Рось — це річка на Придніпровській височині, яка в І-VI ст. носила назву Красної (тобто Красива річка). Так її називали в другій половині І ст. роси та сармати-роксолани (союзники росів) в період протистояння з імперією готів та оборони кордонів Дулібії—Рось.
Назву Роська річка (річка роської слави) вона отримала після успіху росів у протистоянні з обрами-аварами у кінці VI ст. Авари хотіли покарати росів—слов'ян—дулібів (антів, як їх називали візантійці та готи) за власні військові невдачі під час переселення на Захід. До того ж вони прагнули грабунку на землях сусідів.
У травні 596 р. авари (орієнтовно до 28 тис. чоловік, з них 7 тис. кінноти та великий обоз), підбурені та матеріально зацікавлені головним ворогом дулібів — Візантією, після попередніх невдалих багаторічних спроб перетнути Карпати у верхів'ях Тиси, рушили долинами рік Дунай та Прут до центру Дулібії—Рось.
Роська Троянь, знаючи задуми ворога та маючи значний дулібський (союзницький) ресурс, веліла зосередити між горами та гирлом Дунаю кінні загони (до 8 тис. чоловік) аланів-дулібів із лівобережжя Дніпра (нині це землі від Дніпра до Харкова). Їх очолили роські князі. Ці загони, рухаючись поряд із аварами на північ, мали відстежувати дії ворога. Основні ж війська дулібів (близько 47 тис. піхотинців) непомітно концентрувались на рубежі південніше Волинської Русколані та Кременецького кряжу. Авари, не маючи інформації про існування самої Русколані (Росколані), не здогадувались і про цю окрему силу.
При підході до Дністра тактика відстежування аварського війська змінилась. Обри-авари, здійснивши перехід через Дністер в районі річки Серет, рушили до річки Збруч. Кінні алано-роські загони, переправившись нижче по течії, розділились. Вони почали займати простір між ворогом та Дністром та нападати на аварів зі сходу. Аварські лідери, прийнявши виклик, вирішили провчити зухвалих нападників. З абсолютним переконанням у своїй перевазі, авари, перейшовши Збруч, кинулись на схід за аланами. Дошкуляючи аварам дедалі зухваліше, алани, за планом Трояні, швидко рухались до Дніпра.
Роська Троянь перед цим націлила усіх дулібів на покарання аварів шляхом організації особливої пастки нападникам. Пасткою для аварів мав стати простір коло Дніпра, де аварів планували оточити. Підстраховуючи тили, частина головного росько-дулібського війська (біля 30 тис. чоловік), рухаючись позаду та північніше аварів, стала фронтом вище середньої течії Красної річки (на північний-схід від місця, де нині місто Біла Церква). До них пізніше підійшла решта сил (17 тис. чоловік) і розмістилась ближче до Дніпра (нині район села Трипілля).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Війна проти слов'янського світогляду. Частина I. Одін і готи, Рим і Візантія
Авари, втягнуті в погоню за аланами, потрапивши за Красну річку, наблизились до Дніпра. Тут аланська кіннота тимчасово призупинилась. Авари чекали бою, але алани, уникнувши контакту, розділившись на загони і обійшовши ворога з боків, повернулись за Красну річку. Авари втратили об'єкт переслідування.
Виконавши маневр, алани стали таборами вздовж Красної річки і, отримавши поповнення у 13 тис. воїнів (всього до 21 тисяч), почали налагоджувати щільне бойове чергування навколо ворога. Кінні загони аланів мали мінімізувати життєвий простір ще впевненого у собі ворога та нищити його окремі загони (все відбувалось неподалік нинішнього міста Кагарлик у бік сіл Росава та Ольшаниця). Авари пізно зрозуміли складність своєї ситуації. Отримавши удари з різних боків при спробах переміщення, вони приготувалися вперто боронитись, вважаючи ситуацію тимчасовою. Проте пастка вже зачинилась.
Через певний час, авари, які довідались про існування головних дулібських сил, запросили переговорів. Тоді ж аварам було поставлено ультиматум — визнати поразку та прийняти умови звільнення. Було зрозуміло: аварів оточила армія майже у 68 тисяч воїнів і врятувати їх могло лише диво. Але гордовиті авари мовчали, сподіваючись на власні сили, досвід і стійкість.
Не маючи змоги рухатись, перебуваючи в обложеному стані, отримуючи удари у відповідь на спроби переміщення, авари вже восени відчули велику скруту. З приходом зими вони потрапили в нестерпні умови. Військо втрачало бойовий дух і на очах розпадалося. Вийти із ситуації без втрат було вже не можливо. Було використано всі харчові запаси, вбито всіх тварин, перестали існувати кіннота та обоз. Знесилені за пів-року топтання на місці голодом, холодом, високою смертністю, авари (чисельність яких зменшилась до 14 тис. чоловік) бунтували. Очільники аварів-обрів були змушені в січні 597 р. благати нових переговорів, а через місяць, у лютому, просити помилування.
Це було важливим етапом у далекоглядному плані Трояні, виконання якого дозволило дулібам-союзникам (слов'янам, аланам) уникнути значних людських втрат. Троянь запропонувала обрам збереження життя за виконання ними однієї умови: великого аварського походу у вказаний дулібами час на Візантію — підбурювача та покровителя обрів. Таким чином мав бути ліквідований зловісний союз Візантії та Аварського каганату проти Дулібії—Рось, що виник 40 років тому, за часів агресивного вторгнення обрів-аварів в Причорномор'я та аварських набігів через Карпатські перевали у верхів'я Дністра у 560-565 рр. (їх згадує "Повість врем'яних літ" як факт примучування дулібів).
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:Війна проти слов'янського світогляду. Частина II. Поляни і варяги, Рюриковичі та Романови
Запорукою виконання угоди мали стати передані дулібам символи аварської влади (коштовний родовий царський знак на держаку, особливо цінний шолом військового начальника та унікальний обладунок його коня, військові відзнаки). Ці регалії як знаки честі та бойової відваги войовничого народу мали бути повернуті аварам лише у разі здійснення ними повномасштабного походу на Візантію. Погодившись із такою умовою, під конвоєм дулібів авари відійшли до Дунаю.
Похід аварів на ворожий до дулібів Константинополь відбувся через 5 років, складного для Візантії 602-го. Він призвів до відчайдушного заклику візантійського імператора до Дулібії—Рось та росів (яких візантійці вперше почали назвати не антами, тобто ідейними супротивниками, а самоназвою — росами) зняти аварську облогу та укласти мирну угоду на умовах данини (візантійська виплата відбувалась з 602 по 608 рр.). Візантія при цьому втрачала вплив на аварів, які тепер ставали ворогами.
Росько-аварське протистояння 596-597 рр. принесло свої плоди. В подальшому авари ставали підконтрольними сусідами і відносини з ними мінялись: від домовленостей про спільні дії у Європі (походи на Захід та Візантію) до прикордонних конфліктів у Закарпатті при розселенні туди слов'ян у VII-VIII століттях. Так було до самого кінця Аварського каганату у VIII ст.
Стратегія, обрана роською Троянню зі створення роського світу (простору роського впливу та роського просвітлення) на основах роського миру (закону Творця), яскраво проявила себе саме в період росько-аварського протистояння.
З XVIII століття, з періоду занедбання духовної величі предків та втрати знань про події аварської доби, назва Красна річка майже не згадувалась, а нова назва — Роська річка — стала вживатися без закладеного предками в неї значення як для місця роської слави. Назва спростилась і стала звучати як річка Рось.
Аналогічні смислові втрати відбулись і з назвами інших річок, що течуть на давніх землях Дулібії—Рось (Стир, Горинь, Случ та інших). Стосувався цей процес і географічних назв тієї пори.
Але це тема для інших досліджень.
Фото: schvedov.ru, rivne-surenzh.com.ua, zagrebchanka.livejournal.com
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред в Google News
