Лютий у Франції почався прем'єрою документального фільму "Маски революції". Точніше — псевдодокументального. У розпорядженні режисера Поля Морейро були справжні кадри з нашого Майдану. Але озвучення трактувало реальність у кращих зразках російської пропаганди.
Французам показали підробку, фейк, причому — погано зроблений. Адже до підготовки залучили людей, напевне знайомих із українським реаліями. "Я можу свідчити про те, як саме ці кадри були змонтовані. Це настільки очевидна маніпуляція", — каже Анна Чесановська, французька журналістка, якій запропонували перекласти записані для фільму інтерв'ю українських активістів. Її українська колега Алла Лазарєва продовжує викриття: "Це суто пропагандистська робота. Це той варіант, коли людина підганяє все, що вона бачить і чує, під свої попередньо складені матриці та плани".
Сам режисер не просто доводить своє право мати альтернативну думку і висловлювати свої суб'єктивні погляди на українську революцію, її причини та наслідки. Він, попри протести колег і частини професійної спільноти, домігся повторного показу свого "шедевру".
Популярний Canal+ уже 30 років — лідер за кількістю аудиторії. Тим не менше, керівництво ризикнуло репутацією. Навряд чи канал її втратить. Адже оперує тими самими аргументами: свобода, демократія, поваги до різних думок, надання права висловитися всякому, хто може це зробити. Російська сторона вже тиждень розганяє інформацію про те, що нарешті Європі показали справжнє — фашистське! — обличчя Майдану. Лишилася дрібничка: з'ясувати, яку роль повинно грати відсьогодні й надалі наймолодше українське міністерство — те саме, яке відповідає за інформаційну політику.
Його "батько", відомий медіаменеджер Юрій Стець, ще до створення цієї державної структури довів уміння тримати удар. Навіть в Україні, де не лізуть по слово у кишеню, особливо — коли висловитися треба в соцмережах, до Стеця не критикували нікого, хто ще не встиг нічого зробити на своїй посаді. Охрестивши міністерство "МінСтецем", зацікавлена громадськість рік моніторила його діяльність, точніше — бездіяльність. Прогнози підтвердилися: інформаційної політики однойменне міністерство майже не проводило. Хоча на офіційному сайті можна ознайомитися з трошки іншою думкою. Але люди, котрі наповнюють сайт, мають таке ж право на власне бачення ситуації, як і французький пропагандист проросійської орієнтації Поль Морейро.
З усіх обіцянок пан Стець чітко виконав лише одну: попрацювавши рік, піти у відставку. Відповідну заяву написав 8 грудня минулого року, і активісти Facebook почали робити ставки, коли ліквідують саме міністерство: який "МінСтець" без Стеця… Проте, як кажуть у таких випадках, доля виконала колечко: 4 лютого цього року, на хвилі урядового скандалу з відставкою міністра економіки, він відкликав заяву про звільнення й повернувся, мов Карлсон із відомого радянського мультика. Одразу заявивши: всі засідання уряду треба проводити відкрито, в прямому ефірі, щоб люди бачили і чули — нема жодної кулуарщини. Скандал із свідомою брехнею про Україну на популярному французькому каналі залишився поза увагою Міністерства інформаційної політики.
Зате напередодні, 3 лютого, воно відзвітувало: українські канали ведуть мовлення на територію Криму з європейських супутників. Раніше озвучувалися наміри транслювати українські канали на окуповану територію Донбасу. Хоча наші солдати на передовій неодноразово заявляли: російське мовлення навіть на підконтрольній Україні території є, навіть у більших обсягах, аніж українське. Час від часу суспільству звітують: десь поставили вишку, десь почепили сателітку, і на захоплений ворогом бік лине українська правда.
Складається стійке враження: "МінСтець" повірив сам собі й щиро переконаний — трансляцією українських, тим більше — україномовних каналів на Донбас і Крим реально перепрограмує адептів "русского мира". Вони, ловлячи українські новини, як колись їхні діди — голос Левітана, котрий читав зведення Совінформбюро, чи їхні батьки — ворожі "голоси", неодмінно прозріють і виженуть окупантів самі. Реальний інформаційний світ влаштований інакше. Жителі окупованих територій, можливо, розчарувалися в Росії — але від того не почали більше любити Україну. Промивання мізків, про яке багато й голосно говорять — важливе, але — вторинне. Система координат, у якій живуть у Криму і на Донбасі, влаштована так, що випусками ТСН чи "Фактів" їх не перевербувати.
Тому єдиний перспективний напрям, куди варто спрямувати роботу Мінінфорполітики — західний. Українці можуть пробачити і дарують погану комунікацію між владою і народом всередині країни. Але продукт, подібний до згаданого вище брехливого фільму, не має на Заході гідної і, що важливіше — якісної альтернативи. Для частини європейців ми з вами — далі частина Росії, загрузла в сепаратизмі й печерному націоналізмі. Українські документальні стрічки про героїзм майданівців та воїнів АТО, підозрюю, навіть не пропонували для показу на Canal+, не кажучи вже про інші, менш відомі, проте також важливі медійні майданчики.
Україна не має пропагандистського лоббі на Заході, подібного до російського, особливо коли йдеться про бюджети. Але, схоже, не має планів подібне лоббі здобути. Зрештою, зараз і на майбутнє краще мати його в Європі, аніж безуспішно пробивати інформаційну блокаду того ж Донбасу. Бо там, на відміну від західних аудиторій, уже визначились у ставленні до "хунти".
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред на YouTube
