который работает в государственном предприятии, обязан вести документацию на украинском языке и должен владеть украинским языком. Точка.

А в быту, дома все могут разговаривать так, как им удобно. Но, если вы приходите сдавать экзамены для получения прав, вы должны это делать на украинском языке.

Потому задача любой "языковой" комиссии – следить за тем, насколько соблюдаются эти правила в госсекторе. Потому что пока что у нас, в Украине, сохраняется дискриминация украинского языка. Не говорю уж о том, что директор Украинской библиотеки в Москве до сих пор содержится под арестом. Мы имеем повсеместную дискредитацию украинского языка, потому наша задача – агрессивно защищать собственный язык.

При этом, заметьте, я отвечаю вам по-русски.

Аркадий: Считаете ли вы ошибкой то, что западные санкции против России были привязаны не к факту прекращения агрессии Кремля и возвращению аннексированных и оккупированных территорий Украине, а к соблюдению Минских соглашений? Получается, что Украина и международное сообщество сами же загнали себя в тупик, создав такую привязку, потому что на выполнение Минских договоренностей наивно надеяться – это очевидно.

Мирослав Гай: Вы не в теме. Объясняю – почему.

Санкции США введены против России за аннексию Крыма. Еще есть дополнительные санкции – за несоблюдение Минских соглашений. Есть и санкции, которые введены за использование химического оружия в Сирии и Солсбери. А есть антироссийские санкции, которые введены за то, что Россия помогает в Сирию поставлять нефть режиму Асада. Есть еще отдельные санкции за вмешательство в президентские выборы в США.

Есть разные антироссийские санкции. "Минск" – это лишь один из пунктов, и далеко не самый основной.

Эти санкции касаются всего, потому что война – глобальная. Война не касается только Украины. То есть Россия не ведет войну исключительно против Украины. Российская Федерация ведет войну с НАТО, и она не хочет, чтобы Украина вступила в Альянс и Евросоюз – она хочет, чтобы Украина была частью территории России. Путин вообще не воспринимает Украину как субъект.

Нужно понимать и расценивать действия противника по его логике. Соответственно, когда вводятся санкции за применение химического оружия в Солсбери, это тоже часть войны, которая касается Украины. Потому что, извините меня, Петров и Боширов вывозили из Украины Януковича, занимались его эвакуацией. Точно так же, когда вводятся санкции за участие России в войне в Сирии, то речь идет о частных военных компаниях, которые воевали и на Донбассе, уничтожая наши мирные города.

В данный момент идет глобальная война. Она не касается просто Минских соглашений. Минские соглашения – это лишь способ потянуть время.

Добродій: Чим можна пояснити життєву необхідність росіян мати царя? Зараз вони носяться з Путіним, а як проявить себе ця особливість наших сусідів у майбутньому, коли Путін з тих чи інших причин не зможе бути президентом? Що, знову почнуть шукати нового царя, таки знайдуть і посадять в Кремлі?

Мирослав Гай: Є декілька причин. Російська імперія – це одна з небагатьох країн світу, яка запровадила рабство проти власного народу (маю на увазі кріпацтво). Всюди рабами робили представників захоплених націй, народів. Росія – це єдина країна, де століттями зберігалося рабство її власних людей: людей можна було продавати, міняти на собак тощо.

Тобто є генетичні причини. Знаєте, як деяких собак протягом кількох поколінь виховують, щоб вони не вміли гавкати, так само у Росії був тотальний експеримент по вирощуванню рабів.

Після того, як Російська імперія розвалилася, більшість селян не мали паспортів. І до 50-60-х років людям не видавалися паспорти для того, щоб вони не могли залишити свої села. Робітники були прив’язані до місця роботи, до своїх фабрик. Тобто рабство в дещо видозміненому вигляді продовжувалося. Люди були прив’язані пайкою.

Потім був ГУЛАГ, мільйонні посадки та вбивства. Таким чином, винищувалися будь-які люди, які хоча б слово говорили проти радянської влади.

Тобто протягом століть відбувався експеримент по вирощуванню покірних рабів у Росії.

Він був вдалим. Але – не всюди. Україна є прикладом того, що наші люди змогли вистояти і не перейняти рабської свідомості. У нас було "Розстріляне відродження", "Розстріляне кобзарство", українська мова заборонялася, але ми зуміли вижити. Тобто українців теж намагалися зробити рабами, але вони встояли – через повстання, пісню, мову, усвідомлення того, що ми є окремою нацією. А Росія не вистояла, не змогла…

І все те, що зараз відбувається на пострадянському просторі, є наслідком того експерименту.

Що буде після Путіна? Російська Федерація розвалиться. Можливо, вона стане меншою. Можливо, її поглине якась інша конгломерація. Але такого, як зараз, не буде.

Світ зараз є глобальним. Не можна жити на гігантській території, зберігати її цілісність, якщо в тебе за місяць обвалюється 14 мостів. Тобто ти просто не можеш нею ефективно керувати. Для того, щоб ефективно керувати територією, потрібна певна кількість населення на квадратний кілометр. В Росії ж вкрай низька щільність населення. Бжезінський робив дослідження на цю тему. Якщо у американців на квадратний кілометр 230 людей, то в Росії – в рази менше. За таких умов просто неможливо ефективно підтримувати інфраструктуру, комунікацію. Треба, щоб там жили. Як казав Тарковський, "живите в доме – и не рухнет дом". Там просто нема кому жити.

Не знаю, що буде після Путіна. Може, він говорив правду, коли говорив: "Нет Путина – нет России". Може, дійсно, весь цей трагіфарс рухається до завершення. Хотілося б, щоб він не переріс у трагедію. Хоча у нас вже 11 тисяч загиблих в Україні. Тож подивимося…

Читайте такжеЭрик Найман: Украинские элиты ведут Украину, как "Титаник", к дефолтуdanylo_kruk: Чому кіпішує Москва через створення воєнно-морської бази поблизу Бердянська, якщо поки що все одно український флот, будемо об'єктивними, не може і близько протистояти російському? Та як розцінювати свіжу заяву російського МЗС, в якій Україна звинувачується в мілітаризації Азовського моря?

Мирослав Гай: Перше – Росії потрібні Бердянськ і Маріуполь та об’єднання якимсь чином Криму з материком. При цьому ми бачимо, що Кримський міст уже почав репатися, тож уся ця конструкція не стабільна. Сталін не зміг побудувати міст через Керченську протоку. Всі експерти, навіть розробники цього мосту, передрікають, що він завалиться. Але Бердянськ є важливим для Росії напрямком. Тому збільшення там присутності наших військ Росія сприймає як загрозу. Нехай подавляться і захлинуться у своїй ненависті.

Друге – що стосується відсутності кораблів. Ми невдовзі отримаємо новітні кораблі від США. Вони вже чекають на нас. Наші командири вже зараз будуть проходити підготовку на цих кораблях. Вже зовсім скоро ці кораблі прийдуть сюди, в Україну.

Крім того, НАТО і США збільшили свою присутність у Чорному морі. Їхні кораблі постійно перебувають тут на вахті. Вони вахтовим методом заходять в Одесу. До нас в Одесу заходив навіть натівський підводний човен. Всі охочі могли піднятися на борт натівських кораблів, щоб побачити, як за стандартами НАТО живуть моряки.

Я певен, коли у нас з’явиться воєнно-морська база поблизу Бердянська, то в рамках нашої співпраці на неї періодично заходитимуть іноземні кораблі наших партнерів. Росія біситься з цього приводу, бо це наближає НАТО до її кордонів.

Ми маємо проводити заплановані навчання з країнами НАТО. Як представники НАТО приїжджають на Яворівський полігон, навчають наших солдатів, так і біля Бердянську будуть навчати.

Тож, звісно, Росія хвилюється. І правильно робить. Нехай спочатку вона забереться з Криму, а вже потім буде нам дорікати, що і як ми будуємо.

Наші кораблі ходять через Керченську протоку в Маріуполь і Бердянськ. Так, Росія частково їх блокує. Але, спираючись на міжнародне право, ми маємо можливість заходити в Азовське море, бо це також і наша акваторія. Те, що Росія постійно блокує проходження кораблів, не означає, що з міжнародним тиском ми не зможемо туди завести інші кораблі.

Також у Маріуполі перебуває наш флот, який вийшов із Криму, зокрема, це прикордонники. У нас є артилерійські батарея, морська піхота тощо. Тобто у нас є що розміщати в Бердянську. Для цих сил потрібна окрема база, яка б посилила безпекову ситуацію в цьому регіоні.

Vikk: Как мы переименуем Крымский мост, когда Крым вновь станет украинским по факту?:)

Мирослав Гай: Я уточню ваше запитання – як ми назвемо розвалини Кримського мосту.

Цей міст збудований на пустотах, у сейсмічно активній зоні. До того ж, у він стоїть у місці, де частково замерзає море, і відбувається хід льоду. Всі фахівці попереджають, що цей міст рано чи пізно розвалиться. На супутникових знімках вже видно, що є певні зсуви мосту. Це несе небезпеку екології регіону, людям, які там проживають, акваторії моря.

Відповідно, ніяк ми його не перейменуємо, бо він не простоїть довго.

dim-dim: З вашої точки зору, чи можна сьогодні вважати ідеї про побудову "русского мира" або створення "Новоросії" остаточно похованими?

Мирослав Гай: Я думаю, що ідея "Новоросії" провалилася. Ця абсолютно дибільна ідея – створити в Україні різні "народні республіки" – повністю зазнала краху. Не вийшло у Росії розхитати Україну і провести повстання областей. Тому я думаю, що Москва буде потроху відмовлятися від цієї ідеї.

А от спроби створити "русскій мір", спроби "захистити" "русскую церковь", "русского чєловєка", "русскій язик" будуть продовжуватися.

Ольга Р.: Насколько болезненна для Москвы "религиозная" потеря Украины? Каким будет ответ Путина на получение автокефалии УПЦ? Может ли Кремль спровоцировать церковную резню в Украине?

Мирослав Гай: Создание Единой поместной украинской церкви и получение ею Томоса про автокефалию является сильнейшим ударом по позициям России в регионе. К тому же, основные доходы РПЦ были от украинских приходов. А теперь для РПЦ ситуация изменится кардинально, потому что многие общины уже готовы переходить в украинскую поместную церковь.

Ответ России не заставил себя долго ждать. Кремлевская администрация ведет переговоры через посредников с православными церквями других государств о непризнании украинской автокефалии и невхождении в евхаристическое общение с ней. Недавно в Польшу ездил украинский пропутинский олигарх Новинский – и Польская православная церковь уже заявила о том, что не признает украинскую автокефалию. Параллельно такое же заявление сделала и Армения. Также есть вероятность того, что Россия будет угрожать Грузии предоставлением автокефалии церквям оккупированной Абхазии и Южной Осетии. Сейчас Грузинская православная церковь едина, но есть угроза, что Россия будет угрожать ей расколом.

Кроме того, Россия готовит провокации на территории Украины, организовывая банды "титушек" от РПЦ, которые будут стараться силой удержать приходы. Уже сейчас идет беспрецедентное давление на священников, которые имеют патриотическую позицию и готовы перейти в Украинскую поместную церковь после того, как она станет канонической и признанной.

Так что нас еще ждут большие потрясения. Это – важный вопрос, вопрос исторического значения для Украины, лично для Путина и мирового православия в целом.

Василенко Ольга: Как вы считаете, какой из потенциальных кандидатов в президенты Украины был бы наиболее выгоден Кремлю? С кем Путин сумеет "договориться"?

Мирослав Гай: На мою думку, у нас тільки два реальних кандидати в президенти – Порошенко і Тимошенко. Всі інші – технічні та фейкові, люди, які не мають жодних шансів на перемогу. А реальні змагання будуть лише між двома.

Путін уже сказав, що він буде підтримувати не Порошенка, а іншу силу. Отже, це – Тимошенко. Тому вона з’явилася в тому абсолютно безглуздому санкційному списку Росії. Це був свого роду реверанс Росії, її допомога Тимошенко на виборах. Список українських діячів, які потрапили під російські санкції, є абсолютно дибільним і фейковим. До нього не потрапила жодна серйозна людина, крім декількох порядних людей, які займаються боротьбою з Росією. На мою думку, це було просто намагання ввести деякі "консерви" в українське інформаційне поле, а також допомогти Тимошенко. Тому що для українців важливе протистояння будь-якої політичної сили агресії Росії. До кожного українського політика народ зараз ставить вимогу – протистояння агресії Росії і Путіну.

Я завжди рекомендую дивитися на дії. Зараз в Україні прийняті безпрецедентні антиросійські і водночас проукраїнські закони. Я вже про них говорив: це і закон про скасування ПДВ для культурного продукту (книги і кіно), це і "мовний законопроект", це і закон про російську агресію, що, по суті, є синонімом поняття "війна" в міжнародному законодавстві. Такі закони наші пращури не мріяли прийняти не те, що за роки незалежності, а й за сотні років. Тобто сотні років у нас такого не було.

Тож я суджу не по заявах чи обіцянках, а по реальних справах політиків та документах, які після них залишаються.

Я не голосуватиму за Тимошенко і буду агітувати проти неї, тому що я вважаю, що Російська Федерація робитиме ставку саме на неї. Але це моя особиста думка.

Читайте такжеАнатолій Октисюк: Україні треба бути готовою до появи "зелених чоловічків" на ЗакарпаттіДональд: Чого можна очікувати від розмови Трампа і Путіна 30 листопада на G20? Взагалі, прямі двосторонні переговори на рівні Трамп-Путін щодо українських питань дають привід для занепокоєння?

Мирослав Гай: Очікувати від цих перемовин можна переважно смішних та абсолютно неоковирних твіттів від Трампа. І все.

Американський істеблішмент у своїй більшості зневажає зустрічі Трампа з Путіним, бо вони дискредитують і самого американського президента, і Сполучені Штати в цілому. Я думаю, Трамп і сам уже має це розуміти. Тому у спілкуванні з Путіним він намагатиметься показати себе більш жорстким. Адже йому постійно дорікають тим, що він або куплений Путіним, або корумпований, або на гачку у Путіна. Зараз проти Трампа в США ведуть серйозне розслідування в питанні про втручання Росії в американські вибори, і це розслідування не відомо чим закінчиться. Тож, звичайно, Трампу дуже важливо показати американському суспільству, що він не є проросійським, пропутінським, а що він є проамериканським.

Тому я думаю, що ця зустріч для Путіна це нічим хорошим не закінчиться. Але він таким чином намагатиметься показати світові і росіянам, що він не перебуває у міжнародній ізоляції, що з ним розмовляють на рівних. Напевно, він висуватиме Трампу якісь недостойні пропозиції щодо України, Сирії та "ракетного договору", з якого вийшли США. Думаю, що це будуть основні питання.

Щоб він здох! Путін…

Edmon: Что такого должно случиться, чтобы Россия враз и без пререканий убралась с украинских земель?

Мирослав Гай: Росія має розвалитися.

Edmon: Для чего нужны ли России "ДНР" и "ЛНР"?

Мирослав Гай: Для того ж самого, для чого їй потрібні Придністров’я, Абхазія та Південна Осетія. Це те, за допомогою чого їй вдається підтримувати дестабілізацію в регіоні. Росія намагається не допустити вступу країн колишнього Радянського Союзу до НАТО і пручається цьому. Росія профукала країни Балтії, їй не вдалося здійснити переворот у Чорногорії, але вона потроху "працює" з Молдовою – цей конфлікт триває вже роками, зараз – і з Україною та Грузією. Російська Федерація постійно погрожує тим, що може розпочати новий конфлікт, нову агресію. Такі довготривалі конфлікти є засобами дестабілізації регіону, засобами постійного впливу. Коли у вас в будь-яку секунду може знову розпочатися гуманітарна катастрофа або війна, а особливо якщо ви – демократична країна, це завжди створює великі проблеми та труднощі у внутрішній політиці. І Російська Федерація цей прийом дуже вдало використовує. Все це, в тому числі й "ЛНР" та "ДНР" – це плацдарми ля неї.

Taller: Мирославе, ви маєте власний рецепт, як українізувати Донбас або Крим? На ваш погляд, бувають "безнадійні випадки", коли люди не піддаються українізації, і що з такими робити?

Мирослав Гай: Послухайте, нічого не потрібно з такими людьми робити.

Мова – жива істота, яка постійно змінюється і трансформується. У мене є багато друзів, які народилися в російськомовних родинах або взагалі на Донбасі, а потім повністю принципово перейшли у своєму спілкуванні на українську мову. Одним із таких був, наприклад, Льоня Кантер: він завжди розмовляв російською, але я добре пам’ятаю, як на одному з курсів університету він сказав, що з цього моменту говоритиме виключно українською. І все, далі все життя він розмовляв українською. Хоча при цьому він знав ще й іспанську, англійську та інші мови. Тож це можливо.

Що для цього має робити держава? Передусім класні цікаві мультики. Наприклад, мої діти пручаються українській мові, хоча й вивчають її потрохи. І це через те, що дуже багато російськомовного середовища і переважно дуже багато мультфільмів вони дивляться російською мовою. Українських мультфільмів, справді якісних, зараз дуже мало. Вони з’являються, але для маленьких діток, дошкільного віку, їх майже немає. Тож треба створювати цей продукт, щоб з самого дитинства людина могла бачити й чути кльовий український продукт.

Те саме стосується й іншого – нам потрібно якомога більше кльових україномовних казок, кльових дитячих книжок, іграшок, які "розмовляють" українською. Також потрібні круті фільми, вистави та перформанси українською мовою. Потрібно більше української музики. Бо мову, якою ви говорите, визначає оточення і культура.

Якщо ви приїдете до Туреччини або Японії, будете там жити й працювати, і якщо ви – культурна, освічена людина, яка цікавиться життям, любить вивчати світ, за тиждень ви вже вивчите слова, яких вам вистачить у побуті, за декілька місяців – вивчите мову на достатньому для побутового спілкування рівні, а за рік-два – повністю освоїте мову.

Подивіться на приклад Папи Римського або іноземних дипломатів. Іноземні дипломати, коли приїжджають в Україну, якщо це не каца… тобто не росіяни, зазвичай дуже швидко опановують українську мову. Для них це круто – говорити мовою країни, в якій вони працюють.

Тобто держава має створити середовище, в першу чергу, культурне. І держава це вже робить, зокрема, коли виділяє кошти на українські фільми – подивіться, скільки їх зараз: "Кіборги", "Дике поле" і так далі. З’являються серіали українського виробництва, купа документалок. Наші фільми з’являються на міжнародних фестивалях… Ви побачите, скільки українських фільмів буде наступного року. Просто засилля!

Навіть я цього року знявся в кіно. Я вже забувся, що таке акторська робота, бо переважно займався тільки війною та громадською активністю. Цього року мене запросили в український фільм, який знімається вже п’ять років, деякий час був він "заморожений" через недофінансування, а зараз на нього дали гроші. Зараз мій друг і дуже шанована мною людина Михайло Герасимович Іллєнко дознімає цей фільм. І я щасливий, що у мене там була роль.

За останні чотири роки фактично створене підґрунтя для того, що українська мова просто стане модною.

Так само, як в Україні, було в Грузії – всі розмовляли російською мовою. Але вони дуже швидко забули її, бо з’явився крутий національний продукт, і були прийняті такі самі, як в Україні зараз, закони. Так само було в багатьох країнах Балтії, а зараз там не знайдеш людину, яка пам’ятає російську.

Тобто – все можливо. І все буде класно, органічно і безболісно.

Маслов Д.: Меркель недавно заявила, что на посту канцлера она последний срок. Что будет значить отход Меркель от дел, как это отразится на переговорном процессе по Донбассу и Крыму? Будет ли это на руку Москве? Ведь, если верить мемуарам Олланда, где он описывал минские переговоры, то Путин Ангелу Меркель слушал, как никого...

Мирослав Гай: Я не хотел бы лезть в дела других стран. Мы видим, что Европа сегодня переживает определенные кризисы. Это кризисы, связанные с миграцией, кризисы, связанные с приходом к власти "правых" радикальных партий, а в некоторых случаях – и пророссийских политиков. Мы видим, что Европа силится сохранить единство, но это ей дается с трудом, но пока, слава Богу, удается.

Для Украины, конечно, важно, чтобы ко власти в европейских странах приходили политики, которые бы понимали ситуацию, в которой оказалась Украина, потому что безопасность в Украине – это залог безопасности в Европе.

Насколько это понимала Ангела Меркель, мне сложно сказать. Но то, что она дала добро на постройку "Северного потока-2", это был не очень хороший сигнал для Украины.

Ведь то, что нас сдерживало и сдерживает от большой войны с Россией, по моему мнению, это, во-первых, наличие ГТС, как единственного серьезного пути по доставке газа в Европу, а, во-вторых, плохая подготовка Российской Федерации в регионах (она не имела достаточной поддержки, чтобы на штыках принести "русский мир" и "народные республики").

Я пересмотрел свое отношение к Меркель после того, как она активно начала политически продвигать идею "Северного потока-2". Для Украины это катастрофа. Это очень плохо.

Поэтому то, что Меркель покинет свой пост, возможно, это даже неплохо для Украины.

Крымчанин: Как бы вы сейчас оценили степень милитаризации полуострова? Не двинет ли оттуда Путин на Украину, чтобы, например, обеспечить доступ к пресной воде?

Мирослав Гай: Если Путин решит "двинуть на Украину", то он будет двигаться сразу с нескольких сторон.

Почему-то мало кто, кроме Генштаба ВСУ, смотрит на север Украины, на границы Черниговской области, на границы с Беларусью, а там у Путина есть плацдарм. У Путина также есть возможность двигаться с Азовского направления. И Крым в данном случае – это просто одно из направлений. Но там, кстати, у нас все более-менее защищено, в том числе за счет особенностей рельефа местности.

Однако степень милитаризации Крыма уже весьма серьезная. В частности, там были размещены дополнительные батареи ПВО, которые серьезно перекрывают пространство, в том числе над Украиной. На полуострове накапливается военная техника, создаются военные базы. Судя по последним данным, в Крыму также проводится активная мобилизация населения, идет набор на срочную службу молодежи, что является прямым нарушением прав населения Крыма. Кроме того, по последним данным, в Крыму уже размещено и размещается сейчас тактическое ядерное оружие Российской Федерации.

Естественно, это угроза для нас. Фактически Крым превращен в гигантскую военную базу.

Насколько Путин заинтересован в поставках пресной воды в Крым? Да нисколько. Потому что военных они и так смогут обеспечить, а гражданских – "денег нет, но вы держитесь".

Читайте такжеКость Бондаренко: Якби війни не було, Порошенку б довелося її придуматиIdris: Перепрошую за, напевно, неприємне для вас запитання. Скажіть чесно, як ваші бойові побратими і колеги по волонтерству ставляться до того, що ви настільки відверто відстоюєте і захищаєте інтереси Порошенка і чинної влади? Навіть не намагайтеся заперечувати це, тому що відмінність у тому, що ви говорили раніше і тепер – дуже разюча.

Мирослав Гай: Я не відстоюю інтереси Порошенка – я відстоюю свої власні інтереси та інтереси своєї держави. Я вважаю, що ті закони, які були прийняті при Порошенку (я вже їх називав), є безпрецедентними для України законами. Безвіз, Угода про асоціацією з Європейським союзом, розширення співпраці з НАТО, військова співпраця зі Сполученими Штатами Америки, зброя, яку нам надають країни світу, "мовний закон", закон "Про національну безпеку", Інформаційна доктрина України, доктрина про національну єдність, гасло "Слава Україні!" в армії, реформи в армії, поїздки наших військовослужбовців на навчання в НАТО, зняття ПДВ з українського кіно і книги, призупинення Договору про дружбу з Росією, перегляд календаря державних свят, декомунізація, децентралізація – все це безпрецедентні речі! Такого ніколи не було!

А чому я маю відстоювати інтереси когось іншого? Та й чиї – Бойка? Кого я маю просувати – Зеленського? Я нормально ставлюся до Володимира Зеленського, можливо, він був би хорошим президентом, але поки що я не бачив, щоб він зробив щось видатне і корисне. Тимошенко? Та вона взагалі є російським агентом! Кого підтримувати – Медведчука? Він Стуса засудив! Він є кумом Путіна! Я не розумію, кого іншого я маю підтримувати. Скажіть мені – кого.

Як ставляться мої побратими? З моїм товаришем, "кіборгом", ми от буквально нещодавно святкували день народження, волонтери постійно їздять до мене в офіс, бо ми допомагаємо їм із логістикою та забезпеченням армії… У мене прекрасні стосунки з моїми друзями та побратимами. Своєї позиції я ніколи не приховував, кажу, як є.

Але тут не йдеться про інтереси Порошенка. До чого тут вони? Я відстоюю певну політику, і мені подобається проукраїнська політика. Я б хотів ще більш жорсткої українізації. Взагалі, я в захваті від того, як моя країна змінюється.

Wrangler: Уже даже российские деятели признают, что минский процесс мертв. Так почему же у нас, даже видя, что Минск уже сыграл свою роль и на большее вряд ли способен, продолжают талдычить мантру о безальтернативности и пользе Минских соглашений?

Мирослав Гай: Всі знають, що "Мінськ" не працює. Але "Мінськ" зіграв свою роль – він дав можливість Україні затягнути час, зменшити кількість обстрілів, призупинити російський наступ, провести лінію розмежування, відвести важке озброєння, здійснити евакуацію населення, де було потрібно, відремонтувати інфраструктуру і зменшити гуманітарну катастрофу, продемонструвати всьому світові, що Україна – це країна, яка заради миру готова навіть поступитися певними національними інтересами (адже "Мінськ" нам невигідний). Все це важливо для Європи.

Також ми змогли показати всьому світу, що саме Російська Федерація не хоче миру і порушує Мінські угоди – це зазначено в усіх міжнародних заявах, декларація, виступах на рівні ООН, ПАРЄ, урядів та президентів окремих держав.

Тобто "Мінськ" виконує гігантську важливу роль, сприяючи зміні ставлення світу до поведінки Росії та її війни проти України. "Мінськ" зумів показати, що це не громадянська війна, а війна РФ проти України.

Зараз інтерес світу до війни в Україні зменшується. Всі б хотіли, щоб все це якомога швидше закінчилося, щоб якось "заморозилася" ситуація, аби можна було зняти санкції з Російської Федерації, тому що європейські бізнесмени втрачають чималі гроші через це. В свою чергу Росія відверто лобіює свої інтереси, намагається давати хабарі в Євросоюзі, щоб ці санкції зняли, проводить різні форуми і зустрічі.

Але для того, щоб ми продовжували актуалізувати питання агресії проти нас і демонструвати світові реальні цілі Кремля щодо України, ми повинні мати міжнародний майданчик, і Мінськ – один із них.

Крім того, ми не повинні забувати, що у нас немає майданчиків для обміну полоненими, крім Мінська. Лише пару разів це питання обговорювалося в "нормандському форматі", але детально говорити про обмін, випрацьовувати його технологію і карту ми можемо тільки в Мінську. Зараз немає альтернативи Мінську в цьому питанні. А наші хлопці досі сидять в російських тюрмах. То де про них говорити безпосередньо з агресором? Росія не віддасть наших полонених, якщо з нею про це говоритимуть США – це питання з Москвою має вирішувати напряму Україна, хочемо ми цього чи ні.

semen_senia: Как вам кажется, возможен ли на парламентских и президентских выборах в Украине реванш пророссийских сил или бывших "регионалов"? Какими действиями или решениями власть может сама этому поспособствовать?

Мирослав Гай: На жаль, такий реванш можливий. Російська Федерація в Україні присутня "по повній програмі". Зараз це немодно – підтримувати Російську Федерацію. Але, тим не менш, ми бачимо, що партія Медведчука продовжує діяти, продовжують мовити проросійські телевізійні канали тощо. Як на мене, це є заграванням з вогнем. Ми нібито й показуємо, що є демократичною країною, яка без радикальних причин не закриває проросійські канали, але при цьому зберігаємо для них майданчики для мовлення. Крім того, ми через проросійськи сили, які продовжують свою діяльність в Україні, фактично розмиваємо електорат на майбутніх виборах. Але все це небезпечно для країни і є заграванням з вогнем.

Якби я був президентом, я би їх усіх пересадив. Але я не президент.

Condor: Як гадаєте, після смерті Путіна в Росії почнеться розвінчання культу його особи, як це відбулося після смерті Сталіна, чи росіяни і далі будуть боготворити його, потіснять Леніна у Мавзолеї і покладуть Путіна поруч?

Мирослав Гай: Я думаю, що Путін увійде у світову історію як один із найбільших воєнних злочинців, як пригнічувач свого народу, який знищив масу гідних людей і в Росії, і в світі (це і Нємцов, і Політковська, і маса інших людей, які були вбиті, закатовані, замучені; напевно, ми навіть не про всіх знаємо). До того ж, 11 тисяч осіб загинули через агресію Путіна в Україні, тисячі людей, що загинули в Сирії, десятки тисяч, що загинули в Чечні, тисячі біженців і тисячі загиблих у Грузії…

Тобто Путін – міжнародний злочинець, фактично маніяк. Але при цьому жодна мета, яку Путін ставив перед собою, жодна його забаганка не була варта цих смертей.

Тому я думаю, що, якщо є пекло, Путін у ньому горітиме. Він точне не здобуде собі слави "собіратєля зємєль". Натомість він запам’ятається як людина, що розвалила Російську Федерацію, хоча мала змогу створити демократію та велику потужну молоду світову державу.

Чи покладуть його поруч із Леніним? Це хіба що створять якийсь окремий музей диктаторів. Мені видається більш імовірним, що всіх їх закопають – і Леніна, і Путіна.

Илья В.: Что вы думаете о недавних санкциях России против Украины, которые коснулись более 300 украинцев? Цель этих санкций? Что в этом списке вам показалось странным? Честно говоря, удивлен, что Вас в нем не оказалось. :)

Мирослав Гай: Частково я вже відповів на це питання.

Мета цих санкцій – ввести в інформаційне поле російських агентів під виглядом проукраїнських сил, а також дати бали Юлії Тимошенко на виборах.

Щодо мене, то я – не політик і не бізнесмен, щоб опинятися в такому списку. Проте знаю, що числюся на донецькому сайті "Трибунал". Думаю, що, якщо я і потраплю в якісь списки, то тільки в розстрільні списки РФ. Поки що російські інформаційні війська тільки банять мене регулярно.

Та й взагалі, не дуже зрозуміло, яким чином росіяни формували цей перелік, за яким принципом. Важко назвати цей крок справжніми санкціями.

Це дуже хитрий списочок. Адже всі розуміють, що це була інформаційно-психологічна операція по вживленню. Але при цьому СБУ тепер потрібно аналізувати: хто там проросійський, а хто – нормальний. Я думаю, що всі, хто потрапив до цього списку, просто ошелешені. Бо чи можна хизуватися тим, що ти потрапив в один і той самий список із Юлією Тимошенко? Я думаю, що навряд чи.

serzh543: Які сценарії буде реалізовувати Кремль в Україні з наближенням президентських і парламентських виборів у нас? Чи Путін просто чекатиме і спостерігатиме, хто переможе, а вже після того буде вирішувати, як діяти щодо України?

Мирослав Гай: Соціально-політична дестабілізація, теракти, активізація боїв на фронті для того, щоб дати "партіям миру" актуалізувати свою програму (з такою програмою вже виступила партія "Батьківщина" та інші проросійські партії). Також інформаційні операції, пропаганда, дискредитація політичних лідерів.

Найгірше, до чого може вдатися Кремль – вбивства українських лідерів думок.

Крім того, продовження економічного тиску на Україну, але тут у Росії все менше і менше можливостей – до речі, через дії Порошенка. Пригадайте, коли торік у Росії обвалився рубль, гривня зуміла встояти. Це відбулося вперше, бо раніше гривня теж починала падати слідом за рублем. Так відбулося завдяки тому, що добре почистили банківську систему і ввели санкції проти російських банків, а також прибрали чинник газу. І, як бачите, ми втримуємося.

Всі ці заходи не тільки будуть вживатися Москвою, а все це вже робиться.

Крім того, будуть такі самі спроби втручання у вибори, як було в США: "ботоферми", "тролі", активізація проросійських спікерів на каналах, будуть вкладатися шалені "бабки" в те, щоб ці спікери потрапляли в ефіри – вони будуть мовити "з кожного утюга". Плюс – війна компроматів.

Отже, буде запекла боротьба.

Joker: Після повернення Донбасу в Україну там, безперечно, теж рано чи пізно доведеться здійснити ті трансформації, які зараз переживає Україна: декомунізацію, поширення української мови, вилучення з теле- і радіомовлення певних фільмів та програм тощо. Але як, по-вашому, розумніше вчинити: на Донбасі треба діяти швидко й оперативно, одразу ж після повернення території, або ж краще не дратувати тамтешніх людей і не чіпати цих дратівливих для них питань? Як вам здається?

Мирослав Гай: Все буде дуже швидко і просто. Щойно росіяни підуть з Донбасу, перше, що заїде на Донбас – сосиски. Вантажівки з сосисками. Свого часу, коли звільнили Слов’янськ від окупації, перше, що туди привезли Збройні сили – харчі, в тому числі, сосиски. Я пам’ятаю, як ті сосиски розбирали. Ми навіть назвали це "війною сосисок": ми намагалися привезти ті сосиски в зголоднілий Слов’янськ, а "гіркинці" та росіяни намагалися їх не пропустити. Всіх лякали на Донбасі "бандерівцями". По факту ж ми завозили туди харчі, а противник не давав нам цього зробити. І, коли росіяни пішли зі Слов’янська, ніякі "бандерівці" не вирізали мешканців звільненого міста, як обіцяла російська пропаганда. Перше, що туди заїхало – сосиски. З усіх районів Слов’янська люди вишиковувалися в черги для того, щоб отримати гуманітарку.

Отже, на той нещасний, зруйнований і розграбований росіянами Донбас в першу чергу заїдуть справжні гуманітарні конвої. Тільки, на відміну від путінських "гумконвоїв", там будуть не танки чи набої, а хороша українська олія, справжній мед, хороше м’ясо і – сосиски.

Тож все буде швидко.

І ви побачите, що українські прапори одразу замайорять над усіма магазинами, бо це буде ознакою того, що є харчі. Нормальні і недорогі харчі.

Тож сосиски врятують світ. :)

Tarass: "В России умер глава ГРУ Игорь Коробов", – повідомили ЗМІ. Як гадаєте, він справді "умєр" чи допомогли? І, якщо ви володієте якоюсь інформацією про те, що собою являв цей російський ГРУшник, то скажіть, що може змінитися (якщо може) в роботі цього управління після зміни очільника?

Мирослав Гай: Це другий поспіль очільник ГРУ, який помирає.

У Росії запевняють, що він довго хворів… Але вони – базіки. Зараз поясню, чому.

Кожен військовослужбовець, навіть очільник Генерального штабу, генерал або держслужбовець, що обіймає високу посаду, обов’язково проходить щороку медичне обстеження – ВЛК (військово-лікувальну комісію). Якщо я хочу отримати нове звання, наприклад, я маю стати лейтенантом, я повинен пройти ВЛК. Якщо я не пройду цю медичну комісію, в особисту справу заноситься "списаний із армії" – і звання не отримується. Якщо я збираюся на військові збори, я теж маю пройти медкомісію. Такі комісії мені доводиться проходити, як мінімум, один раз на рік.

Питання: як Коробов міг "довго хворіти" і бути при цьому очільником Головного розвідуправління? Він не проходив ВЛК? Що це за брехня?

Думаю, справа – в іншому. Російська розвідка провалила протягом останнього часу цілу низку великих операцій, викрила всю свою мережу агентів ГРУ РФ, дала змогу викрити імена, прізвища, номери телефонів, дітей російських офіцерів ГРУ, російських шпигунів розкрили та затримали, навіть познаходили квитанції за проїзд у таксі від штабу російської розвідки до аеропорту, з’ясували номери машин, які опинилися у відкритому доступі й були зареєстровані на воєнну базу… Тобто це – катастрофа! Було викрито все, що тільки можна. І це тільки відома нам інформація. А ще не відомо, скільки іншої інформації отримали британці та інші країни НАТО, інформації, яка не оприлюднюється. Це не просто провал. За таке треба "дуже довго хворіти" і помирати.

Ви розумієте, що це? Це повний провал! Виходить, тепер потрібно повністю розформовувати розвідувальне управління при генштабі РФ і все створювати знову.

Так, призначили нового очільника. Але всі вони вже "спалені". Це найбільший провал розвідки у світі за останні роки!

Читайте такжеЛеонід Кравчук: Путін "надувається" все більше, вождь з нього так і пре, тому Україна - це лише початокІгор, Дніпро: Оцініть, будь ласка, ймовірність нового майдану в Україні. Що здатне вивести громадян на вулиці в такій самій кількості, як у 2013-2014 роках? І якою може бути нова масштабна акція протесту, зважаючи на кількість зброї на руках у людей і кількість людей, які вже на практиці вивчили, як нею користуватися?

Мирослав Гай: Якщо Російська Федерація буде знову збивати наші літаки і паралельно проводити інформаційно-психологічний супровід (наприклад, як було з Іл-ом чи з "котлами"), якщо у ЗМІ почнуть дискредитувати військово-політичне керівництво країни, може бути що завгодно. Тобто українців зараз може вивести на вулиці тільки велика трагедія, в якій звинуватять вище політичне керівництво України. Це зробити достатньо складно без того, щоб наш гнів не перенісся саме на Росію.

Тобто на Майдан люди можуть вийти через велику трагедію типу Врадієвки, Іловайського "котла" тощо. Але чи буде це революцією – я не певен. Тому що зараз немає революційного чинника в суспільстві.

Простий приклад. Виходив на протест Саакашвілі. Хіба багато разом із ним вийшло людей? Ні. Зараз виходять "євробляхери", перекривають дороги, кричать. І що? Також нещодавно була якась "біла балаклава". І що?

Якщо з цими акціями порівняти Майдан, коли люди виходили сотнями тисяч, мільйон був, це був протест. А нинішні акції – це не революції.

Росія намагається створити тут революційну ситуацію, але виходить дві-три "каліки", і на тому все закінчується.

gf_43: Зважаючи на те, який слабенький та "хворобливий" вийшов Кримський міст – то в нього щось відпало, то він кудись почав плисти, скажіть, скільки, по-вашому, він ще протримається? І ще – що з ним, на вашу думку, слід робити Україні, коли Крим повернеться під її юрисдикцію? Чи лишати цей "елемент інфраструктури", який з’єднує Крим і Росію? Чи його краще знести, зважаючи на те, що він заважає судноплавству?

Мирослав Гай: Його знесе природа. Якщо цей міст ще стоятиме, коли Крим повернеться під юрисдикцію України, то нашим завданням буде – мінімізувати екологічні негативні наслідки руйнування цієї споруди. Можливо, його потрібно буде обережно розбирати, проводити водолазні роботи, дивитися, що ті ідіоти на робили в Керченській протоці.

Кримський міст і так розвалиться. Просто цей процес має бути контрольований, аби цей міст, розвалюючись, не завдав шкоди довкіллю.

Ронні: Що після виборів у "ДНР" і "ЛНР" зміниться для самих окупованих територій, для місцевого населення?

Мирослав Гай: Нічого, бо не було ніяких виборів. Хоча, напевно, звітували про явку на рівні 200-300%, зганяли всіх, кого тільки можна… Мої знайомі порахували, що, якби і справді прийшла така кількість людей "голосувати", як звітували, то на дільницю мала б приходити 1-2 людини кожні 2-3 секунди.

Тож усе це є фейком і імітацією плебісциту, на що навіть не слід звертати увагу. Єдина реакція, яка потрібна від нас – ноти протесту, чітке визначення нашої позиції, аби потім вигравати справи проти Росії в міжнародних судах. Росія стільки сплачуватиме репарацій, що вистачить і вам, і нам, і нашим дітям. Тому – готуйтеся. Путін помре, а росіяни ще будуть платити репарації років 50 після того. І стільки ж років над Росією лунатимуть слова: "Денег нет, но вы держитесь!", тому що все буде йти на сплату репарацій Україні.

Афоня: Як сьогодні виглядають перспективи сценарію, який передбачає введення миротворців на Донбас? Який тут можливий компроміс, бо, зрозуміло, що Росія на погодиться на введення миротворців, якщо місія не буде сформована з вигідного (хоча б більш-менш вигідного) контингенту, а Україна саме цього теж всіма силами намагатиметься не допустити?

Мирослав Гай: Наше МЗС, фахівці та дипломати активно працюють над цим, доносять ідею про введення миротворців на Донбас на різних переговірних майданчиках, цей сценарій розглядають. Тому є висока ймовірність, що це вдасться зробити.

Я завжди казав і кажу: Росія буде протистояти цьому, бо, щойно зайдуть миротворці на Донбас, одразу ж зайдуть туди і комісії, які будуть розслідувати порушення прав людини, вбивства та військові злочини. Це будуть комісії ООН та інших міжнародних організацій. Росія цього не допустить, бо вона там багато чого зробила, не на одну Гаагу.

Відповідно, щоб це сталося, нам потрібно наполягати на тому, щоб Росію, як міжнародного військового злочинця, викреслили з міжнародних інстанцій, позбавили її права вето. Те, що Російська Федерація бомбардує гуманітарні конвої ООН у Сирії або вбиває мирних мешканців на Донбасі, і при цьому блокує будь-які рішення по ній самій в ООН або ПАРЄ – це просто нонсенс. Те, що росіянин зараз обіймає одну з ключових посад в "Інтерполі", нехай він і не на головній посаді, але на одній із керівних – це нонсенс. Це наче людожера зробити головним по кухні…

Всі цивілізовані країни зараз мають працювати над тим, щоб у законний спосіб позбавити Росію права вето і потім завести миротворців.

І це вже робиться, але це тривалий процес.

козуб дар'я: Розкажіть, як ви ставитеся до ідеї обрання в президенти Вакарчука або Зеленського? Що чекатиме на країну в одному і в іншому випадку?

Мирослав Гай: Я ставлюся до ідеї обрання в Україні будь-якого проукраїнського президента позитивно. Якщо це буде проукраїнська сила, це буде позитив. Я не з тих, хто вважає, що актори або співаки не можуть ставати політиками. Але я за те, щоб актори й співаки перед тим, як іти в політику, вискакували туди не як Пилип із конопель, а попрацювали добряче в громадському секторі, політиці, хоча б як спостерігачі. Не можна робити так, як Приходько, яка сама сказала, що вона 20 років співала і тільки чотири дні як почала займатися політикою. Це невігластво. Це дуже некрасиво і не фахово. Потрібно попрацювати, щоб обійняти високу посаду.

Коли нам кажуть, що американський президент був актором, не забувайте, що до цього вони десять років працювали губернаторами, мерами. Вони займалися політикою до президентства, а акторством вони займалися в молодості. А на високу посаду вони прийшли підготовленими – з командою, проектами, планами, а головне – розуміючи, як працює система.

Тому я не проти будь-кого, хто балотується в президенти. Я спокійно і нормально до цього ставлюся, але я хотів би бачити проукраїнських і фахових людей, які не розвалять у країні те, що вже збудовано, а створять ще більше.

Як я вже говорив, як на мене, зараз основними кандидатами є Порошенко і Тимошенко, саме між ними йде основна боротьба. А всі решта просто виконують певні ролі – хтось технічний кандидат, хтось відтягує голоси і т.д.

Наприклад, я не вірю в те, що Гриценко серйозно йде в політику, в президенти. Так не ходять. Він постійно "ходить в президенти", але це не серйозно.

Лариса: Зважаючи на те, що ви вийшли на спілкування з аудиторією в день п'ятої річниці Майдану, поділіться, будь ласка, найбільш яскравим вашим спогадом про події на Майдані, Грушевсього чи Інститутській. А ще, скажіть відверто, ви вірити в те, що винні в розстрілах на Майдані, вбивці "Небесної сотні" справді будуть покарані? І що заважає це зробити вже, що заважає нинішній владі спрямувати належні зусилля в цьому напрямку?

Мирослав Гай: Мій Майдан почався 11 грудня, коли я прийшов туди просто як волонтер після роботи на одну годинку, аби роздати харчі – зайти у "профспілки", взяти тацю з супчиком і походити Майданом, пороздавати їжу людям. Там було дуже багато літніх людей, студентів, фріків – різних людей. Я підтримував ті ідеї, які декларував Євромайдан: Євросоюз, підписання Угоди про асоціацію, безвіз. І хотів якось допомогти. Тоді багато моїх колег, викладачів і студентів ходили на Майдан, деякі з них писали про те, що на Майдані не вистачає харчів. А я на той момент дуже непогано заробляв і дозволяв собі купити торбинку медикаментів або харчів, принести та віддати людям. Це був мій невеличкий вклад, хоча я не надто вірив в усі ці революції – вони мені здавалися, скоріше, театром.

Але 11 грудня я потрапив на розгін. Нас оточили поліціанти. І це була одна з найстрашніших ночей мого життя. Я реально відчув і зрозумів, що в Україні будується диктатура. Пам’ятаю, як вперше відчув запах газу, почув вибух гранати, у мене було враження, що почалася війна. Хоча війною і не пахло...

Коли ми вистояли в ту ніч, коли Михайлівський собор бив у набат, я вийшов з Майдану іншою людиною. У мене була така кількість адреналіну і страху! Я був просто шокований тим, що ми вистояли. Вибачте, адже я був викладачем Національного університету театру, кіно і телебачення, не військовослужбовцем, не революціонером… А потім я став революціонером.

Наступного дня я знову прийшов на Майдан. Сказав дружині, що така ситуація, щось нехороше… Прийшов на Майдан, записався в сотню самооборони. А коли почали виловлювати активістів, розбивати машини, дружина з дитиною поїхали на Закарпаття у вимушену відпустку, а я заховав машину і повністю переїхав в 3-ю сотню самооборони на Майдан. Брав участь в усіх боях.

Тваринний страх я відчув 18 лютого, коли був рукопашний бій. Це був один із тих моментів, коли я реально молився, аби не загинути, бо нас фактично розстріляли, розбили, тоді померло багато людей.

Але ми вижили, врятувалися за рахунок того, що нас прихистила жінка в одному будинку. Нас десять осіб прорвалося з боєм через кордон. Втекти було неможливо, тож ми заховалися в під’їзді і стукали в усі двері, а нас не пускали. Це було 18 лютого. А потім знайшли дерев’яні двері, які я з плеча вибив. Там були літні люди – жінка і чоловік. Вони нас впустили, ми в них забарикадувалися. Потім дивом цю квартиру не обшукали. Ми перечекали декілька годин, потім я перевдягнувся і повернувся на Майдан.

Потім всю ніч 18 лютого, день і ніч 19 лютого ми палили все, що можна. Як тебе не спалити, Києве мій…

Ми тоді розуміли, що програли все. Ми були розбиті. Здавалося, що нас усіх мали б знищити, заарештувати, вбити. А 20-го числа я спав у наметі 3-ї сотні – просто сказав: "Якщо нас будуть оточувати, паліть мене разом із наметом, бо, якщо я зараз не посплю хоча б годину, я просто не в змозі ходити, бо третій день на ногах". Я просто впав.

Вранці 20 лютого я вийшов із намету. Бачу – "мєнти" раптом побігли, наші хлопці бігли Інститутською, вниз звідти несли тіла, загиблих. Було не зрозуміло, що відбувається. Ми були без керівництва, сотника не було. І тоді ми, хто був, зібралися, і третину з тих, хто був, відправили на Інститутську. Ми не розуміли, куди поділися "мєнти", здавалося, що це якась пастка, якийсь таємний план, що вони обходять з іншого боку… Це здавалося неймовірним: були місяці протистояння, а тут раптом їх не стало. Ми відправили людей у метро, щоб чатували біля виходів. Було відчуття, що відбувається щось ефемерне.

…І тут раптом ми перемогли. Ми не мали перемогти, бо кияни на той момент вже пішли з Майдану. Ті бабусі-дідусі втомилися, вони билися декілька днів, люди просто втомилися, пішли додому, щоб бодай трошки поспати. 20-го було дуже мало людей у порівнянні з тим, що було 18-го і 19-го. У нас не було сил, ми були розбиті. А раптом – ми виграли.

Потім, на фронті, я багато розмовляв із "беркутами" і запитував, куди вони тоді поділися. Наскільки я зрозумів, коли втік Янукович, повалилася вся ця система управління. Коли нас, майданівців, почали вбивати, а серед нас були мисливці зі звичайною мисливською зброєю, вони почали давати відсіч. І ми перемогли.

Хто стояв за розстрілами на Майдані? Я не знаю. Росія, напевно. Вже зараз ми знаємо, що Баширов і Петров займалися евакуацією Януковича з України. Однозначно стріляли і "беркута". Не тільки зі снайперських гвинтівок, а й із автоматів. Я знаю це з розмови з одним із них. Він мені розповідав, що їх тижнями тримали в холодних підвалах та автобусах, забирали телефони і нацьковували, говорили, що їх розриватимуть бандерівці. Тож вони були готові робити що завгодно, аби тільки вийти з тих автобусів. Бо їх постійно "накачували" – їм кінець, їм треба готуватися, що їх вбиватимуть. Їх капітально "накручували". В такій ситуації людина готова вбивати всіх, аби тільки це закінчилося швидше. Це не знімає з них вини, але це дає певне розуміння ситуації.

Я ще розмовляв із франківськими "беркутами", які не брали участь у подіях 20 лютого, але брали участь у розгоні 11 грудня. Вони майже всі загинули – підірвалися у вертольоті під Слов’янськом, їх збили росіяни. Вони заплатили життям за те, що виконували ті накази. Мені до певної міри їх шкода, бо вони гарно воювали, були на всіх бойових виїздах разом із майданівцями. Ці люди до певної міри були заручниками ситуації, тому що солдат не може не виконати наказ. Це я знаю вже зараз, коли маю військові звання, є офіцером. Але я також розумію, під яким психологічним пресингом були ті люди. Я не виправдовую їх за ті вбивства. Треба проводити розслідування. Цю справу слід довести до кінця, і винних садити в тюрму.

Але також треба розуміти, як воно було, щоб на майбутнє уникнути таких ситуацій, щоб не дати можливості побудувати в країні нову репресивну машину на зразок російської чи білоруської, чи тої, що була за часів Януковича.

Чи будуть покарані винні у вбивствах? Частково вони вже покарані. Частково вони втекли в Росію. Багато хто зараз служить в Сирії. Ці люди позбавилися тут всього, та й там вони далеко не герої, а зрадники. Рано чи пізно правосуддя їх наздожене. Якщо не за цієї влади, то за іншої. Нацистських злочинців шукали по всьому світу десятиліттями. Останній нацист був засуджений, здається, торік. Нехай ці люди живуть із постійним усвідомленням того, що рано чи пізно правосуддя до них дійде, і їх піднімуть із теплого ліжечка, коли їм буде 80 чи 90 років, та закриють у камері.

Lucius: Мирославе, як вам здається, чи можуть на Закарпатті розпочатися ті самі процеси, що й на Донбасі? Чи можуть угорці наслідувати приклад Росії та спробувати відібрати частину української території?

Мирослав Гай: Такі сценарії розглядаються.

Але – це неможливо. Тому що в Угорщини майже немає армії. В збройних сила Угорщини всього близько 30 тисяч осіб. А у нас тільки в Нацгвардії 50 тисяч. Або ми їм протиставимо просто інженерний батальйон, і все – нічого не буде.

Заяви про такі сценарії робив Орбан, але до нього звернулися військові фахівці – мовляв, ти що, друже, збожеволів? Слід просто подивитися на співвідношення української та угорської армій.

Взагалі, про цей сценарій говорить в основному Росія і ті люди, які хочуть посварити Україну та Угорщину. Але такий розвиток подій просто нереальний.

Sidor: Как вам кажется, грозит ли Беларуси аннексия, может ли она стать новой жертвой агрессии Путина?

Мирослав Гай: Так, може. Це дуже легко визначити. Розповідаю – як. В першу чергу, в будь-якій війні головну роль у сучасних військах відіграє авіація. Зараз експертні комісії в Україні досліджують, як методично і цілеспрямовано розвалювалися ЗСУ до 2014 року. При Януковичі було три міністри оборони, які мали російське громадянство і зараз перебувають у РФ, наприклад, міністр Саламатін. До 2013 року Саламатін намагався знищити управління військовою авіацією різними чинниками: звільненнями, погіршенням соціальних умов, забороною польотів, щоб льотчики не отримували надбавок до пенсій, закриттям авіабаз тощо. А наприкінці вони почали нищити керівний склад.

Я подивився, що відбувається в Білорусі з авіацією – головною силою, яка має протистояти піхоті, зупиняти її, тобто ударною авіацією, яка може працювати в режимі "повітря-земля". В Білорусі знищено майже все. Всі вертолітні частини, які в них були, вони зігнали в одну, а в 2015 році і цю останню закрили.

І в Білорусі так само, як у нас колись, називають все це "реформами".

Тобто в Білорусі відбуваються ті самі процеси, що й у нас колись. Ми ці процеси вже проаналізували, а Білорусь – ще ні.

Тому я думаю, що є супер-висока ймовірність того, що наступною жертвою Росії стане Білорусь.

Читайте такжеДмитрий Гордон: Украиной по-прежнему правит РоссияPangelina: У Раді знову закон про наклеп. І Антон Геращенко його бадьоро захищає на телебаченні. Наче у пакеті законів від 16 січня 2014 року і не було подібного... Що це – дежавю чи "Дракон помер! Хай живе дракон!"?

Мирослав Гай: Я би не боявся жодних законів про наклеп. Хоча я вважаю, що вони взагалі недоречні сьогодні для України, бо не є першочерговою справою. Зрозуміло, що цей закон поданий, у першу чергу, через справу Гандзюк. Але якщо ви доносите правдиву інформацію про ту чи іншу особу, то цей закон ніяк не може вас зачепити. Звісно, ще потрібно подивитися, як його сформулюють. Але він не є на часі, він не є популярним, і він не додає тим, хто його ініціює, якихось бонусів. Зрозуміло, що цей закон має на меті зробити менш вразливими в інформаційному полі тих чи інших політиків або бюрократів. Але це їх не захистить. Бо кардинал може скільки завгодно разів заборонити трубадурам співати про нього кумедні пісні або писати погане слово після його прізвища на паркані, але це нічого не змінить.

Cfyz: У 2014 році, почалися військові дії на Доньбасі, вся держава в напрузі. В цей час на Заході у ході дискусії висловлювалася думка, що Порошенко не змінить державу, а пристосує її під себе, і що державу змінять чоловіки, які зараз воюють. Перше відбулося, а друге – ні. Що заважає об’єднатися і взяти владу до своїх руки?

Мирослав Гай: Що значить "взяти владу до своїх рук"? У нас влада належить народові, який реалізовує її демократичним шляхом через державні інституції і вибори. А ви пропонуєте зараз зробити на радість Путіну і Росії військову хунту, яка візьме владу до своїх рук? Якщо ви хочете рухатися законним шляхом, не потрапити під міжнародні санкції, бути державою, з якою буде рахуватися світ, ви маєте проводити вибори, на яких мають бути присутні міжнародні спостерігачі, у вас має зберігатися плюралізм думок, дебати, вільні ЗМІ, які будуть висвітлювати вибори і порушення під час них.

Порошенко справді змінив країну. Але чи змінив він її під себе? Не знаю. Якщо "мовний закон" і українська книга без податків – це "під себе"… Я вважаю, що від влади потрібно продовжувати вимагати реформ, потрібно бути готовими в разі потреби виходити на акції громадської непокори, протести чи мітинги, якщо ми будемо бачити якісь зловживання. Треба вимагати, щоб у нас пришвидшилася судова реформа. Але про реформи говорити – це добре, та, якщо брати ту ж судову, то суддів нема. У нас є такі райони, де в судах немає суддів, і людям доводиться їздити в інші міста, щоб вирішувати свої питання. А немає їх тому, що ніхто не йде на цю роботу. Чому вони не йдуть? Бо їм обрізали можливості? Чи вони не хочуть працювати за ту копійчану зарплату, яку суддям пропонують? Тобто у нас чимало реформ не можна провести нормально, бо просто не вистачає людей.

А ви знаєте, яка нестача зараз військовослужбовців-контрактників? Полторак нещодавно заявив, що більше 20 тисяч їх звільниться до кінця року. Це колосальна нестача військовослужбовців на контракті. У нас є реформи в армії, є зміни, з’явилася зброя, але люди йдуть з армії, тому що люди втомлюються, а охоронцем у супермаркеті можна більше заробляти, ніж в армії.

Я у вересні підписав контракт і є військовим у резерві. Ситуація загрозлива, і, якщо буде російська агресія і мобілізація, я хочу йти до свого підрозділу і свого командира. Кожен сам кує своє щастя і долю своїми власними діями. Якщо ви хочете в цій країні щось змінити, йдіть у політику або агітуйте за кандидата, якого ви вважаєте достойним. Якщо хочете реформ у суді, отримайте юридичну освіту і йдіть працювати в суд.

Я вважаю, що в армії стануть помітними реформи, коли переважна більшість солдат пройде навчання та вишколи в країнах НАТО. До речі, зараз масово армію змушують вивчати англійську мову в примусовому порядку. Люди їздять на три місяці на навчання, вивчають англійську мову. Україна і так здійснює реформи в армії з такою швидкістю, якої в світі ще не бачили. Те, що проходили Іспанія і Польща протягом десятків років, ми зараз змушені робити за чотири роки. Реформи відбуваються, але повільно. Хочете пришвидшити – отримуйте фахову освіту і дійте. Це і є секрет успіху – навчання і власні дії. Не треба свою роботу перекладати на інших.

Лариса: Мой сын уже четвертый год защищает Украину, времени заниматься в отпуске делами у него нет, он сделал мне генеральную доверенность. Мы подали заявление о предоставлении 10 соток земли два года назад. До сих пор ничего. Мне сказали, что за это время в Виннице никто не получал. Какой выход?

Мирослав Гай: Це – проблема. Я, до речі, теж, маючи УБД, не отримав ніякої землі. Багато хто також не отримав. Дуже багато тут залежить від місцевої влади, як вона налаштована щодо цього.

Мої рекомендації вам, виходячи з того, як діяли інші. Вам потрібно об’єднатися в групу ветеранів, яка зможе системно вимагати дотримання ваших прав. Тоді ви зможете створити групу або приєднатися до якоїсь ветеранської організації, якій ви довіряєте, зібрати людей, які мають УБД, але не отримали землю, звернутися до місцевої влади, а також до журналістів, які будуть висвітлювали це питання, найняти юристів, які допоможуть вам грамотно оформити документи, тому що часто завертають документи через неправильне оформлення. І, таким чином, ви маєте виборювати свої права. За вас цього ніхто не зробить.

Зараз створюється нове міністерство – Міністерство у справах ветеранів. І воно в тому числі займатиметься тим питанням, що цікавить вас.

Ви все правильно робити, я вас повністю підтримую. Але зверніть увагу, що це треба робити не самостійно, а гуртом, треба об’єднатися, створити комітет дружин та матерів учасників АТО та ООС, випрацюйте стратегію, як досягти результату. Я особисто готовий вас усіляко підтримати публічно, інформаційно. Ви можете знайти мене на Фейсбуці. Можу порадити вам консультантів, юристів. Можете звернутися до "Юридичної сотні", там дуже грамотно допомагають військовослужбовцям. Тобто є методи і способи реалізації вашого права. Не кидайте цю справу, а системно попрацюйте.

Анатолий Вахненко: Что вы думаете о замене в группе переговорщиков – Кучмы на Марчука? Как изменится результативность и тональность переговоров?

Мирослав Гай: Я поки що нічого не думаю. Треба спостерігати.

Те, що Кучма йде з цих переговорів, це не для мене не дуже хороший сигнал. Кучма – дуже розумний політик, хто б що про нього не казав. Він – досвідчений політик. Якщо він йде з такого прекрасного майданчика для реалізації себе, майданчика, який додає йому ваги в світі, то він щось знає. Я не вірю, що Леонід Данилович може піти через те, що просто втомився. У Росії залишаються наші полонені, політичні в’язні, країну продовжує роздирати війна, а він раптом каже: "Я втомився". Мені здається, що він щось знає, тому й вдається до такої форми самовідкликання. І це мене не дуже тішить, бо він там був найхитрішим.

Степан: Почему наши СМИ работают в пользу пропаганды Кремля, называя подлых, предательских и откровенно преступных исполнителей агрессии позитивно-шуточными названиями – "зеленые человечки" или "вежливые люди" и т.п.? Неужели шуточные названия дают им шанс осознать преступность своих действий и прекратить продолжать чувствовать себя героями, ссылаясь на поддержку местного населения, обработанного фейковой пропагандой, при этом прикрываясь мирным населением? Могут ли или обязаны власти как-то контролировать такие вопросы деятельности СМИ?

Мирослав Гай: Це не всюди так і не постійно. Просто ЗМІ іноді потрібно знаходити якісь синоніми, щоб урізноманітнити лексику. Крім того, "зелені чоловічки" стали міжнародним мемом, які розуміють і на міжнародній арені.

Мені більше не подобається, коли бойовиків на Донбасі називають сепаратистами. Вони не є сепаратистами і терористами. Це регулярні та іррегулярні. Місцеві мешканці, які підтримують окупаційні адміністрації, є не сепаратистами, а колаборантами. Тому що сепаратисти не пиляють заводи на метал, а намагаються зберегти їх для себе і своїх дітей. Вони не кличуть чужу армію на свою територію, а намагають вигнати всі інші армії з неї. Не запрошують чеченців, які потім грабують місцевий бізнес, а виганяють таких людей. Тому це – не сепаратисти, а колаборанти. А також це регулярні та іррегулярні військовослужбовці РФ. У нас досі плутають поняття, в тому числі наші можновладці.

Тож, коли ЗМІ говорять про "зелених чоловічків", це не є їх найбільшим гріхом.

Ekskurs: На сайте "Хвиля" был опубликован отчет по результатам исследования среди населения неподконтрольных Украине территорий – ОРДЛО – об их отношении к реинтеграции. Результаты честные, т.к. общаюсь с людьми из ОРДЛО и знаю о их ненависти к Украине не по слухам, а из личного опыта. Проукраинских там – единицы. Основная масса - сепаратисты и те, кому все равно. Говорить о том, что это началось с Майдана – лукавство. Ненависть, в мягкой форме, была там с 2004 года и постоянно подогревалась ПР и КПУ, а презрение к Украине культивировалось с 90-х. Скажите, как чиновники из министерства "Черныша" собираются интегрировать этот неадекват? Ссылки на Славянск, Бахмут и Краматорск не актуальны из-за того, что там сепаратисты просто затаились и ушли с улиц "на кухни" и "в гаражи". Понимают ли они, что вернув их без наказания, они спровоцируют настоящую гражданскую войну по всей стране, т.к., разъехавшись по стране, они будут рассказывать, как Донбасс "хохлов" долбил? Да, рассказывать будут не те, кто сейчас сидит в сепарских окопах, а те, кто ездит за пенсиями, пособиями и о которых говорят, что это "наши люди"?

Мирослав Гай: Я считаю, что вы ошибаетесь. Уверяю вас, что, как только украинские войска и пограничники установят контроль над границей в Донецкой и Луганской областях, деоккупируют эти территории, как только туда зайдет нормальная еда, все очень быстро изменится. Сейчас, если проехать вдоль линии разграничения по донбасским городам, которые находятся под контролем Украины (Бахмут, Славянск, Мариуполь), можно увидеть, как ремонтируются дороги, как впервые за 30-40 лет ремонтируются школы и строятся новые детские садики. В городе Рубежное, махоньком городке, сейчас заработало три института, которые сбежали из Луганска. Сейчас там запустили даже те стройки, которые были начаты еще при Советском Союзе. У меня есть студент оттуда, он рассказывает, что помнит, как был маленьким, пил в 14 лет свое первое пиво на тех развалинах, а сейчас эти "недострои" достраивают. Я первые фонари с солнечными батареями увидел в разрушенном Славянске. Там все отстроили – город не узнать. Восстановлены мосты и трассы. Такой красивой набережной, как в Бахмуте, я вообще не видел в Украине.

Как только туда зайдет украинская власть, начнут вкладываться деньги, отключится российская пропаганда, поступят нормальные продукты питания из Украины, выгонят ту шваль, которая отжимала бизнес и заводы, и люди получат нормальную работу, все сразу начнет восстанавливаться. Конечно, будут какие-то инциденты, но не больше.

Вы говорите "массово разлезутся". Кто разлезется? Это – наши люди. Это – наша страна и земля.

Поверьте, ничего из того, о чем вы говорите, не будет.

Как российская пропаганда пытается жителей Донбасса настроить против Украины, так и жителей Украины заставляет отторгать Донбасс – чтобы у нас было внутреннее противостояние, которого на самом деле нет. Заедьте в Славянск и спросите, как сейчас все у них.

Поэтому я думаю, что все будет нормально.

Надежда Майная

Фото Вячеслава Ратынского

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред