"Казус Шуфрича": бити не можна судити

За побитого в Одесі проросійські налаштованого українського нардепа Нестора Шуфрича вже заступилися. Зрозуміло, коли це робить голова Представництва ЄС в Україні Ян Томбінський. Він має уявлення про правову державу, але, на жаль чи на щастя, уяви не має, хто такий Шуфрич. Однак треба зробити над собою чималі зусилля, аби зрозуміти, чому на бік Шуфрича стали наш міністр внутрішніх справ і навіть Президент.

Припустімо, Петро Порошенко є прихильником цивілізованого вирішення всіх проблем. У такому разі це пояснює вимогу голови держави розібратися, хто спровокував конфлікт у Одесі, наслідком якого стало застосування некерованої сили народу до громадянина Шуфрича. Таке доручення пан Порошенко дав МВС, СБУ і Генеральній прокуратурі. Паралельно головний міліціонер Арсен Аваков традиційно через соцмережі, звернувся до українців з наполегливим проханням не займатися "народною люстрацією" - через кулаки й смітники.

Загалом логічно й, повторюся, правильно. Аби разом із тим з вуст Президента не прозвучало: "Силові структури мають ретельно виконувати свої обов'язки".

Не буду оригінальним, роблячи наступний категоричний висновок: Нестора Шуфрича побили саме тому, що силові структури не виконують належних їм обов'язків. Розвиваючи думку, Юрія Мірошниченка, екс-представника колишнього президента Віктора Януковича в парламенті, побили дорожнім конусом з цієї ж причини. Відсутність ефективних дій з боку правоохоронних органів вилилася в "смітникову люстрацію" регіонала Віталія Журавського, самовисуванця Віктора Пилипишина і менш відомих, проте не менш одіозних діячів, котрі кожен на своєму місці активно підтримували становлення та розвиток диктатури в Україні.

Навряд чи треба нагадувати, що за злочини, від суто кримінальних до державної зради, фактично не покараний ніхто з моменту втечі Януковича та його найближчих поплічників. Але, навіть із огляду на це, факт залишається фактом. Порівняно з актами насильства, застосованими до активістів Майдану протягом Революції гідності, на фоні закатованих, скалічених та зґвалтованих, поруч із горем, котре прийшло в тисячі українських родин те, що сталося з громадянином Шуфричем у Одесі – лише натовчений писок. Тілесні ушкодження, про які волає одіозний регіонал, він міг отримати і в кулуарах парламенту – там теж люблять битися.

Між іншим, аналогічний хук саме там отримав не так давно Олег Ляшко, витерся і проковтнув, не здіймаючи навколо своєї персони галас там, де йому не потрібно. Натомість Шуфрич, вправний лучник і не менш знаменитий майстер східних єдиноборств, кричить на весь базар про знущання із себе.

І, як було сказано вище, за нього заступаються. Саме так. Порошенко і Аваков стають зараз не на бік закону, а на бік Шуфрича та йому подібних. Хоча, на відміну від євродепутатів, котрі на власні очі бачили і з перших вуст чули, як десять років тому в Мукачевому, під час місцевих виборів, названих тоді найбруднішими в нашій країні, саме Шуфрич особисто керував "молодиками кримінальної зовнішності". Тоді вони ще не називалися "ті тушками". Нестор Іванович обізвав бритоголовий бійців "депутатами всіх рівнів".

Уже взимку цього року, коли в центрі Києва спалахнуло силове протистояння між повсталим народом і кримінальною владою, саме Шуфрич на пару з ще одним товаришем по Партії регіонів, Олегом Царьовим, муштрував озброєних кастетами бойовиків на Грушевського, біля Маріїнського парку та Будинку офіцерів.

Чудово знаючи, що Шуфрича і не тільки його є за що брати під слідство й судити, чинна влада своїми не надто активними рухами в напрямі торжества правосуддя фактично заперечує декларовані європейські цінності. Серед яких не лише неприйняття насильства, а й торжество Закону. Винні в скоєнні злочинів мають бути покарані. Нехай цей процес не скорий, але процес, маю на увазі – судовий, все ж повинен бодай ввійти в підготовчу стадію. Признаюся зараз абсолютно чесно: якби особисто я був причетний до побиття Шуфрича чи опускання в смітник Журавського – не заперечував би провини й сів на лаву підсудних. Аби при цьому була гарантія, що на сусідній лаві перед високим і справедливим судом так само сидітимуть Шуфрич, Журавський чи Мірошниченко.

А заразом – Ельбрус Тадеєв, Володимир Олійник, Михайло Добкін, Геннадій Кернес, Ганна Герман, Микола Левченко і особливо – Олена Бондаренко. Не кажучи вже про "беркутівців", котрі стріляли в беззбройних людей, та міліціонерів, котрі катували активістів у відділках. А ще судді, котрі ставили вироки тяжко пораненим повстанцям на конвеєр, клепаючи справи в 24 години за прикладом "сталінських трійок".

Поки ж активовано "прецедент Тимошенко", котрий трансформувався в "казус Шуфрича". Пам'ятаєте, як справа Юлії Тимошенко, пізніше – Юрія Луценка та деяких "папєрєдніков", змушених емігрувати з України, називалися політично вмотивованими. А самих Тимошенко й Луценка справедливо вважали політв'язнями, котрі сиділи за переконання. Так от, "недолюстровані", від Пилипишина до Шуфрича й далі, тепер так само називають себе "інакодумцями". Котрі стали жертвами політичних репресій, з ними зводять рахунки, і того гляди позиватимуться до Європейського суді з прав людини.

Ось чому незаконні методи покарання Шуфрича та подібних справедливо засуджуються. Водночас момент справедливого суду не наближається.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред