ПсевдоМайдан 3.0, або Хто дискредитує протестний рух

"Знову Партія регіонів!" — перша асоціація від видовища, котре кияни та гості міста побачили в центрі столиці 15 листопада. Бо дизайн прапорів, під якими йшли колони протестуючих, як і колір цих знамен, кидався в оці найперше. Без перебільшення, до болю знайома символіка регіоналів, яку організатори акцій навіть не надто оновили. Як, власне, і якісний склад мітингуючи: пенсіонери, погано вдягнені маргінали, молодики спортивної зовнішності, над усім цим — вихлопи ранкового перегару. Типовий "антимайдан", який вперто продають суспільству в обгортці "Майдану 3.0".

"Продають" тут — найбільш правильне слово. Журналісти, активісти й пересічні громадяни протягом дня фіксували епізоди розрахунків "десятників" із так званими "обдуреними вкладниками". Масовка теж не ховалася, відповідаючи на питання про розцінки: в діапазоні від 80 до 150 гривень за кілька годин "стояння". Раніше повідомлялося, що подібні акції офіційно анонсовані в Києві з 15 по 22 листопада, а ЗМІ й соціальні мережі називають їх частиною плану "Шатун". Його придумали в Кремлі, мета на поверхні — дестабілізувати ситуацію всередині країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:План "Шатун". Російський чи все ж таки американський?

З цим погоджуються знані політичні експерти, називаючи проплачені мітинги "рукою Москви" незалежно від мети протестного зібрання. Є вже прогнози подальшого розвитку подій, але всі вони нагадують ту бабусю, яка надвоє сказала про погоду на завтра: "Або дощик, або сніг. Або буде, або ні". Але не варто забувати про інші факти з нашої не такої вже давньої історії. Котрі свідчать: "антимайдани" виникли в Україні щонайменше дев'ять років тому, хоч не мали такої назви. Й тоді ж з'явилися перші сотні "майданарбайтерів".

Прологом дійству варто вважати шахтарські страйки, котрі охопили Донецьку та Луганську області протягом весни — літа 1993 року. Шахтарі вимагали гідних зарплат. Вони звикли до високих зарплат, не задумуючись над тим, що впродовж 1980-х галузь стабільно дотували з державного бюджету, котрий формувався з розподілявся в Москві. Після розвалу СРСР українські гірники стали банкрутами моментально. Середня платня шахтаря — 3 тисячі купонів, що на початок 1993-го дорівнювало 3,5 доларів, та навіть цих копійок вони не отримують вчасно. Страйкові комітети зібрали сотні знедолених на марш до Києва, вимагаючи відставки уряду, індексації зарплат та гарантій безпечної праці.

За стукання касками біля Кабміну тоді ще не платили. Проте пізніше стало відомо: протестні настрої шахтарів, які були цілком зрозумілі, використали втемну опоненти тодішнього голови держави Леоніда Кравчука. Парламент переживав першу (час покаже — не останню) політичну кризу, й на цій хвилі "голос Донбасу" зробив те, чого домагалися "червоні директори", які просували відставленого на той час прем'єра Леоніда Кучму. Результатом гірничих протестів стали дострокові вибори парламенту й президента. Кучма раніше від визначеного Конституцією строку змінив Кравчука на посаді голови держави. За десять років він підтримав прем'єра Віктора Януковича як свого наступника, наслідок — "помаранчевий" Майдан, перший повноцінний — якщо забути про студентську "Революцію на граніті", бо вона відбулася ще в часи СРСР.

Завершуючи тему "шахтарського протомайдану" зразка 1993 року, не слід забувати: вимоги протестувальників ніхто й не думав виконувати. Так, уряд помінявся й вони могли якийсь час відчувати свою силу й моральну перемогу. Але умови праці не поліпшилися, навіть погіршилися. Платити шахтарям більше не стали. Так, згодом зросли дотації в гнані та голодні регіони, проте цих грошей все одно не вистачало. Нарешті, через багато років теперішній політичний емігрант, а тоді керівник виборчого штабу й після перемоги свого кандидата — голова президентської Адміністрації Дмитро Табачник похвалився: Кучма став президентом завдяки його, Табачника, вмілим маніпуляціям. Таким чином, "помаранчевий Майдан" був відповіддю на вже прогнозовані маніпуляції влади. А шахтарські протести 1993 року — елементом великої гри, яку почали та виграли опоненти чинної на той час влади.

Це — до нинішніх розмов про план "Шатун". Цікаво, план із якою назвою реалізував Табачник і йому подібні протягом 1993-1994 років? І далі: чи була назва в плану, який втілювали прихильники як Партії регіонів, так і особисто Юлії Тимошенко протягом 2007-го року. Коли "Батьківщина" почала безстрокову акцію, вимагаючи перевиборів, а регіонали під своїми прапорами збирали в Києві жителів Донбасу, котрі доводили: Верховна Рада є неповноважною. Ось коли за участь у таких мітингах вперше почали відкрито платити. Рекрутування учасників акцій протесту через соцмережі прийде пізніше. А результат "платних Майданів" — спокійний прихід до влади Віктора Януковича. Три роки потому це вилилося в масові вбивства на Майдані та російську агресію.

Якщо існує якійсь план "Шатун", і якщо Тимошенко разом із екс-регіоналами підіграють Росії, то корінь зла — не в розхитуванні ситуації. Люди бачили два справжні Майдани за 12 останніх років, і міські маргінали з тітушками — не представницькі зібрання. Проблема в іншому: у такий огидний спосіб дискредитується сам протестний рух і право ефективно критикувати владу. Бо в перспективі всяка акція протесту вже сприйматиметься як проплачена. А її учасники — представниками міського дна. Й на них просто не звертатимуть увагу, хай навіть вони вийдуть безкоштовно з актуальними для розвитку країни гаслами й вимогами.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред