Чому в питаннях інформаційної безпеки треба нехтувати думкою українців

Національна спілка кінематографістів України звернеться до влади з вимогою вживати активніших і дієвіших заходів для забезпечення інформаційної безпеки в державі. Привід — емоційне рішення голови Держкіно Пилипа Іллєнка розпустити Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрації фільмів. Напередодні більшість її членів висловилася проти заборони показу серіалу "Не зарікайся" в ефірі каналу "Україна". 100-серійна драма — продукт власного виробництва каналу. Прикриваючись свободою самовираження та об'єктивністю, а також — потребою висвітлювати гострі суперечливі й актуальні теми художніми засобами, стрічка виправдовує сепаратизм і сепаратистів.

Попри це, серіал не можна й не треба вважати свідомою ідеологічною диверсією. Об'єднує противників і прибічників заборон обставина, яка їм не вповні очевидна. Поява подібного продукту стала можливою через бездіяльність держави щодо захисту інформаційного простору загалом. У зв'язку з цим поганим тоном стало згадувати навіть всує Міністерство інформаційної політики, більше відоме як "МінСтець". Його діяльність дорівнює нулю. Через те нема сенсу оцінювати якісь ефекти від неї. Бо негативний або позитивний ефект здатна дати лише, власне, діяльність. Нема її — нема ефекту.

Але це — Україна, і тут будь-яка проблема завжди глибша за очевидні речі. Тому очевидна бездіяльність державної структури, яку очолює Юрій Стець, все одно не пояснює причину нашої інформаційної беззахисності в часи тотальної інформаційної війни, котру розв'язала Росія. Причому — не тепер, нині бачимо результат. Насправді, як зазначає російський журналіст Аркадій Бабченко, це почалося щонайменше десять років тому.

З його слів, жоден "Кримнаш" не був би можливий без попередньої десятирічної артпідготовки у вигляді "Аншлагу", і "Дому-2". Ось так. "Дім-2". Цей зразок еталонної вульгарності, сім років насаджував в Росії модель бидло-поведінки найнижчих верств алкоголізованого люмпена, підготував чудовий грунт для всього подальшого шабашу. Кисельову не довелося докладати жодних зусиль — насіння лягло вже на зорані і проборені мізки. Лише сьогодні помічаємо те, що мусили зрозуміти давно: російські фейки про зґвалтованих українськими солдатами донбаських пенсіонерок, розіп'ятих трирічних хлопчиків і вбитих через червоний колір грудки снігурів призначені для внутрішнього користування. Їхні автори переконані: українців лише розважить анекдот про двох донбаських рабів, обіцяних військовим після збройного завоювання трудового шахтарського краю. Адже смисли виробляють не завідомо брехливі новини, а художні твори, котрі, як культурний продукт, за визначенням відділені від політики й по суті своїй гуманістичні.

Подібним чином був організований "культурний фронт" за часів СРСР. Зверніть увагу: відключення майже всюди по Україні спершу російських інформаційних каналів, а потім — суто фільмових, викликали спалахи протестів лише в прифронтових районах. Та й то — ненадовго. Серйозний розкол у суспільстві стався після того, як ирпік року закон заборонив транслювати російські фільми та серіали в ефірах українських каналів.

Нещодавно Петро Порошенко підписав новий закон, точніше — додаток до попереднього. Ним вимагається зачистити інформаційний простір від будь-якого інтелектуального продукту, виготовленого в Російській Федерації. Відразу за цим — нова хвиля неприйняття, агресії, розкачування ситуації. Почалися заклики не обмежувати свободу вибору, звинувачення в цензурі, наступу на права російськомовного населення. А під час одного з обговорень заборони в ефірі каналу "ЧП.Інфо" прозвучало: тепер Росія посилить агресію, бо, заборонивши російське кіно, українська влада, цитата, "роздратувала ведмедя". Риторика така сама, як звинувачення Верховної Ради в провокуванні російської агресії і анексії Криму. Мовляв, на спусковий гачок натиснули самі депутати, скасувавши "мовний закон" авторства Колісниченка — Ківалова в перший же день після втечі Януковича.

Сюди ж варто дописати обурення не окремих маргіналів, а саме великої кількості українських громадян вилученням із святкових ефірів радянських фільмів, передусім — новорічного символу "Іронія долі". Вимога дуже проста і вкладається в одне речення: "Не забирайте у нас того, до чого ми звикли!" На цій хвилі створено згаданий вище серіал "Не зарікайся", оцінений експертами як український продукт без українського контексту. Саме такий висновок є правильним.

Звичка співгромадян щодня споживати й перетравлювати чужі смисли — ось глибинні причини того, що ворожі інформаційні удари по Україні влучають у ціль. Хоча б тому, що існує стійка підміна понять: свобода слова в державі нібито дорівнює праву на публічне висловлення кожному, чиї слова та вчинки кардинально суперечать інтересам держави. Це стосується передусім "Радіо Вести", яке надало ефір екс-прем'єру Миколі Азарову, одному з винуватців зупинення європейської інтеграції в 2013 році. У його словах прогнозовано знайшли прояви сепаратизму та заклики до порушення державного суверенітету України. Проте ті, хто дозволив Азарову вийти в ефір, наполягають: громадяни мають право це чути. А громадяни не заперечують — вони свого часу звикли до Азарова, і не лише до нього. Тому сумна новина: без наведення ладу в головах значної частини українців внутрішня інформаційна безпека постійно буде під загрозою. Поки громадяни борються за повернення чужих смислів, їхню думку про те, що дивитися й слухати, краще ігнорувати.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред