Реабілітація повстанських отаманів як крок до визнання окупації України Росією

За поданням генерального прокурора Юрія Луценка та після відповідної заяви прокуратури Київщини 18 жовтня реабілітовано отаманів Холодного Яру та Чорного Лісу. Названо прізвища Іларіона Завгороднього (Загороднього), Мефодія Голик-Залізняка, Юрія Дроботковського, Івана Ляшенка та інших, які брали участь у визвольній боротьбі початку ХХ століття за утвердження української державності.

Широкому загалу їхні прізвища нічого не скажуть, бо без малого 100 років повстанці усім списком вважалися злочинцями та ворогами. Але факт офіційної реабілітації повстанців має такий самий ефект, як визнання вояків УПА учасниками бойових дій під час Другої світової війни.

Річ у тім, що термін "бандерівець", який радянська пропаганда зробила лайливим і наділила негативним змістом, у СРСР вживався частіше. Ним визначалися всі українські повстанці, не лише партизани, а й діячі антирадянського підпілля. Тавро "бандерівця" ставилося також на приналежних до протилежного — "мельниківського" крила українського національного руху. Але згаданий рух заснували 1929 року. А самопроголошена отаманами Холодноярська республіка виникла десятьма роками раніше, 1919-го, і проіснувала до 1922-го, коли внаслідок розробленої ВУЧК провокації "Заповіт" більшість отаманів потрапили в пастку більшовиків і були арештовані.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чи потрібні Україні російські території?

Згадка про "бандерівців" тут не даремна. Цей термін за часів Другої світової та повоєнний період, аж дотепер персоніфікував весь протест, у тому числі — збройний, проти радянської, читай — російської окупації України. Натомість комуністична пропаганда не придумала, як називати учасників першої російсько-української війни, яка велася з 1917 по 1921 роки. Термін "петлюрівці" не прижився. По-перше, він підходив лише до вояків армії УНР, якою командував Симон Петлюра. А по-друге, сукупна кількість багнетів усіх повстанських загонів, котрі діяли під орудами отаманів Нестора Махна, Євгена Ангела, Данила Зеленого, холодноярців та інших напевне дорівнювала петлюрівському війську, а то й переважала. Окрім того, більшість отаманів не сприймала Петлюру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:ГКЧП по-київськи, або Чому 25 років тому Українська РСР не була бунтівною провінцією

Тому всіх без винятку отаманів, котрі воювали проти радянської влади, у СРСР називали просто бандитами. І, відповідно, судили за бандитизм, всіляко уникаючи політичної, державницької складової їхніх дій. Але випадок холодноярців особливий: більшість із тих, кого Україна реабілітувала для країни та світу цими днями, вироку не дочекалися.

2 лютого 1923 р. надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу засудила всіх захоплених отаманів Холодного Яру до розстрілу. А 9 лютого отамани вириваються з камери і захоплюють зброярню. Тривогу піднімає начальних охорони, виходи із Лук'янівської тюрми блокують. Повстанці відмикають камери, випускають в'язнів і займають оборону. Останній бій холодноярців триває близько чотирьох годин, останні кулі вони використали для себе, за погодженням стрельнувши один у одного.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як українським школярам потрібно розказувати про Сталіна і Гітлера

Якщо про цей подвиг радянська пропаганда й говорила, то недовго і в тому контексті, що озброєні бандити намагалися втекти з в'язниці. Надалі почався процес забуття, який у 1937-1938 роках прискорили арешти та розстріли тих учасників повстанських загонів, яким раніше, на початку 1920-х, оголосили амністію в разі добровільної здачі. Так штучно створили міф про те, що опір російській окупації всюди, окрім Заходу України, був мінімальним, маргінальним, а керували повстанцями малограмотні "отаманчики". Не згадуючи при цьому, що майже кожен з нині реабілітованих служив у російській імператорській армії, воював на фронтах Першої світової, нагороджений високими відзнаками за звитягу, мав офіцерський чин і взагалі всі вони були освіченими людьми. Навіть Махно, який під час війни сидів у тюрмі, здобував там освіту самостійно й начитався всякого, не завжди корисного.

Коли вже заговорили про терміни визначення ворогів радянської влади серед українців, то все на свої місця розставляє визначення "мазепинець". Це — слово іншомовного, конкретно — російського походження. Ним визначали не просто зрадника, а українця, котрий зраджує російські інтереси. Подібно до гетьмана Івана Мазепи, який спершу був на боці царя Петра у війні зі шведами, а потім у листопаді 1708 року вирішив перейти на шведський бік у обмін на обіцянку в разі перемоги підтримати прагнення українців мати власну державу та незалежність від Росії. Тепер — увага: майже те саме через 233 роки зробив Степан Бандера, коли уклав угоду з німцями проти радянської влади з метою домогтися незалежності України. "Майже" — бо Бандера не був, на відміну від Мазепи, перед тим союзником російської влади. І важливо, що СРСР, а не "бандерівці" та інші діячи визвольних рухів, визнається в Україні винуватцем розв'язання Другої світової війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Захист братів по крові, або Як Росія втрачає росіян

Радянський Союз — штучне державне утворення, зшите з окупованих Росією країн. На зміну династії Романових прийшла династія більшовиків, так само російських. Тому всякий, хто виступав проти російської експансії, автоматично вважався зрадником і бандитом. Отаманів Холодного Яру зробили радянськими громадянами заднім числом, без їхньої згоди — те саме, що після окупації Криму зробили з Олегом Сенцовим, назвавши його російським громадянином автоматично. Його протест, відповідно, визначили зрадою Росії, його нібито батьківщини.

Через те реабілітація холодноярців — важливий крок. Бо дотепер вони, визнані злочинцями, перебували в контексті російської пропаганди. Віднині вони — українські національні герої. Яких незаконно ув'язнила та засудила до смерті влада країни-окупанта. Маємо офіційне визнання незаконних дій Росії стосовно України. А отже, нагадуємо передусім собі: російська окупація нашої країни почалася не тепер. І держава-агресор мусить одного разу як не відповісти за це, то визнати — точно.

Андрій Кокотюха

фото: cossackland.org.ua, irpin.today

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред