На сайті "Главред" відбувся чат із письменником і журналістом Андрієм Кокотюхою. Спілкуючись із читачами, він поділився власним баченням того, яка доля чекає на Крим та Донбас, чи стануть вони українськими за суттю, а також пояснив, чому в Росії неможливий Майдан і може бути тільки "русский бунт". Він також висловив думку, що на сході країни нема проросійських сепаратистів — є лише радянські. Хто вони, і чи зникне "радянський сепаратизм" на Донбасі, якщо зникне вплив Росії, письменник розповів читачам.
Крім того, Андрій Кокотюха розповів, які проблеми книгорозповсюдження сьогодні існують в Україні, чи може вітчизняний письменник, навіть успішний, жити з гонорарів, чи існують у нас "попсові письменники", чи сформувався вже масовий український читач, а також, чи вийде з-під пера Кокотюхи твір, присвячений нинішній війни на Донбасі.
Подаємо стенограму чату з Андрієм Кокотюхою.
Vadim Boychenko:По Бузине, который поливал грязью Украину, украинцев, Шевченко и верно служил интересам агрессора, какие мысли, чувства?Земля очищается?
Андрій Кокотюха: Жодних думок, жодних відчуттів. Правильно буде сказати, що Олесь Бузина не цікавив мене й тоді, коли він був живим, не викликав жодних емоцій — ані позитивних, ані негативних. Я не радію з насильницької смерті будь-якої людини, якщо це не хтось значимий зі знаком "мінус" на кшталт Чаушеску або Муссоліні. Смерть або загибель людей, котрі за життя не були потрібні навіть самим собі, світ не очищає і не змінює.
Andrew Yashchuk:Як Ви ставитеся до"Клубу сімейного дозвілля"з Харкова?
Андрій Кокотюха: Дивне питання. Яку Ви хотіли б почути відповідь? "Клуб сімейного дозвілля" — одне з десяти видавництв в Україні, котре видає українську художню літературу російською та українською мовами, а також пропонує актуальну іноземну белетристику, так само в перекладі на дві згадані мови. Видавництво оперативно реагує на читацькі потреби і за багато років чи не єдине, котре в змозі продати більше, аніж дві тисячі книжок українського автора. Мені шкода, що таких видавництв у нас мало. А книги, які вони видають, можуть або подобатися, або не подобатися. Смаки — це дуже індивідуально.
Ira Bazyuk:Розкажіть про якийсь моментіз життя, що запам'ятався назавжди.
Андрій Кокотюха: Випадкова зустріч з актором Бориславом Брондуковим. Немолодий, хворий чоловік мирно прогулювався парком. Я його впізнав, але пройшов повз нього, бо не маю звички набридати людям, тим більше незнайомим. Але в компанії, в якій я був тоді, знайшовся один, хто так не думав і потягнув усіх знайомитися і пити з Брондуковим. Коли актор ввічливо відмовив, цей знайомий почав кричати: "Бач, зірка не може з людьми випити!". Ті випадкові люди, котрі були присутні при цій сцені, цілком справедливо обізвали останніми словами не лише мого знайомого ідіота, а й усіх нас. Мені досі соромно за те, що повівся на дурну ідею і, сам того не бажаючи, порушив особистий простір достойної людини. З того часу на подібні провокації не ведуся і нікому не раджу.
Відомі люди мають право на те, аби їх не впізнавали і не бажали з ними випити.
Олександр Слободенюк:В обществе все больше начинает укрепляться мысль о каком-то "дежавю", об отсутствии реформ, продолжении "договорняков" во власти, кумовства, продажности СМИ и пр. Яркой иллюстрацией этого явились "откровения Фирташа" по поводу его роли в выборах Президента. Каким Вы видите результат этого процесса: новый Майдан, раскол Украины и ликвидация государственности?
Андрій Кокотюха: Жоден із запропонованих Вами результатів. Уже наступного дня після так званих "откровений Фирташа", котрі по суті своїй є елементом інформаційної війни та провокацією, в інформаційний простір викинули купу інших новин. Слова взагалі нічого не значать. Висновки треба робити після того, як буде реакція на слова Фірташа, і залежно від того, якою вона буде.
Inga:Напевно, ви є одним із найбільш плыдних письменників України, як інколи говорять, книжок вами написано більше, аніж вам років. У чому секрет такого "швидко писання", адже паралельно виходять і ваші статті та колонки в пресі? Як самі оцінюєте, чи не гіршає якість від швидкості? За показниками Донцової женетеся?:)
Андрій Кокотюха: Якість — поняття дуже суб'єктивне. Для когось авторська література, позбавлена дії та зіткана з потоку свідомості — література високої якості. А для когось, і таких більше, висока якість — це романи Стівена Кінга та Дена Брауна.
Я встигаю далеко не все, бо Господь Бог створив світ, відвівши добі лише 24 години, а не хоча б 36. А так би я встигав більше. Просто існує така лженаука, як самоорганізація.
Показники Донцової для мене — це не кількість написаних книжок, а кількість проданих копій кожної книжки. Донцову видають не тому, що вона багато пише, а тому, що вона добре продається. В Україні поки що нема налагодженого книжкового розповсюдження, аби бачити свою книгу в кожному привокзальному кіоску України, як всюди лежать книги Донцової або російські бойовики про спецназ.
borisX:Андрію, наскільки ймовірно, що ви присвятите котрусь зі своїх майбутніх книжок українському сьогоденню, а саме—війні на Донбасі? Загалом, з вашої точки зору, чи потрібно увіковічню вати сучасну війну у творчості, чи мусить пройти певний час?
Андрій Кокотюха: Українському сьогоденню я вже присвятив книгу, вона називається "Вогняна зима". У травні її вже можна шукати в українських книгарнях.
З війною на Донбасі — складніше. По-перше, вона ще не скінчилася. По-друге, на фронті, на відміну від Майдану, я жодного разу не був. Писати ж художній твір за мотивами чужих репортажів не вважаю для себе прийнятним, поки йде війна. Щойно вона скінчиться, з'явиться і перша художня проза. Я пишу багато про Другу світову війну, на якій теж не був. Але, як казав Володимир Висоцький про свої військові пісні, це — не ретроспекції, а асоціації. Колись будуть художні асоціації і на тему цієї війни. Хоча видавці вже вимагають, задумки є, але прямо війни вони не стосуються.
Зрештою, для чого Вам зараз художні книжки про війну на Донбасі? Дивіться телевізор чи читайте репортажі у ЗМІ.
borisX:Чому вирішили працювати зараз у жанрі ретродетективу? Як читач сприйняв "Адвоката із Личаківської"?
Андрій Кокотюха: Перед ретродетективом я вже з 2012 року писав романи, котрі можна назвати історичними. Тому ретророман — це різновид історичного. Є різниця, і вона полягає в тому, що герої ретророману діють у декораціях обраної епохи, і автор за допомогою героїв та сюжету відтворює часи і звичаї. Це все одно, що визирнути у вікно і побачити будь-яке місто, тільки сто років тому.
А детектив і далі вважаю одним із двох стовпів нормального книжкового ринку. Другий стовп — це любовний роман. Зараз європейський тренд — саме ретродетективи. Тому нічого нового, крім українського контексту, в ретророманах я нашому читачеві не пропоную.
Про те, як сприйняв читач перший роман циклу, згаданий Вами, говорити рано. Бо початковий тираж — лише чотири тисячі, а це не відповідає вимогам масової літератури. Чому так, я пояснив раніше.
Але є показовий факт: мої ретроромани — зараз єдині детективи українською мовою, котрі продають у Києві на залізничному вокзалі. За примірник просять 80 гривень, і продавці говорять, пасажири купують щодня. Значить, є інтерес.
Inga:Ким в нашій країні бути прибутковіше—журналістом чи письменником? Яка професія вас годує?
Андрій Кокотюха: Прибутковіше бути народним депутатом України, працівником податкової, інспектором ДАІ чи податківцем. Альтернатива цьому для мене — лише кіно і телебачення. Мене годує професія кінодраматурга, а також рідна журналістика. Якщо Оксана Забужко скаже Вам, що можна жити з продажу книжок в Україні, Ви їй не вірте. Ніхто в Україні не живе з гонорарів, отриманих від продажу книжок з їхніми прізвищами на обкладинках. Чому — я пояснив вище.
Inga:Про що мріє Андрій Кокотюха?
Андрій Кокотюха: Щоб в Україні зародилася і зміцнилася власна індустрія виробництва кіно і телесеріалів, а також щоб налагодилося розповсюдження книжок і інтелектуального продукту взагалі. Якщо ми говоримо про втрату чи пошук українцями власної ідентичності та власного українського контексту, то, вибачте за пафос, саме масова культура і нематеріальне цю ідентичність створює і формує.
Dinka:Андрію, як воно, бути культовим та одним із найпопулярніших письменників країни?:)
Андрій Кокотюха: Не знаю. Культовим себе не відчуваю. А вміст гаманця не свідчить про авансовану Вами популярність.
Omega:Як вважаєте, чи є в Україні таке явище як "попсові письменники"? Якщо—так, розумію, що прізвищ ви не назвете, як не проси, але особисто для вас, що є ознаками попсової української літератури?
Андрій Кокотюха: Оскільки в Україні, як я вже говорив, не сформована власна українська, створена на українському фундаменті, масова культура, тобто "попса", рано говорити про справді "попсових письменників". Один мій знайомий колись назвав Юрія Андруховича "попсою для філологів", Оксану Забужко за аналогією називають "попсою для феміністок", Василь Шкляр — "попса для національно свідомих". Все це, звісно, досить умовно, але "попсові письменники" з'являться лише тоді, коли вони самі матимуть такі амбіції. Поки що в більшості колег амбіцій на Джеймса Джойса, Франца Кафку чи Марселя Пруста або на Віктора Пєлєвіна. І ні в кого, окрім мене, нема амбіцій на Александра Дюма, Бориса Акуніна, Майн Ріда або Стівена Кінга. Значить, поки що я — єдиний "попсовий письменник" України.
Omega:Серед величезного вашого доробку чи є книги, які писалися на замовлення? А статті?
Андрій Кокотюха: Звичайно, у мене нема нічого, що я писав би сам для себе. Все пишеться на замовлення. Як Ви собі уявляєте написану журналістом статтю, яку йому ніхто не замовляв, і яка не потрібна читачеві? Мій головний замовник — навіть не видавці, з якими я працюю, а читачі, котрі готові купувати саме написане мною.
Dinka:Вам буває соромно за вже опубліковані твори, чи хотілося щось кардинально змінити в книзі вже після її виходу?
Андрій Кокотюха: Соромно — ні. Соромно хай буде тому, хто краде, вбиває, гвалтує чи обдурює дітей та інвалідів з метою збагачення. Незадоволення собою є постійне, але з таким підходом одну книгу можна переписувати все своє свідоме життя. Вона написана, і все.
Dinka:Ви доволі часто та влучно звертаєтеся до історії в літературній праці—це відповідь на запити сьогоднішнього читача, чи спроба його виховувати, чи просто робота собі в задоволення із цікавими вам темами?
Андрій Кокотюха: У мене в університетському дипломі написано: "Спеціальність №206. Журналістика", отже, я не педагог і не вихователь, щоб когось виховувати. З мене взагалі поганий учитель. Мені чуже моралізаторство. Я просто хочу розважити читача, тобто розказати історію, яка б його зацікавила. Якщо при цьому читач отримує для себе інформацію, якої не знав раніше, значить, моя робота не пішла даремно. Взагалі, моя мета — аби людина, котра читала написану мною книгу, витратила на це один-два повноцінні вечори.
Pavlo:Наскільки розумію, зі старого кіно до 9 травня, з кіно зі змістом, максимум, що ми можемо розраховувати побачити, так це в "В бой идут одни старики". І те тільки тому, що там купа акторів наших, українських, та є відомі слова Бикова про Україну… З вашої точки зору, чи правильно це? Чи не позбавляємо ми себе якихось достойних книжок, фільмів, літературних творів, косячи все і всіх під одну гребінку, і сліпо відторгаючи усе російське чи радянське? Як не перейти межу і не втратити "гамузом" цінних культурних здобутків, та фільтрувати з розумом?
Андрій Кокотюха: Ви неправильно розумієте. Є ще такі чудові і актуальні сьогодні радянські фільми про війну, як "Перевірка на дорогах" Олексія Германа, "Йди і дивись" Елема Климова, "Сходження" Лариси Шепітько, зрештою, "Ати-бати, йшли солдати" того ж Бикова. Список можна продовжувати. Але давайте домовимося ось про що: Радянський Союз, у якому жило і працювало багато талановитих людей, сам по собі був побудований на поширенні брехливої інформації, в тому числі про Другу світову війну. Щоб Ви розуміли, про що я говорю: не було визволення України від німців. Спершу була радянська окупація, і почалася вона від січня 1918 року. Потім російсько-радянських окупантів замінили окупанти німецько-фашистські. А потім знову повернулася комуністична окупація, яка тривала до 1991 року. Визволення означає надання прав та свобод мешканцям звільнених територій. Українці ж однаково боялися, як НКВД, так і гестапо, а потім — КДБ. Отже, навіть найталановитіший радянський фільм про війну позбавлений правдивого українського контексту.
Porolon:Андрей, не секрет, что СМИ во многом формируют общественное мнение и,в конечном счете,менталитет. У украинцев он, к сожалению, пассивный. Мы мало требовали от власти до Евромайдана, да и сейчас не очень, в отличие от тех же европейцев. У нас даже в садоводческом или квартирном кооперативе, где,казалось бы,сами жильцы выбирают себе руководство, сами же потом жалуются на его, руководства, неэффективность и вороватость. Могут ли деятели культуры как-то воздействовать на создание в обществе более эффективного самосознания,что ли? Ну очень хочется хоть краем глаза взглянуть на более цивилизованную Украину, где нормы морали были бы на первом месте, а не какие-то, пусть даже и очень важные, материальные ценности. Ну не зря жеБог давал заповеди в обоих заветах.
Андрій Кокотюха: Звичайно, діячі культури можуть мати вплив, якщо вони будуть інтегровані в український інформаційний простір так само щільно, як політичні діячі.
Nikk:Чи є, по-вашому, насправді на Донбасі сепаратисти? Чи просто те, що спочатку виникло, як соціальний протест, акція невдоволення, було використано і назване сепаратизмом, а далі—пішло-поїхало, і зараз—маємо, що маємо?
Андрій Кокотюха: Так, є. Але сепаратисти не російські і не проросійські — це сепаратисти радянські. Вони хочуть повернути Радянський Союз. Насправді оголилася ситуація, котра існує в багатьох державах, наприклад, у Канаді, Італії, Іспанії, Великій Британії. Єдина різниця — на Донбасі відчутний зовнішній вплив. Проте якщо Росія перестане впливати на уми і серця жителів Донбасу, їхній радянський сепаратизм нікуди не подінеться. Ті люди, з місцевих, котрі воюють з Україною щиро, цілком відповідають слогану пролетарської революції: "С Лениным в башке и с наганом в руке".
Katt:Як гадаєте, чи можливі такі явища, як майдан у Росії?
Андрій Кокотюха: В Росії можливий тільки "русский бунт, бессмысленный и беспощадный". Український Майдан — явище цілковито осмислене. Це буржуазна революція, яку робили індивідуалісти. У нинішній Росії індивідуалізм відсутній як явище. Є тільки бажання схопити сокиру і проломити комусь голову.
Katt:Андрію, чи була прогнозованою ця війна на Донбасі для вас, можна її було передбачити з огляду на те, як з 2000-х років вперто грали політики на темах мови, релігії, історії і розбіжностях між східною та західною Україною?
Андрій Кокотюха: Були прогнозовані різні антимайдани. Але якби не було російського вторгнення, на Донбасі не було б війни. Місцеві жителі тримали б дулю в кишені, бурчали, потай молилися б на Путіна, але прийняли б ту владу, яку Путін називає "хунтою".
polit_ua:Ваша думка, чи стануть Донбас і Крим колись по-справжньому українськими, не тільки за формою, а й за суттю? Коли і за яких умов люди на тих територіях, почнуть відчувати себе українцями?
Андрій Кокотюха: Якщо Вас цікавить моя думка, Крим повернеться під юрисдикцію України протягом трьох найближчих років. Минулого року, поки не відбулося російське вторгнення на Донбас, я вважав, що Росія почне повернення Криму вже до кінця 2014 року, коли "анти майдани" на Донбасі будуть локалізовані.
Але Крим, він — кримськотатарський, і давайте визнаємо цей факт. Українці, як і росіяни, на кримській землі — лише гості. В цьому особливість Криму — в його полікультурності.
Та частина Донбасу, яка зараз окупована, в найближчі роки сформується в своєрідний аналог Північної Кореї або, в кращому разі, НДР. І коли тимчасовий кордон, котрий проходить по лінії фронту, зруйнується, як Берлінська стіна, українськість на нині окуповані території не повернеться. Чому? Тому що на території колишньої НДР навіть сьогодні дуже велика ностальгія східних німців за соціалістичною Німеччиною. І поколіннями цю ностальгію навряд чи вдасться швидко видалити.
Fedor:Считаете ли вы правильным то, что сейчас так рьяно взялись за вопросы памятников, прежних спорных героев, запреты фильмов, культурные и религиозные вопросы, когда на первом же заседании Рады после бегства Януковича отменили закон о языках? Для чего в и так непростые времена доставать на поверхность и кроить по-новому наиболее чувствительные и болезненные для нашего общества вопросы? Не лучше бы было делать акцент на том, что объединяет?
Андрій Кокотюха: Почнемо з закону про мови. Він був ухвалений із порушеннями, тому його скасування — цілком законна процедура, яку помилково використовують як привід для початку війни. Об'єднувати українців повинне бажання комфортного існування, а ми не можемо комфортно існувати в країні, де зберігаються символи комуністичної тоталітарної системи. Не може людина нормально розвиватися в сучасних умовах і говорити про демократію і свободу особистості, про громадянські права та вільне підприємництво, про активний культурний розвиток і навіть про здоровий спосіб життя, коли у неї з вікна видно пам'ятник Леніну — тому, хто придумав диктатуру пролетаріату і благословив масове знищення людей. Довкола цього не може бути суперечливих питань. І бажання позбавитися цього повинне об'єднувати.
Olena_:Андрію,для кого вам пишеться легше і приємніше—для дітей чи дорослих?
Андрій Кокотюха: Для читачів, котрі нічого не читали в своєму житті і вирішили долучитися до читання за допомогою моїх книжок.
Olena_:Чи звертаєтеся ви по пораду чи консультацію до істориків, коли порушуєте у своїх творах історичні теми?
Андрій Кокотюха: Так, звичайно, звертаюся. Історична правда для мене дуже важлива. Але історики так само розуміють, що я пишу художній твір, тобто розповідаю вигадану історію. Вони стежать, аби реалії кожного конкретного часу відповідали історичній правді.
Olena_:Чи бачили ви так розрекламований фільм "Останній мо**аль", якщо так, то ваша думка по нього?
Андрій Кокотюха: Цей серіал я не бачив, але моя думка — я і не повинен його дивитися. Я не є цільовою аудиторією такого серіалу. Серіали — це взагалі не мистецтво. Це — культура, культура масова, а, значить, їх повинно бути багато, і вони мають бути різної якості. Якщо "Останній мо**аль" породить зо два десятки подібних проектів, хоча б один із них задовольнить ту аудиторію, яка негативно сприймає саме цей серіал.
Olena_:Кого з російських письменників класиків ви любите і поважаєте?
Андрій Кокотюха: Бориса Акуніна, Юлію Латиніну. Класика — окреме питання. Дивлячись, кого вважати класиками: є класика ХVIII, XIX, XX століття.
Dara:Чи є в сучукрліті невизнані генії? Хто вони?:)
Андрій Кокотюха: Звичайно, є. Найбільше їх — серед докторів та кандидатів філологічних та філософських наук.
Dara:Пане Андрію, за вашою оцінкою, як змінився український читач за роки незалежності країни: став більш вибагливим, розвинутим, з більш вихованим смаком чи, навпаки, байдужим та недалеким тощо?
Андрій Кокотюха: Масовий український читач ще не сформований. От як сформується і озвучить свої вимоги, будемо говорити про зміни.
Dara:Пане Андрію, чи складно вам виживати на ринку вітчизняної літератури, чи відчуваєте ви сильну конкуренцію?
Андрій Кокотюха: Вітчизняна література не має повноцінного ринку. В своєму сегменті я, на жаль, не відчуваю конкуренції. Загалом же, в популярній літературі мій конкурент за тиражами — Сімона Вілар, але вона працює для зовсім іншої аудиторії. І ось у неї конкурентів повно. Я по-білому їй заздрю.
kalinka18:Андрію, які враження у вас від останнього Книжкового арсеналу? За вашими спостереженнями, чи стали українці менше читати, купувати книжки, цікавитися літературою під час війни?
Андрій Кокотюха: Черга на Книжковий арсенал говорить сама за себе. Аналогічний кайф я отримую, коли стою в черзі до кінотеатру або бачу повні зали в кінотеатрах. Мені некомфортно дивитися кіно, коли окрім мене в залі нікого нема. І мені некомфортно бути на книжковій виставці, коли відвідувачів дуже мало. Тому нинішній Арсенал мене цілком задовольнив.
Olecia:Чи вистачає в Україні великих культурних явищ, подій, постатей, які були б здатні "на рівні", достойно представити країну вЄвропі, світі, зробити її культурні здобутки помітними, значущими?
Андрій Кокотюха: Звичайно, вистачає. Просто Ви їх не помічаєте в силу того, про що я сказав раніше. Новини політики завжди забивали новини культури, не залежно від того, була в Україні війна чи ні.
У нас не вистачає моральних авторитетів та справді авторитетних для всіх постатей в культурі. Проте це не означає, що їх нема — їх просто не показують по телевізору в зручний для масового глядача час. Замініть політиків діячами культури і створіть культурні дискусії, і почнуть формуватися культурні смисли, а заразом на перші місця вийдуть люди культури, котрі найкраще ці смисли формулюють.
Olecia:Чи правильно прирівнювати радянське до російського (у сенсі культурного продукту), та відмовлятися,забороняти рівнозначно одне й інше?
Андрій Кокотюха: Нинішнє "російське" — це неорадянське. У 1990-х роках так не було. Так не було навіть у перші роки правління Путіна. Всі в Україні лають російський серіал "Бригада", а не в курсі, що саме цей серіал був заборонений особисто Путіним для показу по федеральних каналах. Путін, як носій російської радянської ідентичності, даремно не заборонить. Заборон в епоху Інтернету не існує як таких. Хочете, знайдіть собі в мережі яке-небудь "Падіння Берліну" або "Свинарка і пастух" і дивіться, ніхто вам не заборонить.
А ось відмовлятися — це корисно. Загалом ті ж самі пости, придумані для того, аби людина від чогось відмовлялася з користю для власного організму. Вважайте поступову відмову від російського радянського, а заодно й українського радянського, одним великим-великим постом.
Smilik:Ваш улюблений фейк російських ЗМІ про події в Україні?
Андрій Кокотюха: Звичайно, про згвалтованих донбаських пенсіонерок! Можливо, російські "ватні" пенсіонерки сприймають такі фейки з таємною чи явною заздрістю.
Smilik:Як думаєте, скільки років знадобиться українцям, аби реабілітуватися, одужати після війни? Які процеси потім можливі у суспільстві, коли наші воїни повернуться з фронту?
Андрій Кокотюха: Давайте спершу відсвяткуємо день нашої перемоги в цій війні. І якщо на той час згадана мною теза про заміну політичних смислів культурними хоч якось почне втілюватися в життя, суспільство відтвориться, на мою думку, впродовж 10-15 років. Повинно народитися перше покоління, котре не знало війни. Це доведено практиками відтворення після всіх війн, котрі мали місце в історії людства.
Smilik:До чого ви прагнете у своєму творчому житті?
Андрій Кокотюха: Бути якомога довше цікавим якійсь кількості людей.
journ_:Андрію, чи бачите ви сенс і користь від Мінстеця?
Андрій Кокотюха: А Бог його знає... Поки що я не бачу результатів роботи. Якщо я їх побачу, тоді можна буде оцінювати сенс, користь, шкідливість.
Надія Майна
Фото Владислава Мусієнка
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Facebook
