Застрелити поганця. Як українці "легалізували" вогнепальну зброю

Заступник голови Національної поліції, ветеран війни та кавалер ордену "За мужність" ІІІ ступеня Олександр Фацевич заявив: українці не готові до легалізації вогнепальної зброї. Це було сказано на хвилі недавньої трагедії в Дніпрі, коли двох поліцейських розстріляв екс-боєць батальйону "Торнадо", якого розшукували вже майже рік за підозрою в скоєнні низки кримінальних злочинів. Одразу по тому піднялася хвиля неволення й обурення. Українці, як водиться — в соцмережах, вкотре поставили під сумнів можливість якісних змін у новій поліції. Мовляв, вона нас не вбереже, бо саму поліцію треба берегти від поганих хлопців зі зброєю.

Висновок: треба озброїти громадян, як, наприклад, у Швейцарії чи Америці, щоб кожен один мав право сам давати собі раду сам на сам із поганцем. А вже потім, давши раду, викликати бригаду Національної поліції. Причому, застреливши поганого хлопця, такий громадянин напевне вимагатиме, аби поліцейські обмежилися його поясненням та прийняли лише його, вправного стрільця, версію подій. Якщо ж особа, яка, за її словами, вдалася до самозахисту, й за це потрапила спершу за грати, потім — на лаву підсудних, під Верховною Радою слід негайно зібрати безстрокову акцію протесту. Вимагаючи, аби влада перестала переслідувати патріотів-пасіонаріїв, котрі лише захистили себе від бандита.

Дивно, але поки жоден із тих, хто вимагає Закону про легалізацію вогнепальної зброї вже з 1 січня 2017 року, не припускає й на мить — у конфлікті, під час якого чоловіки одночасно виймають кольти з — за пасків, першим стрельнути може опонент. Або: першим стрельне він, хороший хлопець, і промаже. Другий постріл буде за ворогом, і цей влучить точно в ціль. Та й сам Олександр Фацевич, сумніваючись, що українці готові до легалізації вогнепальної зброї, чомусь забуває або сором'язливо замовчує одну обставину: Олександр Пугачов, убивця дніпровських поліцейських Ольги Макаренко і Артема Кутушева, вогнепальну зброю при собі мав. Й пустив її в хід, попри те, що вогнепальна зброя не легалізована. А українці не дадуть собі ради, коли в кожному місті відкриють збройний магазин. Де, маючи всі відповідні документи, можна буде купити пістолет так само вільно, як горілку, плавлений сирок, мило і презервативи.

Заслуги Фацевича перед Україною викликають у мене лише щиру повагу. Натомість сам нинішній заступник голови Національної поліції в силу обставин непереборної сили не може пам'ятати, як і коли в нашій країні зброя стала легалізована за фактом, а не за законом. Перші перестрілки на вулицях, базарах, площах, на вокзалах і в портах почалися навіть не в незалежній Україні, а ще за СРСР. Термін "шалені 1990-ті" не з'явився на рівному місці, як гриб після дощу. Аби він оформився в слоган, яким визначають певне явище і якій не треба пояснювати навіть народженим після 24 серпня 1991 року, мав пройти певний час.

Дев'яності ще не називали шаленими, коли в згаданому гангстерському десятиріччі почали стріляти. Нинішні пенсіонери МВС у той час були активно діючими офіцерами міліції, здебільшого оперативниками карного розшуку та створеного пізніше УБОЗу. Сьогодні вони згадують події 20-річної давнини без емоцій, спокійно, хай і дозовано. Від того нагадані реалії набувають масштабності та осмисленості.

Зокрема, 2016 року, та ще й у контексті реальної війни, в яку Росія втягла нашу країну, нікого не здивуєш історіями про те, як у Одесі, Донецьку, Харкові чи Криму спершу починалися збройні кримінальні розборки, а потім, коли бандити розповзалися, рахуючи втрати кожен зі свого боку, на місцях пригод з'являлися менти. Які теж підраховували вбитих на кожному окремо взятому полі бою, фіксували належним чином, потім слідство порушувало кримінальні справи. За пару днів у інших місцях знову спалахували короткі локальні бої, вуличні або в інтер'єрах кафе й ресторанів. Міліція знову прибувала постфактум. І хоч у ті часи не було Інтернету, та інші засоби масової інформації приділяли кримінальним історіям не таку пильну увагу, як тепер, коли для них у ЗМІ створені цілі сегменти, українці чомусь не дивувалися й не жахалися, дізнаючись про кожний такий випадок.

Бандити озброюються за будь-яких обставин. Пістолети — автомати — гранатомети придбати нескладно навіть через Інтернет. А у знятому 1992 року українському (!) бойовику "Америкен бой", дія якого розгортається на Херсонщині, бойові гранати герой, ветеран афганської війни, запросто може купити у кавказців на містечковому базарі (!!). Напевне сценарист Юрій Рогоза щось знав, як і всі, хто працював над стрічкою. Та важливіше — глядачів це не дивувало. Й не дивує дотепер, бо кіно час від часу показують сьогодні по телевізору. Якщо тенденція не дивує більшість, значить люди готові її прийняти.

Йдеться про істину, очевидну для більшості співгромадян Олександра Фацевича: наші люди в своїй свідомості давно, ще під супровід автоматних черг у 1990-ті, легалізували зброю в своїй свідомості. Навіть голова Національної поліції Хатія Деканоїдзе і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков не знайдуть серед співгромадян того, хто щиро здивується наявності на руках у поганих хлопців незареєстрованих стволів. Навпаки, українців дивує й подекуди обурює відсутність рівних можливостей володіння зброєю для всіх.

Україна чверть століття живе в стані перманентних воєн: локальних кримінальних чи міждержавних, масштабніших. Тому пан Фацевич як представник керівництва Національної поліції лукавить. Пора зрозуміти й усвідомити: до фактичної легалізації вогнепальної зброї українці готові. Бо вона давно присутня в нашому повсякденні. Інша річ, що не всі готові пустити зброю в діло. Але тим, хто не готовий, все одно, чи є бойова зброя у вільному продажу. Вони і на фронт добровольцями не пішли…

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред