#Зрадоперемога: чому запізнилися українські санкції проти Росії

Підписаний Президентом Петром Порошенком указ про розширення санкцій проти Росії та всіх, хто підтримує агресію проти України, в активній частині українського суспільства мав приблизно такий самий ефект, як підписання Порошенком багатостраждальної Угоди про Асоціацію з ЄС.

Через відмову від підписання почався Майдан, який переріс у Революцію Гідності, а заради її перемоги громадяни пожертвували власними життями. Формально — лише формально, на обивательський розсуд, погляд і смак! — документ, через який все почалося, мав би підписатися в.о. голови нашої держави Олександром Турчиновим та нашими західними партнерами на дев'ятий день після поховання героїв. Адже ще ніхто в світі так не рвався в європейську родину, поділяючи базові цінності цивілізованого світу. Тож Україна створила прецедент, громадяни показали себе більшими європейцями, аніж дійсні мешканці європейських країн, а значить, ми маємо право на приз.

Тим не менше, підписання історичного й етапного для України документу розтягли в часі. Спершу — економічна частина. Потім — політична. Нарешті, ще не завершений процес ратифікації всіма державами — членами ЄС, і до всього угода вступає в дію теж частинами. Бо треба зважати на думку Російської Федерації, хай навіть вона держава-агресор, не член ЄС і не збирається ним ставати. Звідси — підкреслена буденність процедури підписання та мінімальна, не дуже тривала присутність події в інформаційному просторі.

Із санкціями майже та сама історія, лиш зав'язка інша. Щойно влада Януковича застосувала силу до Майдану, політики почали вимагати від Заходу ввести санкції проти Рината Ахметова та інших впливових регіоналів. Кажуть, миротворча риторика тодішнього короля Донбасу і його демонстративне не втручання в події — наслідок того, що Рината Леонідовича таки налякали санційними списками. Натомість громадянське суспільство виявилося куди сміливішим за постійно й глибоко занепокоєний Захід, ввівши власні, народні санкції проти всіх, хто втілював владу в центрі та на місцях.

Так виникла ініціатива "Економічний бойкот Партії регіонів". Час показав: вона не завдала бізнесу регіоналів аж такого суттєвого удару, але збитків вони зазнавали передусім моральних. Їм було неприємно від знання та усвідомлення: хай мільярдні статки нікуди не поділися — для суспільства вони стали лузерами.

Те ж саме відчуває чинна російська влада й особисто Володимир Путін від запроваджених Заходом санкцій, як економічних, так і політичних. Російська Федерація — саме той отаман, котрий, на відміну від лідерів маріонеткових режимів, має золотий запас, причому в достатній кількості. Розмови про неефективність, демонстративне спалення продуктів та оголошені кроки в бік повного заміщення імпорту та інші подібні дійства відбуваються, хто не помітив, паралельно із закликами ці "неефективні й безглузді" санкції зняти.

Санкції Заходу ображають передусім самолюбство Путіна. Так само "Бойкот Партії регіонів" зачіпав его всесильних регіоналів. Санкційна історія останніх десяти років доводить: у глобалізованому світі обмеження на економічні зв'язки й вільне пересування, запроваджені іменем держави Ікс, не задушать і не вб'ють державу Ігрек та її окремо взятих громадян. Вони радше показують ставлення, заразом — завдають моральних збитків, котрі часом прикріші за матеріальні. Перевірне це на собі в побуті, зробіть когось із тих, хто вчинив негідно, нерукопожатим. Побачите, що вийде.

Але Захід, від якого Україна вимагала й далі вимагає посилених санкцій проти Росії, донедавна мав усі підстави ображатися й на нашу країну. Конкретніше — на владу: закликаючи запровадити проти Росії обмеження, Україна сама не квапиться показати приклад. Хоча, за логікою процесу, Порошенко мусив підписати указ та запровадити такі санкції вже наступного дня після того, як Верховна Рада визнала Російську Федерацію державою-агресором. Справді, яка торгівля з тим, хто на тебе напав і методично вбиває…

Станом на сьогодні маємо дуже дивну ситуацію: визначену політологом Євгеном Магдою як #зрадоперемога.

Так, Україна, ставши жертвою агресії, запровадила проти держави-агресора санкції. Але — чи не останньою з усіх, хто взявся це зробити. При цьому користувачі соцмереж все'дно не радіють — вони обурені тим фактом, що Порошенко не ввів персональних санкцій проти Путіна, за що раніше перепадало на горіхи й західним лідерам. Більше того: у санкційному списку нема "Газпрому" — і то не лише в українському. Тож поки Україна купує в Росії газ, не думаючи про заміщення, всі ці санкції… словом, самі кажіть делікатніше.

Про іноземних журналістів у нашому санаційному списку — окрема розмова й так само не дуже гарний прецедент. Спершу вони підпадають під санкції, потім їх швидко виводять рішенням тієї ж РНБО. Є гарантія, що так само легким порухом руки санкцій будуть позбавлені інші позиції?

Те, що влада спізнилася з санкціями — півбіди. Краще пізно. Біда в іншому: так звані внутрішні санкції проти вчорашніх регіоналів і нинішніх радикальних провокаторів не будуть введені РНБО ніколи. Одіозні російські громадяни, можливо, не зможуть приїздити в Україну найближчим часом. Та не менш одіозні проросійські налаштовані українські громадяни нікуди не поділися, почуваються в Україні вільно й навіть допущені до різноманітних виборів. Тож напрошується висновок: народні санкції в нашій країні часом значно дієвіші за рішення РНБО.

Андрій Кокотюха

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред