Містечкові "друзі Путіна", або Для чого проводити місцеві вибори на Донбасі

Якщо проводити місцеві вибори на Донбасі, одного "регіонала" без особливих проблем замінить на посаді інший.

На підконтрольних Україні теренах Донеччини та Луганщини вибори не потрібні. Це думка не лише заступника голови Донецької військово-цивільної адміністрації Віктора Андрусіва. Проблема обговорюється на телевізійних ток-шоу і в соцмережах. І дедалі частіше не лише публічні політики, котрі представляють ту чи іншу політичну силу (крім "Опозиційного блоку"), а й звичайні небайдужі громадяни схиляються до того, щоб плебісцит у прифронтовій зоні відклали на невизначений час.

Поруч виникла і приживається інша думка: чинна влада готова "лягти" під Путіна, дозволивши вибори по той бік лінії розмежування, на тимчасово окупованих територіях. У такий спосіб будуть легалізовані ватажки терористів, які поступово інтегруватимуться в українське політичне, соціальне та суспільне життя. Але, виступаючи проти навіть обговорення проведення виборів у так званому ЛуганДоні, критики влади вимагають виборів на українських територіях Донбасу. Або не розуміючи, або, швидше за все, не беручи до уваги той факт, що за результатами народне волевиявлення там буде таким самим, як у ДНР і ЛНР. Навіть якщо відбудеться за українським законодавством та під контролем ОБСЄ.

Проблема складна, бо спроба вирішити її радикально конфліктує з базовими принципами демократії, декларованими Україною. Адже заборонити вибори на певній території держави, на яку поширюються всі без винятку статті Конституції — знехтувати демократією й одразу ж отримати політичний прочухан від Заходу, який вважається нашим стратегічним партнером. Але дозволяти там вибори — це закласти під молоду українську демократію міну уповільненої дії. Тож загрози для українського ладу лишаються за будь-якого рішення влади. Причому згадана "уповільнена" міна може вибухнути навіть швидше, аніж це можна прогнозувати.

Власне, вона вже вибухнула. І, що характерно, не лише на українській частині Донбасу. Торік під час парламентських виборів не лише сумнівні зі світоглядного боку Харківська й Запорізька області, а й показово проукраїнська Дніпропетровщина (до речі — мала батьківщина лідера "Правого сектора" Дмитра Яроша) віддали перевагу саме цій реінкарнації "Партії регіонів". Це призвело до прикрого факту: публічної та узаконеної імітації парламентської опозиції. Що робить складним, а то й зовсім неможливим створення нормальної опозиційної сили, котра буде системно критикувати владу, працюючи при цьому на перспективу саме українського, а не реваншистського пропутінського державницького проекту.

Ту ж картину матимемо на місцевих виборах на українському Донбасі. Політичні сили, котрі позиціонують себе як проукраїнські та проєвропейські, як зливали торік, так зливатимуть і нині виборчі округи, де треба працювати з електоратом більше й щільніше, аніж завжди. Але реальна проблема виходить далеко за коло того, що, наприклад, Блок Петра Порошенка, "Народний фронт", "Самопоміч" чи той же "Укроп" не хочуть боротися за голоси виборців у Маріуполі, Слов'янську, Краматорську, Старобільську тощо.

Цинічні політики давно зрозуміли те, що слід зрозуміти нам, тим, хто їх постійно критикує за цинізм, із не меншою регулярністю переобираючи в електорально "зручних" регіонах. А саме: можна вести політичну боротьбу, можна її імітувати, можна поливати одне одного брудом, замовляти "чорний піар" і боротися із роздачею гречки безкоштовними концертами. Людей, котрі звикли дивитися російське телебачення й читати безкоштовні "Вести", неможливо навернути в потрібний Україні бік.

 

Нехай спецоперація СБУ зачистить український Донбас від російського телебачення. Хай волонтери навезуть туди купу українських газет та книжок. Навіть якщо їм там безкоштовно показувати "Тіні забутих предків", "Тойхтопройшовкрізьвогонь" і влаштовувати концерти "Океану Ельзи" — все одно тамтешні люди або не прийдуть на вибори, або проголосують там за представників "Опозиційного блоку".

Торік випуски новин часто згадували про бої на горі Карачун поблизу Слов'янська. Ця висота, серед іншого, цікавила ворога, бо там телевізійна вишка. Слов'янськ наш уже більше року. Відвойована стратегічна вежа транслює російську пропаганду. За це можна не карати, легше вимкнути їх. Але є одна важлива обставина, котра не враховується: там, де вимикають російські пропагандистські канали, люди намагаються встановити в себе сателітні антени, навіть купивши їх гуртом, аби повернути це видовище собі. Українське телебачення вивертатиметься навиворіт. Громадські активісти та волонтери навипередки звітуватимуть про наміри українізувати Донбас. Реальність здебільшого зворотно пропорційна зусиллям: громадяни ігноруватимуть усе проукраїнське. І що ближче до виборів, то агресивніше.

З трибуни Верховної Ради та з прямих ефірів ток-шоу звучало не раз: та влада, яка нині на місцях на Донбасі, здебільшого реваншистська й складається з перефарбованих "регіоналів".  Проте якщо місцеві вибори там проводити, цього "регіонала" запросто, без особливих проблем, замінить на посаді інший. Тепер уже — легітимно обраний. Або, як варіант, чинний пообіцяє поновлення дружніх стосунків із Росією, роздасть гречку й залишиться на посаді — теж законно обраною місцевою владою. Але — якщо вибори на Донбасі не проводити, нічого не зміниться. Містечкові "друзі Путіна" й далі лишаться на своїх посадах.

Таким чином, ламати списи довкола місцевих виборів у прифронтових регіонах і тим більше — гратися там у демократію не варто. Спершу має змінитися світогляд тих, хто обиратиме. Це станеться не скоро.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять