Вільним, а не багатим: для кого працюватиме безвізовий режим

Із часом тих, хто не може й не хоче жити за законами вільного світу, ставатиме дедалі менше.  

Святий Миколай приніс українцям безвізовий режим із країнами Євросоюзу. Принаймні, так уже тиждень подається в ЗМІ та соцмережах новина про те, що 18 грудня Єврокомісія прийняла черговий звіт про виконання Україною правил дії візової лібералізації. І хоча зелене світло відкриттю кордонів у західний бік дано, своє домашнє завдання українська влада виконала не до кінця. Європейські чиновники не втомлюються це зауважувати. Наші ж — із аналогічною частотою запевняють: зауваження приймають, робота над помилками триває. Та раз усі все про всіх знають, обіцянку безвізового режиму слід сприймати як аванс. Бо відомо: обіцяти — не значить одружитися.

Проте українські політики, котрі вважають себе єврооптимістами, вже заявляють про безвізовий режим як про такий, що запрацює коли не з найближчого понеділка, то вже напевне — в перших числах нового року. Facebook рясніє гордими постами дописувачів, після прочитання яких складається стійке враження: кожен із них особисто доклався до того, аби Єврокомісія таки дала позитивний висновок про проведені Україною реформи, необхідні для візової лібералізації. Міністр закордонних справ Павло Клімкін прямо заявляє: мовляв, Українці заслужили й вибороли це. Скасування віз — не подарунок. Тим більше — не подачка на бідність.

Реалісти розуміють, навіть зазначають: візи скасують не завтра, дай Бог, аби через півроку, просто так кордони все одно ніхто з простих смертних перетинати не буде, і взагалі — потрібен біометричний паспорт. Попри ці та інші нюанси ніщо не зіпсує відчуття першої серйозної перемоги на шляху до європейської інтеграції нашої держави. І тут нарешті виникає закономірне питання: а чиє це свято.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Безвизовая растерянность России, или Почему Путин первым обманул Украину

Сумніви, що обіцянка безвізового режиму — це взагалі перемога, звучать навіть частіше, аніж радісні рулади про вільні з Заходом кордони. Аби не плутати в деталях і формах, одразу виділяємо суть. Вона дуже коротка й містка: українцям безвізовий режим із країнами Європейського Союзу насправді так само потрібен, як підписана Угода про асоціацію з ЄС.

Скажете, за це стояв Майдан, з боротьби за це почалася Революція Гідності? Зовсім ні. Гідність, боротьба з корумпованим режимом, міліцейським, прокурорським, чиновницьким свавіллям — все це так, але який тут зв'язок із майбутнчм скасуванням віз? Адже українець, котрий ніколи не їздив зі свого села далі базару в рідному райцентрі, часом — до Києва у справах, та іноді — на море, в Крим, може мати відчуття власної гідності, не тримаючи заразом серед документів закордонний паспорт.

Закріпившись на цьому неприступному світоглядному рубежі, експерти й аналітики йдуть у своїх висновках далі. Виявляється, навіть якщо протягом 2016 року візи таки скасують, і процедура перетину кордону бодай трошки спроститься — щонайменше на чергу в популярних посольствах по омріяну позначку в паспорті, — все одно скористатися правом вільно, без перешкод їздити за західний кордон зможуть далеко не всі. Більшість наших співгромадян так і помре, не побачивши Лондона.

Причина такого невтішного висновку — гроші, як завжди буває в Україні. Точніше, їхня кричуща відсутність. А найпростіше, найзрозуміліше й найрадикальніше з цього приводу висловився Олег Ляшко, вигукнувши з трибуни: "Хто поїде в Європу при зарплаті 40 доларів? Стара баба, яка в сорок років горбата ходить?" Так найгучніший трибун країни поставив під сумнів потребу простих українців у безвізовому режимі. Простих людей із маленькими зарплатами, як відомо, у нас більшість.

В Европу без виз, или На когда заказывать биометрические паспорта?

Але до осені 2013 року українці в масі своїй заможними так само не були. Після перемоги Майдану культурно орієнтовані активісти почали говорити й писати: держава має проблеми з комунікаціями, передусім транспортними. Ми не знаємо одне одного і власної країни, і не в останню чергу тут відіграє негативну роль дорога́ плата за проїзд. Далеко не всякий готовий витрачати гроші на внутрішній туризм. Ті ж, у кого копійка завелася, воліють мандрувати Європою — дешевше. Тобто, хто не мав грошей на мандри до цього часу, той навряд чи швидко матиме їх у найближчій перспективі.

Чи означає тотальна бідність більшості, що скасування віз не потрібне й меншості? Раз одні не можуть і не хочуть їздити світом, значить, хай інші теж сидять удома. Або — стоять у чергах.

Логіка тут така сама, як і в претензіях пасажира плацкартного вагона до пасажира літака. Звиклий до перельотів вимагає лоукостів, аби зручніше й дешевше мандрувати, але його вимог ніколи не зрозуміє той, в чиє село зв'язок із широким світом у вигляді маршрутки завертає два-три рази на тиждень. А той, хто думає, в який би ресторан піти з родиною на звичну вечерю, ризикує нарватися на грубість з боку того, хто в ресторані востаннє був на власному комсомольському весіллі.

Відкриті кордони з тим світом, до якого цивілізаційно наближається, хай повільними кроками, наша країна — це вікно можливостей передусім для вільної людини. Або — того, хто відчуває внутрішню свободу. Таким не потрібні не лише кордони, а й, за великим рахунком, великі гроші, аби почуватися комфортно.

Безвізовий режим — це не гроші на ознайомчу поїздку в Європу негайно. Це усвідомлення: від тебе та твоєї власної волі залежить, коли й куди ти захочеш поїхати. І чи захочеш узагалі. Якщо значна частина співгромадян такого не відчує — то будуть лише їхні світоглядні проблеми. А з часом тих, хто не може і не хоче жити за законами вільного світу, ставатиме дедалі менше. Для цього безвізовий режим і потрібен.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять