Короткий курс з історії погроз діячам культури в Україні

Усе почалося в кращих традиціях типового американського трилера. Начальник СБУ, губернатор Львівщини та міський голова Львова одночасно отримують лист, засвідчений підписами представників офіційно зареєстрованих неполітичних організацій. Послання завершується фразою, котру адресати розцінили, як погрозу: "У випадку Вашої бездіяльності ми будемо змушені самотужки вжити усіх можливих заходів, з метою недопущення проведення відверто провокаційної презентації у Львові".

Організації, серед яких найпікантнішою є ГО "Твереза Галичина", під страхом уживання незрозумілих — й від того більш лякаючих — заходів вимагають заборонити заплановану на традиційному Форумі видавців у Львові презентацію дитячої книги. Автор — відома юристка, правозахисниця, теле- та радіоведуча й письменниця Лариса Денисенко. Назва — "Майя та дві її мами".

Замість затримання тих, хто погрожує чи бодай провести в їхніх офісах і приміщеннях превентивний обшук, керівництво регіональної СБУ не робить нічого. Сама пані Денисенко закликала представників влади, правосуддя, правоохоронної сфери гарантувати безпеку на під час Форуму видавців у Львові. Проте представлення дитячої книжки, яка не сподобалася певним спільнотам лише фактом свого існування, таки скасували. Після чого в Facebook спалахнула чергова віртуальна війна, й миру ще не досягнуто. У двобої патріоти України зійшлися… з не меншими патріотами.

Ті, хто оголосив дитячій книжці війну, та їхні однодумці, серед яких є чимало відомих медійних персон, наголошують: твір примітивний, текст неякісний, він зазіхає на традиційні сімейні цінності. Адже Лариса Денисенко розповідає і про зачаття з пробірки, і про виховання дітей одностатевими парами. Загалом противникам твору не подобається термін "толерантність". Бо російська агресія, як і присутність в Україні осередків "русского мира" (додайте сюди російську мову касирів і продавців українських у супер- і мінімаркетів) — наслідок того, що люди з інакшою, аніж у нас із вами, сексуальною природою не задушені батьками в колисках. Тобто, суспільство надто терпляче до тих, хто інакший і при цьому не агресивний.

Натомість захисники вигаданої авторкою дівчинки Майї проводять аналог між її ненависниками та носіями "духовних скреп", заради збереження яких Володимир Путін розв'язав військову агресію проти України, захопив Крим і частково окупував Донбас. Носії ідей толерантності розбирають дитячу книжечку на абзаци, доводячи: до ЛГБТ-руху вона не має жодного стосунку. Про розбещення дітей там не йдеться зовсім. А про секс значно більше написано в Інтернеті, до якого всі діти мають вільніший доступ, аніж до книжки. Між іншим, скандальна книга рішенням видавців таки була викладена в Мережу для вільного доступу. Не допомогло. Можливість скачати текст просто додав аргументів опонентам на підтвердження їхніх думок, кожному — своїх.

Але ваш автор зараз не має наміру ставати на чийсь бік. Маючи свою думку на вказану тему, зокрема — не підтримуючи практики гей-парадів, хоч як би вони в Україні називалися, тим не менш хочу зазначити: те, що відбулося довкола книжки Лариси Денисенко, захисту прав меншин не стосується. Як і радикальної боротьби з ними. Тим більше, що самоназвані радикали якось миряться з офіційно зареєстрованою та діючою парламентською Радикальною партією. Лідер якої Олег Ляшко публічно цілує корів.

Проблема, штучно створена довкола "Майї та двох її мам", — зіткнення не противників і поборників традиційних цінностей. Останні, до речі, толерують биття дитини паском, публічні запотиличники, погрози вголос: "Іди сюди, або я тебе зараз уб'ю!", насильство у школах, згвалтування дітей батьками та інші "ціннісні" речі. Звідси — погрози та пряме насильство, до яких дозволяють собі вдаватися потенційні погромники.

Згадаємо не таку вже далеку історію реальних актів насильства проти діячів культури й культурного продукту загалом.

2009 рік, знову Львів, Форум видавців. Агресивна спроба зірвати презентацію збірки поетичної антології "120 квітів Содому". За кілька тижнів київську презентацію таки зірвали, підпаливши приміщення арт-галереї Павла Гудімова на Подолі. Того ж року, тільки раніше, в приміщення, де проходила неформальна презентація комедії Саші Барона Коена "Бруно", кинули димову шашку.

2014 рік, тут і далі — Київ. Під час Міжнародного кінофестивалю "Молодість" невідомі підпалили кінотеатр "Жовтень". Причина — показ у залі "Гегемон" "не такого" фільму. За кримінальний злочин ніхто не відповів. Приміщення зазнало величезних збитків, відновлювали улюблений кінотеатр усім миром. Наступного дня невідомі з нашивками "Правого сектора" намагалися штурмувати кінотеатр "Кінопанорама", аби зірвати аналогічний показ. Глядачів довелося евакуювати.

Це лише вибране за вісім останніх років. Аргумент, який насильство й кримінал виправдовуються — радикали воюють з ворогом на фронті, тож мають право наводити порядок і в тилу. У такий спосіб можна виправдати будь-яке насильство та погрозу вчинити його. Коли так, погромники та їхні прибічники нічим не різняться від горезвісних "Чорних сотень", які за часів російського царату практикували єврейські погроми під негласне схвалення влади на місцях.

І не має значення, чим займається той чи інший діяч культури, проти якого вчинено акт насильства в Україні. Звісно ж, якщо він не грає на боці Росії — головного ворога України. Ларису Денисенко та її однодумців навряд можна запідозрити в підігруванні "русскому миру" й популяризації його. Пропаганда "русского мира" однозначно має бути криміналізована. Усе інше — лише в форматі дискусій та широких обговорень. Тільки так живуть цивілізовані держави, якою Україна намагається стати.

фото: dw.com

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред