Мова, музика або ефір: за що воюють українські артисти

Доки не буде своєї попсової пропозиції, жодні квоти не врятують.

Українські музиканти зрадили українських музикантів і українську музику. Бджоли вкотре виступили проти меду. Саме так сприйняли активісти соцмереж "заяву п'ятдесяти п'яти". Саме стільки вітчизняних виконавців, серед яких — Джамала, Андрій Хливнюк, Ірина Білик, Віктор Павлік і Тіна Кароль, підписали лист-звернення до чинного міністра культури В'ячеслава Кириленка. Артисти закликають його та народних депутатів, серед яких — лідер "радикалів" Олег Ляшко, відкликати з парламенту законопроект №3822.

У разі ухвалення цього документу частка пісень державною мовою має становити не менше як 75% від загального обсягу пісень українських авторів чи виконавців. При цьому самих українських пісень має бути 50%. Тож законом пропонується квотування в обсязі близько 37,5%. Для тих, кого плутають бюрократичні формулювання і велика кількість цифр, є простіше пояснення: український ефір, передусім — FM-станції, на державному рівні хочуть захистити від продукту, який прийнято називати "низькопробною російською попсою".

Цим самим відкривається шлях до таких бажаних ефірів для українських музикантів, котрі нині їх не мають у потрібному для професійної роботи кількості. Варто уточнити: теоретично відкривають, тобто, мали б відкрити. На практиці все виглядає трошки інакше. Але спершу — про сам згаданий лист. З ним, виявляється, не все так просто.

Наприклад, у контексті звернення поширюється коментар лідера "Бумбоксу" Андрія Хливнюка: "Розподіл українських авторів та виконавців на своїх і чужих, на правильних та неправильних є хибним шляхом та може стати причиною розбрату всередині музичної спільноти та в суспільстві загалом, в той час коли Україна потребує максимальної консолідації". Власне, "заява п'ятдесяти п'яти" вже стала причиною розбрату всередині музичної спільноти. Проте, виявляється, сам музикант уже готовий відкликати свій підпис — його ввели в оману. Те саме каже і Джамала. Хоча хто саме підставив відомих артистів і нацькував казкаря Сашка Лірника (виступає за квоти) на Дмитра Шурова (виступає проти квот) — невідомо, прізвища "провокаторів" чомусь не називаються.

Якщо відмотати ситуацію назад і повернутися до витоків, можна зрозуміти: прихильники квот стали на герць не так проти своїх співгромадян, котрим ці квоти не подобаються, як проти російської мови в ефірах. З розумінням цього все починає ставати на свої місця. Адже в репертуарі "Бумбоксу" рівною мірою представлені пісні як українською, так і російською. Причому ризикну сказати: їхні російськомовні "Вахтерам" і україномовні "Хвилюватися немає причин" зажили в українців однакової популярності.

Репертуар Тіни Кароль складається здебільшого з російськомовних пісень, але в Facebook до неї нема такого різко негативного ставлення, як до Ані Лорак і Таїсії Повалій, хоча згадані українки мають більше україномовних композицій. Віктор Павлік і Наталя Могилевська, які не сприймають "закон Кириленка — Ляшка", свого часу активно підтримали Партію регіонів і особисто Віктора Януковича. Проте нині в їхній бік нема навіть третини негативу, який виливається на їхнього колегу Андрія Запорожця, більш відомого під псевдонімом SunSay: цей виступав у окупованому Криму і йому не соромно.

Отже, мова, якою співає громадянин України, не є головним маркером, котрий визначає його свідомість та громадянську позицію. Якщо "ЯрмаК" співає російською "Моя страна не упадёт на колени" (пісня "Ей 22") і йому підспівують, це не робить Олександра Ярмака російським артистом. А про кількість свідомих українців, у яких рінгтон — "Воины cвета" білоруса Сергія Михалка, варто промовчати. Бо лише за те, що телефон громадянина "відгукується" приспівом цього хіта, трубку захочуть конфіскувати. На перший раз — змусять витерти рінгтон чи поміняти на користь української пісні. Вдруге — натовчуть писок. Утретє — спершу в СБУ, потім — депортація за поребрик.

У чому українські музиканти мають рацію, то це в тому, що українські ефіри поки не належать нашим україномовним співгромадянам. За слово "неформат" прихильники квот скоро будуть стріляти на місці без вироку суду. Але проблема либонь у так званій "форматній" складовій.

Найкраще, на мою думку, її озвучив продюсер Віталій Клімов на своїй сторінці у Facebook: "Є проблема в якісній українській ліриці саме в поп-продуктах. Я думаю, що непогано було б, щоб наша альтернатива та інді, у яких реально загалом цікаві тексти, зробили паузу в мистецьких пошуках і видали на-гора певну кількість легковажних україномовних поп-пісень. На радість суспільству і радіостанціям — хоч як покрути, масовість цього жанру не скасуєш жодними законами". Пропонуючи провести великий фестиваль, на якому будуть представлені всі жанри української пісні.

Бо можна — і, мабуть, треба, адже така вимога часу — вводити квоти на користь розвитку власного шоу-бізнесу. Біда лише у тому, що від слова "шоу-бізнес" більшість тих, хто бореться за квоти, тіпає й корчить, як від чогось огидного. А звинувачуючи російську "попсу" в низькопробності, прокурори від культури забувають: популярна музика — вона здебільшого одноденна. На місце однієї попси наступного дня мусить прийти інша — така сама попса.

Щоб з'явилися на віки аналоги "Червоної рути", яку навіть принципово російськомовні знають і підспівують, мають щодня грати фоном десятки, а той сотні зразків україномовної "низькопробної попси". Натомість під переважну більшість того, що чуєш від наших артистів, підтанцьовувати не тягне. А тексти не запам'ятовуються через виклично експериментаторський стиль. Тож поки не буде своєї попсової пропозиції, жодні квоти не врятують.

фото: show-biz.in.ua

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять