Розстріл у Парижі: чим теракт схожий на "гібридну війну" Путіна проти України

Теракт у Парижі, що забрав життя дванадцяти журналістів сатиричного журналу Charlie Hebdo, різко засуджений громадськістю й світовими лідерами. Україна не стояла осторонь. "Я засуджую жорстокий напад на журналістів у Парижі, – заявив голова нашої держави Петро Порошенко. – В Україні завжди була, є і буде нульова толерантність до тероризму!"

Нема нічого дивного в тому, що цей теракт засудив і Володимир Путін – лідер держави, котра не завжди приховано експортує тероризм, зокрема, в Україну. Затримані СБУ терористи під час допитів зізнаються, на кого працюють. А частина з них узагалі є громадянами РФ. Це не заважає Путіну оголошувати тероризм "проблемою номер один" як у світі, так і Росії. Злодій першим кричить: "Тримайте злодія!". Проте правила пристойності все ж вимагають формально засудити терористів і вбивць.

Тим більше, що подібні теракти в Європі неабияк вигідні самому Путіну – для зміцнення агентів впливу та друзів Кремля. Їх найбільше серед "правих". Зокрема, французька партія "Національний фронт" ще наприкінці листопада минулого року отримала від Росії 2 мільйони євро – перший транш кредиту, загальна сума якого становитиме 9 мільйонів. А вже за кілька днів після поповнення рахунку лідер ультраправих Марін Ле Пен заявила як про намір балотуватися 2017 року на пост президента Франції, так і, у разі перемоги, протягом шести місяців повернути країні територіальний і валютний суверенітет.

Переспівом цих заяв звучать численні фрази Путіна і міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова про те, що на українському Донбасі – не війна Росії з Україною. Там має місце конфлікт, в основі якого – бажання Донбасу здобути територіальний суверенітет та власну державність. А захоплення Криму – лише відновлення територіального суверенітету Російської Федерації.

Звісно ж, "Національний фронт" різко засудив розстріл журналістів Charlie Hebdo. Але саме активісти цієї партії, включно з лідером мадам Ле Пен, зробили й далі роблять радикальні висновки: таке можливо, бо Франція давно втратила власну ідентичність. Що менше в країні інородців та іновірців, що міцніше почне гуртуватися титульна нація, що міцніше затикатимуть роти різним лібералам – то менше надалі буде подібних масових убивств.

На фоні путінського засудження варто послухати російського письменника, журналіста і блогера Сергія Шаргунова. Вступаючи 7 січня, в день скоєння теракту, в ефірі радіо "Эхо Москвы" – ЗМІ, котре вважається в Росії опозиційним, він, негативно оцінивши подію, тут же додав: "У Франції це неодмінно викличе невдоволення суспільства політикою мультикультурності. І разом із цим є привід поговорити, чи є межа припустимого, коли йдеться про свободу слова". Розвиваючи тему, пан Шаргунов каже: "Є країни, де судять та саджають за невизнання Голокосту. Але, з іншого боку, невизнання Голокосту для когось – це так само прояв свободи слова".

З одного боку, Шаргунов прозоро натякає: загиблі журналісти винні самі. Не треба було малювати карикатури на пророка Мохаммеда. Але наступним своїм висловом перекреслює попередній: не визнавати Голокост – можна. Переслідувати за це – наступ на свободу слова. Й тим самим Шаргунов проявляє себе, як один із "голосів Путіна".

Пригадайте, скільки було і є протестів російської сторони проти припинення трансляції в Україні російських каналів "Россия", НТВ, ТВЦ, "Останкино" тощо. Якщо українська сторона хоча б якось намагається захистити власний інформаційний простір, нехай навіть шляхом заборон, російська сторона заявляє про утиски свободи слова. А п'ята колона підхоплює – особливо, коли йдеться про спроби припинити існування проектів під загальним брендом "Вести".

Чи зовсім свіжий скандал із новорічним ефіром каналу "Інтер". Демонстрація під час війни російських артистів, котрі підтримують анексію Криму й робили та роблять відверто антиукраїнські заяви, викликала осуд у громадськості, привернула увагу влади – а у відповідь прозвучала заява про спроби тиску на канал та свободу слова загалом.

Найцікавіше – в контекст заяв французьких "друзів Путіна" про надмірну лібералізацію Франції та Європи загалом як причину трагедії в Charlie Hebdo чудово лягають свіжі заяви "Правого сектору" з приводу творчості відомого в Україні та знаного на Заході письменника Юрія Андруховича. "Такі явища, породжені політичною ідеологією лібералізму, не надто шкодять державним західним націям. Однак для України вони мали і мають винятково руйнівні наслідки", – сказано, серед іншого, в ній.

Показово, що західник Андрухович, великий прихильник європейської інтеграції України, дістає від українських правих значно більше, аніж горезвісний письменник Олесь Бузина. Котрий називає себе євроскептиком, Європу – старою повією, а 2012 року балотувався у Верховну Раду від партії "Русское единство". І це лише один приклад, на кого патріотам України, якими, поза сумнівом, є члени "Правого сектору", варто було б звернути увагу насамперед.

Але українські праві, котрі чесно не приховують антиросійських поглядів й демонструють приклади антипутінської риторики, переслідують лібералів-прибічників європейської інтеграції. Відмова від якої попередньою владою дала поштовх до Революції Гідності. Це може означати: в середньостроковій перспективі ФСБ Росії зможе організовувати в Україні теракти, жертвами який стануть саме відомі українці прозахідної орієнтації. Адже війна з лібералами та збільшення кількості євроскептиків – одна зі складових "гібридної війни" Путіна.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред