Кодекс державного службовця. Чому Кабмін заборонив чиновникам критикувати владу

Коли бачать купу сміття, називають її тим, чим вона є, і засукують рукави, аби прибрати.

Затверджений і оприлюднений Кабміном 1 березня Етичний кодекс держслужбовця миттєво нагадав популярний радянський анекдот про те, як п'яного сантехніка забрали в КДБ за розголошення державної таємниці. Він просто посеред вулиці вигукнув: "Брежнєв — дурень!" За аналогією, український державний чиновник за актуальним тепер кодексом поведінки не має права критикувати державні органи та окремих посадових осіб. Простіше кажучи, лаяти владу неетично, якщо сам у ній працюєш. Але при цьому в Україні нема державного службовця, котрий чесно, поклавши руку на серце, сказав би: так, наш державний апарат, як у цілому, так і в зокрема нема за що критикувати. А окремі недоліки є в усіх, тож правильно не огульно лаяти, а краще й сумлінніше працювати.

Тобто, всі знаємо, що черговий брежнєв, м'яко кажучи, не на своєму місці, не ефективний, віддає непотрібні накази, ретроград, корупціонер і взагалі займається не тим, чим треба. Проте мовчимо, крутячи дулі в кишенях. Або — мовчимо без дулі. Усміхаємось і махаємо крилами. Адже сказати про таке вголос — не лише порушити правила чиновницької етики, а й розголосити державну таємницю.

Звісно, ніхто цих правил дотримуватись не буде. Принаймні, так вважає народний депутат, а отже — державний службовець Ольга Червакова. До речі, за свіжою версією журналу "Новое время" вона потрапила в сотню найвпливовіших жінок України. Тому з її висновками слід щонайменше рахуватися. Зокрема — з визначенням кодексу, якого нібито має дотримуватися, як засобу генерації мотлоху. Інший, не менш впливовий державний службовець Михеїл Саакашвілі, заявив: "Буду порушувати!" Проте якби про заборону критики влади там не згадувалося, сам по собі Етичний кодекс держслужбовця — безглуздий документ. Який у цивілізованих країнах не потрібен, бо правила поведінки чиновників на Заході формували десятиліттями. І порушити їх окремо взятому службовцю так само не стукне в голову, як кинути недопалок, порожню пляшку, пластиковий стаканчик чи недогризок собі під ноги на вулиці, а не в смітник.

Кодекс містить безліч кумедних настанов для чиновників. Наприклад, пункт: "Ввічливість та дотримання високої культури спілкування". Хто служив у Радянській армії, той напевне читав Статут, де написано: "Військовослужбовці зобов'язані при спілкуванні один із одним дотримуватися високої культури поведінки". Культурну розмову прапорщика і старшого прапорщика можна змоделювати, взявши за основу перший-ліпший твір Леся Подерв'янського. І не лише в Радянській армії. Якщо ця аналогія здається сумнівною, згадайте пасажі не просто народного депутата, а цілого партійного лідера Олега Ляшка: армійські прапорщики перед його фірмовою "скотинякою" — зразок високої культури спілкування.

Ось інший пункт: "Повага до гідності інших осіб". Чи наближений до нього за змістом — "Сприяння реалізації прав та законних інтересів людини і громадянина". Або — "Спрямованість дій на захист публічних інтересів, забезпечення пріоритету загального блага громадян над особистими, приватними або корпоративними інтересами". Вже короткий перелік відсилає дорослих українців до такого собі "Морального кодексу будівника комунізму" чи аналогічного безглуздого й пафосного радянського документу чи короткого гасла на кшталт "Пионер — всем ребятам пример!"

За красивими словами традиційно ховається беззмістовність. Тому Саакашвілі, як і дописувачі Facebook, даремно здійняли хвилю. Такий ось візерунок цнот не стає на заваді, коли вони виявляють неповагу до гідності тих, хто залежить від їхньої доброї волі та професійності. Українські чиновники не звертали, не звертають і не звертатимуть уваги на такі пункти, як "Неприпустимість використання державного майна в особистих цілях", "Недопущення впливу політичних інтересів на дії та рішення державного службовця", "Добросовісне, чесне та професійне виконання державним службовцем своїх обов'язків, виявлення ініціативи і творчих здібностей" тощо.

Згадайте недавню низку гучних відставок міністрів, їхніх заступників, апаратних працівників. Два роки тому журналісти пишалися цими громадянами, які наважилися перейти з корпоративного сектору в державний і міняти країну власноруч. Переважній більшості цих людей не потрібен був спеціально написаний Етичний кодекс. Сьогодні вони йдуть, бо етика і державна служба в українських реаліях — речі, на жаль, несумісні.

Повернімося до каменю спотикання — нещасливого пункту про неприпустимість критики влади тими, хто працює в держструктурах. Так, у країнах ЄС аналогічна норма присутня, що підтвердив прес-аташе ЄС в Україні Давид Стулик.  Проте на Заході все це працює, бо державний і корпоративний сектори в ЄС різняться лише розмірами платні й пропозиціями в соціальних пакетах. Культура поведінки європейського чиновника — прямий наслідок того, що він розуміє: на своєму місці не цар та Бог, а лише найманий працівник, менеджер. І погана репутація, по-перше, змусить негайно звільнитися, а по-друге — не допоможе знайти аналогічну службу, лише менш статусну.

Корупція, бюрократія, дублювання функцій, погана ефективність роботи — це не критика влади, а лише констатація очевидного. І якщо хтось із тих, для кого подібні кодекси — не зведення порожніх гасел, прийшов на державну службу щось міняти, він повинен озвучувати проблему голосно. Пропонуючи рішення. Так роблять, коли бачать купу сміття, називають її тим, чим вона є, і засукують рукави, аби прибрати.

 

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять