Почему в Харькове победил Кернес, а не здравый смысл

Упевнена перемога одіозного Геннадія Кернеса на місцевих виборах у Харкові обурила свідому громадськість. "Першу столицю" в соцмережах за цей час звинуватили ледь не в зраді національних інтересів України.

Харківським виборцям нагадали сепаратистські виступи Кернеса, "колорадську" стрічку біля серця, зв'язок із бойовиками "Оплоту", котрі калічили активістів під час Майдану не лише в Харкові, а й у Києві і нині воюють на боці сепаратистів. Не кажучи вже про кримінальне минуле, якого Геннадій Адольфович не особливо цурається, як і свіжих закликів відновити дружні зв'язки з Росією, яку харківський міській голова не визнає державою-агресором. Попри це, Кернес усе одно обраний переважною більшістю голосів. Та й фальсифікацій не зафіксували навіть його запеклі опоненти.

Однак обуреним свідомим громадянам слід зрозуміти одну просту річ. Тим, хто дружно віддавав голоси за Кернеса, нема сенсу нагадувати про зазначене вище. У кращому разі електорат Геннадія Адольфовича це не обходить і ніколи не переймало. У гіршому — виборці Кернеса поділяють його погляди на Майдан. Для них усе, що відбувалося в Харкові з грудня 2013-го по березень 2014-го (кривава сутичка з "тітушками" під час проукраїнського мітингу вже після втечі Януковича, що призвела до кількох смертей) — неприйнятно, бо в країні, як і в місті, має бути порядок й, відповідно, хазяїн. Саме таким господарником, без лапок, устиг показати себе Кернес.

На початку 2012 року було широко розтиражоване відео з засідання харківської міськради, на якому міський голова грубо обізвав керівника КП "Харківліфт" Анатолія Кандаурова. Притомну ліберальну громадськість обурив тон Кернеса та манера вуличного гопника, якою він спілкувався з підлеглими, публічно принижуючи їхню гідність. Натомість прості харків'яни, в чиїх будинках ламаються й падають ліфти, реагували оплесками на те, як мер виписує чортів винуватцям усіх їхніх негараздів.

"З нашим народом так і треба!" — це не висновок пересічного харків'янина. Ці слова я особисто почув від мешканця села Ковалівки, вотчини сумнозвісної і тепер забутої Тетяни Засухи. Її чоловік, екс-губернатор Київщини Анатолій Засуха, через проблеми з законом утік з України ще десять років тому. Але згадана фраза прозвучала, коли Ковалівка переживала золоті часи феодалізму. Мешканець села, молодий зоотехнік, визнавав за Засухами право крити останніми словами працівників контрольованої ними агрофірми "Світанок" — єдиного місця, куди можна було влаштуватися на роботу в Ковалівці. Тих, хто проштрафився, відправляли на штрафні роботи. Зате в селі були порядок, чистота, достаток, спокій та стабільність. Без такого жорсткого підходу, вважав мій співбесідник, село, як і країна, швидко розвалиться.

Засуху в Ковалівці справді щиро любили. Бо село, закатане в асфальт, ставок із чорними та білими лебедями, нова церква та сучасна піцерія виглядали картинкою. Кернес здобув народну любов аналогічним шляхом. Він подбав про облагородження зоопарку, закупив дельфінів, обладнав дитячий парк, загалом піклувався про благоустрій свого рідного міста. Знаю факти, коли за невчасне вивезення сміття з дворів Кернес штрафував і ледь не звільняв із роботи тих, хто це допустив. З огляду на історію з публічною доганою панові Кандаурову в це віриться. Не зашкодив Геннадію Адольфовичу і скандал із лавами в метро, котрі, згідно прескуранту, можна вважати золотими, та й сам він вважає їх витвором мистецтва. Ті, хто сидить, вірять: нехай украв з бюджету, але ж поділився з територіальною громадою.

Один із підсумків цих місцевих виборів — кошти, витрачені на позбавлену сенсу рекламну кампанію всіх без винятку кандидатів, претенденти на керівні посади могли б витратити на благоустрій території, якою претендують керувати два найближчі роки. Навіть скептики, котрі негативно сприймають будь-яку спробу підкупу виборців, під фінал перегонів визнали: ліпше відремонтувати кілька дитячих майданчиків і залатати асфальт, аніж голосно обіцяти зниження тарифів на комунальні послуги та контрактну армію. Біда звичайних українських виборців — у тому, що вони всякі вибори сприймають як вибори найвищої владної верхівки. І якщо кандидат у селищну раду пообіцяє мир в Україні, йому повірять швидше, аніж його ж обіцянкам зробити в селищі водогін.

Вийшло так, що Кернес чи не першим серед усіх міських голів нашої країни зрозумів: вчасно вивезене сміття з окремо взятого двору — індульгенція. Відремонтована каналізація та відновлений під'їзд — страховка від звинувачень у сепаратизмі та інших нехороших справах. Коли влітку 2005 року Тетяну Засуху хотіли заарештувати, і біля Ковалівки десантувався спецназ, селяни схопилися за вила й граблі та прогнали бійців геть. Дарма, що Засуху звинувачували за реальними кримінальними статтями. Для "підданих" вона була й лишається рідною мамою, без лапок. Пораненого Кернеса десятки, як не сотні тисяч харків'ян щиро зустрічали з квітами. До міста повернувся тато-господар. Ось чому на виборах у Харкові переміг Геннадій Адольфович, а не здоровий глузд.

Верховна влада вже зробила висновки. Тепер кожна політсила і кожен її представник демонструють свою відданість європейському вектору розвитку України та демократії, а також — боротьбі з корупцією. Проросійчські погляди — вже маркер маргіналів. А прецедент Кернеса може задати новий тренд для подальших місцевих виборів: хто з кандидатів більше вивезе сміття й відремонтує доріг. Підкуп виборця благоустроєм? Раніше це називалося так. Нині ж кандидати в мери почнуть хвалитися, хто більше дитячих майданчиків обладнав новими пісочницями. За це мами й бабусі пробачать їм "не ті" погляди.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред