Конор Чемідлін: "Понад 50% американців засуджують політику та дії Трампа"

Серед усього студентського різноманіття Гарварду, буває, зустрінеш і американця. Здебільшого трапляються інші національності. Американські студенти, з якими я спілкувалася, постійно подорожують, навчаються у різних країнах, змінюють вузи та спеціальності. І що багатша родина, то більше дитина блукає по світах у різних школах. Неподобство! — скажете ви. Можливо, але чомусь вони стають найуспішнішими. Мобільність українських студентів пасе задніх на теренах Європи. Однією з найвагоміших причин цього, хоч як дивно, є особисте небажання та мовний бар'єр.

Мені не вдалося знайти цілісної та систематизованої статистики про те, скільки українських студентів навчається за кордоном і скільки з них повертається назад. Існують два боки цієї медалі, і обидва — ризикові для України. Один — найрозумніші студенти їдуть навчатися за кордон і не повертається, оскільки це дає можливість інтелектуалам мати гідне життя. Другий — Україна не забезпечена (особливо державна служба) відповідними кваліфікованими кадрами із сучасною європейською освітою, і це унеможливлює стрімкий розвиток держави, ефективні реформи, європейську поведінку посадовців.

Я б ризикнула і тотально допомагала б студентам, вчителям, держслужбовцям здобувати якусь освіту в Європі чи США. І я не про тренінги, навчальні візити чи курси, а про нормальне навчання "за партою". Мій світогляд дуже змінився під час навчання у США, здебільшого завдяки людям, яких я там зустріла. І я із задоволенням поділюся розмовою з моїм другом-американцем, студентом магістерської програми Гарвардського університету — Конором Чемідліном, типовим представником американської "мобільної молоді".

— Коноре, скажи, як ти опинився в Таїланді і чому прожив там аж 6 років?

— Після того, як я закінчив Університет Вілланови, зрозумів, що хочу подорожувати якнайдалі від дому, хочу досліджувати нові країни і нові культури. І мені було важливо, щоб був теплий клімат. Тому мій вибір випав на Південну Азію, особливо Таїланд. Я знав дуже мало про культуру та людей цієї країни, і не знав на скільки туди їду. Проте закохався в ці краєвиди з першого погляду й осів.

— Чудово! Але чому ти вирішив спробувати навчатися в Німеччині? Хіба в США погана освіта?

— По-перше, у школі й коледжі я вивчав іспанську та німецьку. Тому мовою я більш-менш володів. Це сприяло моєму вибору. По-друге, обрав цікаву програму про європейські інституції та Євросоюз загалом. Мені було це дуже цікаво, адже навчальна програма передбачала відвідування різних організацій по всій Європі, цікаві співбесіди, зустрічі з урядовцями. Мій брат та сестра також навчалися за кордоном, це цікаво та важливо для саморозвитку.

— У Гарварді ти познайомився з українцями і ми потоваришували. А чи ти знав українців до цього? І що ти знаєш про Україну?

— До нашої зустрічі я знав, що Україна має велике значення в історії Східної Європи. Україна було історичною колискою культури Східної Європи, беручи витоки з Київської Русі. Також піддавалася великому впливу грецької культури та релігії. Проте пізніше Україна була під потужним впливом Росії, і тепер перебуває у військовому протистоянні з нею.

— Яка твоя думка щодо позиції США у конфлікті між Росією і Україною?

— Загалом ми підтримуємо сторону України і бачимо її як члена НАТО у майбутньому. Можливо, це й стало однією з причин цього конфлікту. Більшість українців прагнуть інтеграції у європейському напрямі, і Росія вбачає в цьому загрозу. НАТО було створено, коли Росія була у складі Радянського Союзу, і відтоді Альянс сприймається Росією як загроза. На жаль, Україна територіально знаходиться на межі між Євросоюзом (НАТО) та Росією і тому є буферною зоною у боротьбі за зони політичного впливу. Росія бажає бачити Україну слабкою та під своїм впливом, тому протидіє її євроінтеграції.

— Чи ти бажаєш відвідати Україну?

— Так, звісно. І для цього багато причин. По-перше, мене цікавить ваша самобутня культура. По-друге, я познайомився з українцями і вважаю їх дуже милими та цікавими людьми. Хочу, щоб вони показали мені свої чудові міста.

— Ну, тоді ласкаво просимо! Ти пишаєшся тим, що ти американець?

— Я відчуваю гордість і патріотизм. Проте я вважаю, що ми маємо бути обережними з цим відчуттям і не дозволяти собі вважати себе кращими за решту і ставити себе вище за інші нації. Ми мали великий успіх останнє століття і мусимо використати цей успіх задля допомоги іншим країнам, які перебувають у скруті. Як, наприклад, зараз Україна. На мою думку, наша політика спрямована більше на "говоріння" про допомогу, аніж на реальні дії. Ми боїмося зіпсувати відносини з Росією, але на сьогодні важко зрозуміти, якими ці відносин взагалі є на сьогодні. З огляду на те, що останні 7 місяців ми маємо нову адміністрацію в країні, то важко зрозуміти їхню політику та позицію. І в мене є відчуття, що ми не правильному шляху зараз.

— Що для тебе патріотизм і як він виховується змалечку в США?

— Патріотизм — це одна з найважливіших речей для кожного американця. Символи любові до своєї країни, рівності, свободи, демократії є ключовими у єдності країни, що характеризується таким різноманіттям ідентичностей. З самісінького початку наша країна була заснована групою дуже різних між собою людей, й ці символи мали нас поєднати. У нас досі виникають міжрасові та міжкультурні питання чи непорозуміння, але ми разом приходимо до усвідомлення, що ми всі — американці, громадяни однієї країни, і всі наші родини колись прийшли сюди звідкись, ми всі — іммігранти, котрі шукали нові можливості. І для нас важливо це пам'ятати. Наш успіх у тому, що до нас постійно прибувають нові люди за різних причин, і це допомагає нам спільно творити нову, потужнішу якість суспільства. Із садочку і до закінчення школи ми щодня співаємо гімн прапору. Ми стоїмо разом, дивимося на прапор, кладемо руку на серце, і висловлюємо ці слова поваги. Це одна із дуже потужних речей у процесі виховання.

— Тобто американцям притаманний космополітизм?

— Це варіюється. Люди на західному та східному узбережжях більш відкриті до нових культур, але якщо порівняти з іншими штатами, то в центрі менше різноманіття та відкритості. Там інші пріоритети, ідеали, економічні передумови, і тому нам ще є над чим працювати в цьому напрямі. І знову, що нам дає надію та сили, це спільна ідея Америки.

— Що таке "американська мрія"?

— "Американська мрія" — це те, що не має значення хто ти, звідки й у що віриш; ти можеш використати можливості США для найкращого розкриття своїх потенціалів і досягти найбільшого успіху у втіленні своєї мрії. Якщо ти багато працюєш, віриш у свої сили, то ти можеш досягти усього. Ніщо не зупинить тебе. Це трохи складніше сьогодні через поляризацію капіталу: багаті стають ще багатшими, бідні — біднішими.

— Як ти особисто ставишся до Дональда Трампа?

— У мене нема симпатій до нього. Я був у шоці, коли дізнався про його перемогу на вборах. Мене дуже засмучує, що людина з його особистими якостями і відсутністю досвіду, очолила головний офіс країни. Вважаю, що його присутність руйнує позитивні принципи роботи Білого дому. І мені важко передбачити, у якому на сьогодні напрямі рухається країна. Він — людина, яка погано орієнтується в міжнародній політиці, у нього мало знань про державне врядування. Навколо нього багато радників зі сфери бізнесу, і бізнес — головний їхній клопіт.

— Але ж це демократичний вибір американського народу.

— Так, це результат виборчої системи, і вона недосконала. По факту Гіларі Клінтон отримала на 2 мільйони голосів більше за Трампа. Тобто більшість американців проголосували за Гіларі. Тому фактичні результати виборів не відображають цілковито демократичний процес. Це не перший казус нашої виборчої системи, і це однозначно потрібно виправити. За останніми опитуваннями, лише кожен третій американець довіряє політиці Трампа. Це означає, що він значно втратив свої позиції за ці 7 місяців. Понад 50% американців засуджують політику та дії Трампа, і його роботу загалом.

— Я розумію, що це може бути непростим для тебе питанням, проте яка твоя думка про українського президента — Петра Порошенка?

— Знаю, що він зі сфери бізнесу, так само, як Дональд Трамп. Це найбільше мене турбує. Адже я переконаний, що не можна керувати країною, так само як бізнесом. Це занадто різні механізми, які потребують кардинально різної компетенції. І якщо ви обираєте потужного бізнесмена в кабінет президента, то одразу приводите багато бізнес-зв'язків та інтересів до управління державою. Це лобіювання, впливи, зобов'язання, які впливають на його рішення. Але мені більш цікаво, що українці думають про свого президента. Що вони очікують?

— Повернімося до твого життя і твоїх планів. Поділися, які вони?

— У мене, звісно, є плани. Проте вони змінюються. Так буває, що коли ти чітко йдеш за планом, то відчуваєш деяку розчарованість. Тобі потрібно обрати зміни і вдихнути виклик. Я віддаю перевагу гнучкому способу життя, бо ти ніколи не можеш знати як усе зміниться, і як буде краще жити в нових умовах. Не можна гаяти чудові та натхненні моменти в житті, які виводять тебе на нові неочікувані шляхи. Мені дуже подобалося бути вчителем, і до цього тяжіє моя душа. І по закінченні мого навчання в Гарварді я б хотів продовжувати навчати не англійської мови, а антропології, політології, соціології. Для мене важливо нести позитивні зміни в громади.

— Що для тебе найважливіше в житті? І на що не варто марнувати час взагалі?

— Вважаю, що найважливіше це те, якими людьми ти оточуєш себе. Найважливіше — це люди, це досвід, яким ти ділишся з ними, це твої друзі та родина, на яких ти можеш розраховувати. Взаємна підтримка і турбота завжди допомагають тобі, і ти ділишся з ними тим самим. І найкраще отримувати досвід і ділитися ним — це подорожувати.

— У тебе велика родина — батьки, двоє братів і сестра. Ти, мабуть, відчуваєш потужну підтримку з їхнього боку?

— Так, це правда. Мені пощастило мати велику родину. І ми дуже любимо і турбуємося одне про одного. Мої батьки теж походять з великих сімей, і це робить нас дуже великою родиною разом. Це сильна підтримка.

— А що ж тоді не важливо?

— Все, що створює для тебе стрес і дискомфорт. У тебе завжди вибір: ти можеш цього уникати або використовувати як досвід. Але потрібно слухати себе, свою інтуїцію, що для тебе буде краще.

— Твоє ставлення до сексуальних меншин? Чи є в тебе друзі нетрадиційної орієнтації?

— Я виріс у середовищі, де в спільноті не було такого різноманіття. Але коли я переїхав до Таїланду, то таких людей навколо мене з'явилося більше. Що я можу сказати, вони чудові люди, яскраві особистості. У мене позитивне ставлення до них.

— Чому ти обрав Гарвард для навчання?

— Гарвардський університет пропонує унікальну програму екстернату. Замість довгого процесу збирання та подачі документів на вступ (а далі — нема гарантій, що тебе зарахували у студенти), вони пропонують прослухати два-три предмети і скласти іспити. Якщо оцінки високі, тебе автоматично зараховують і ти продовжуєш навчання. Я здобуваю ступінь магістра і можу дистанційно вивчати деякі предмети. Також Гарвард має найкращу навчальну базу, різноманіття ресурсів, лабораторій, бібліотеки, найкращі уми світу приїжджають сюди досліджувати чи викладати.

— Що ти побажав би молодим людям свого віку у всьому світі?

— Освіта — одна з найважливіших речей у житті. І якщо ти будеш наполегливо працювати, то зможеш відкрити двері, про які навіть не мріяв. Йди до того, що найбільше тебе цікавить по-справжньому. Слухай себе і свої бажання, тільки це має значення. І не бійся складнощів, вони зроблять тебе кращою людиною.

Довідка: Конор Чемідлін — громадянин США, народився та виріс у місті Вачунг, штат Нью-Джерсі, навчається на магістра у Гарвардському університеті (спеціальність — антропологія та психологія), також вивчав політологію в Університеті Вілланови (Філадельфія, штат Пенсільванія) та європейські студії в Університеті Альберта Людвіга, (Фрайбург, Німеччина). Шість років працював вчителем англійської мови в Таїланді. Фрілансер. Хобі — фотографія, подорожі.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред