На сайті "Главред" відбувся чат із французьким співаком, який живе та творить в Україні, мріє представляти її у світі на міжнародних конкурсах та вважає, що його голос звучить краще, коли він співає пісні українською мовою, Полем Манондізом. Спілкуючись із читачами, він розповів, чи складно іноземному співаку в Україні прокладати шлях на "велику сцену", наскільки актуальною і суттєвою для нього є проблема існування "формату" на українському телебаченні і радіо, як на нього вплинула його мама у шоу-бізнесі Ніна Матвієнко, чому він вважає, що "Євробачення" деградує, за якої умови він візьме участь у цьому конкурсі, а також з чим у нього асоціювалася Україна до першого приїзду сюди.
Подаємо стенограму чату з Полем Манондізом.
Dinka:Поль, у скільки років ви почали захоплюватися музикою? З чого це почалося?
Поль Манондіз: Колись я опинився наодній сцені з Майклом Джексоном. Я не співав і не танцював… Але я доторкнувся до його руки і того дня зрозумів, що саме хочу робити в житті. І було мені тоді 12 років.
Dinka:Хто ви за фахом? І ким працювали, доки жили в Європі?
Поль Манондіз: Коли я жив у Європі, я працював барменом — це була моя перша робота. Але я недовго був барменом, бо скоро переговорив із власником бару і організував там свій перший концерт. Після того я почав співати в різноманітних барах.
А, крім того, я вивчав архітектуру в університеті.
Omega:Чому саме Україну ви обрали для життя і творчості?
Поль Манондіз: Перш за все, тому що моя дружина — українка. А також тому, що я насправді маю велике почуття до України, дуже люблю її. Зараз не можу навіть уявити свого життя десь-інде, в іншій країні.
Viktor:Ви лишаєтеся ви громадянином Франції? Чи будете намагатися отримати українське громадянство?
Поль Манондіз: Я чекаю на український паспорт.
Fibi:Наскільки складно іноземцю прокладати собі шлях на "велику сцену" в Україні? З якими найбільшими проблемами доводиться стикатися?
Поль Манондіз: В будь-якій країні, не тільки в Україні, шлях на "велику сцену" є складним. Проблема, з якою ви можете зіштовхнутися, — це, безумовно, конкуренція. Деякі люди допомагають, а деякі — заздрять... Втім, я намагаюся робити все можливе, щоб досягти своєї мети. Співати на великій сцені чи мати власний концерт — це певний привілей.
Для мене найбільша проблема — це те, що три хвилини на сцені завжди здаються мені миттю.
Fibi:Яка роль Ніни Матвієнко у вашій музичній кар'єрі в Україні?
Поль Манондіз: Ніна Матвієнко — моя мама у шоу-бізнесі. Вона суттєво впливає на мою творчість. І вона була першою після моєї дружини та продюсера, хто повірив у мене. Ніна Митрофанівна дала мені багато корисних порад щодо виконання народної пісні. Саме вона показала мені Україну через музику. Я її дуже люблю.
Fibi:Поль, як би ви самі охарактеризували той стиль музики, в якому ви працюєте?
Поль Манондіз: Це мікс чотирьох напрямків: поп, рок, інді і світова музика. Я не намагаюся когось копіювати, а створюю щось нове, таке, чого досі не було. Це музика душі та серця. Гадаю, що це чесна музика.
Gallina:Не секрет, що ви співаєте чимало українських народних пісень. Чи вас вони приваблюють? Чому саме такий напрямок ви обрали?
Поль Манондіз: Ніна Матвієнко дуже вплинула на це. І починалося все у мене з пісні "Ніч яка місячна". Я зрозумів, що кожна українська народна пісня має власну історію, тому що, як правило, її створював не один автор, а ніби цілий народ. Я намагаюся доторкнутися до цієї історії, тому що відчуваю Україну всередині себе. І для мене це свого роду привілей — мати змогу зробити цілий альбом, присвячений українській пісні.
До речі, якщо ви знаєте якісь цікаві маловідомі народні українські пісні, яких я досі не знаю, надсилайте мені їх — я з радістю їх заспіваю.
Nikki:Зараз, коли ви живете в Україні, ви поповнюєте свій репертуар здебільшого україномовними піснями чи так само багато продовжуєте створювати франкомовних пісень?
Поль Манондіз: Я візьму невелику паузу до червня наступного року, щоб створити французький альбом. Але, звичайно, в цьому альбому йтиметься і про Україну.
В будь-якому разі мені дуже подобається співати українською. Не знаю, чому, але мій голос звучить краще українською. Може, я маю пра-пра-прабабусю українку… Співати українською це якось цілком природно для мене, не можу навіть пояснити.
Nikki:Взагалі, цікаво, скільки мов ви знаєте, скількома — співаєте?
Поль Манондіз: Коли я ще був маленьким, вдома мій батько спілкувався зі мною італійською мовою, мати — французькою. Тож для мене саме ці дві мови є рідними. Після того у школі я вивчав латинську і грецьку мови, але не спілкуюся ними. Багато спілкуюся англійською, почав говорити українською. Знаю німецьку, але трохи її призабув. Тож загалом знаю десь сім мов. І сімома мовами я співаю…
Iohannes Kristostomus:У своєму повсякденному житті ви більше використовуєте у розмові яку мову?
Поль Манондіз: Із дружиною в одній фразі можемо використовувати чотири-п'ять мов. Але зараз здебільшого спілкуюся англійською.
Iohannes Kristostomus:Вам було складно вивчити українську мову?
Поль Манондіз: Так. Тому що багатьох звуків, які є в українській мові, немає в інших. Але українська — моя найулюбленіша мова.
Iohannes Kristostomus:Яка з ролей у мюзиклах вам імпонує найбільше, окрім ролі Леопольда у "Рок Опері Моцарт"?
Поль Манондіз: Сальєрі. Але мене дуже тішить, що я граю Леопольда — це велика відповідальність грати батька Моцарта. І я дуже щасливий, що маю можливість виконувати цю роль.
Kukla:Ваші відчуття: наскільки вам вдалося знайти свою власну нішу в українській музиці?
Поль Манондіз: Співак завжди еволюціонує. Зараз я десь між поп-рок-співаком і народним співаком. Але це моє особисте відчуття. Натомість аудиторія, люди зазвичай відносять мене до ніші романтичної музики.
Тому, можливо, моя ніша — це "ро(к)мантик". Якщо так, то, гадаю, в цій ніші я сам.
Kukla:Що вважаєте найбільшим викликом для себе як для українського співака?
Поль Манондіз: Можливо, роки за три найбільшим викликом для мене буде організація мого власного сольного концерту в Палаці "Україна". А ще я з великим нетерпінням чекаю на отримання звання Заслуженого артиста України. Але не просто чекаю, а й працюю для цього багато. Хотів би бути першим французом, який отримає це звання.
Rika:Якби вам довелося брати участь у якихось міжнародних конкурсах, яку б країну ви представляли — Францію, Україну, Бельгію тощо? І чому?
Поль Манондіз: По-перше, музика для мене — це не конкурси, вона поза будь-якими конкурсами. Торік разом із Арсеном Мірзояном я намагався представляти Україну на "Євробаченні". Гадаю, цього року не буду навіть намагатися потрапити на цей конкурс. До речі, знаю декількох людей, які намагаються поїхати в кілька різних країн на кастинги, аби пройти внутрішній відбір і таки потрапити на "Євробаченні".
В будь-якому разі я б дуже хотів представляти саме Україну на міжнародних конкурсах.
Marichka: Чи плануєте ви брати участь у "Євробаченні"? Наскільки і чим цікавий для вас цей конкурс?
Поль Манондіз: Я вважаю, що "Євробачення" могло б бути більш справедливим конкурсом для співаків. Коли він стане більш справедливим, я стану його учасником.
Marichka:Зважаючи на те, що на "Євробаченні" останнім часом фаворитами й переможцями стають то бородаті жінки, то брутальні "Лорді", то чудернацькі "Бурановскіє бабушкі", та й наша Вєрка Сердючка брала явно не вокалом… Так от, зважаючи на все це, на попит аудиторії на таких виконавців, як оцінюєте власні шанси на такому конкурсі, адже ви артист із гарним голосом, своєрідною манерою виконання, романтик тощо, що, на жаль, як виявилося, чомусь не надто користується популярністю серед європейців?
Поль Манондіз: На мій погляд, все не зовсім так. Подивіться хоча б на останнього переможця — хлопця з Португалії, Сальвадора Собрала, який виграв у конкурсі.
Загалом, можливо, людям подобається бачити щось цікаве на "Євробаченні". Але для мене це надто цікаво. Вигравати має музика. І я борюся за те, аби тільки музика виграла. І це дуже важко. Як на мене, співак не повинен бути клоуном — він має відчувати, що коїться навколо і виходити на сцену з певним посилом. На мій погляд, "Євробачення" має бути конкурсом саме для таких співаків. Адже суть "Євробачення" — зібрати найкращих співаків Європи. Дивує, коли люди, які не присвячували особливо часу музиці, беруть участь у конкурсі та виграють. Тому я був дуже щасливим, коли на "Євробаченні" перемогла Джамала та Сальвадор Собрал із Португалії.
Inga:Наскільки мені відомо, ви вже пробували свої сили на національному відборі на конкурс "Євробачення". Як думаєте, що завадило перемогти? Наскільки чесним був відбір? Чи не відбила ця тимчасова поразка бажання спробувати знову завоювати право представляти Україну на цьому конкурсі?
Поль Манондіз: Знаєте, у мене багато друзів у шоу-бізнесі, і багато хто з них намагався взяти участь у цьому конкурсі. Мені подобається атмосфера "Євробачення", але, гадаю, воно не дуже чесне. Причому не лише в Україні, а й у будь-якій іншій країні. Я знаю, як це працює. Навіть щоб потрапити до півфіналу чи фіналу, артистам доводиться боротися не завжди чесно. Хай там як, але цей конкурс існує, і він цікавий. Шкода тільки, що з року в рік помітнішою стає деградація цього конкурсу. А "Євробачення", як на мене, має залишатися великим конкурсом співаків. Нормально було, коли у ньому виграла, наприклад, Селін Діон.
Наталія Муравська:Чи проводите ви майстер-класи для молодих виконавців? Як туди потрапити?
Поль Манондіз: Буду проводити вже зовсім скоро. Можливо, у школі вокалу Dream School. Ця співпраця вже обговорювалася. Я би хотів викладати один повний день. Можливо, ці майстер-класи будуть присвячені французькій музиці.
Anatoliy:Чи є для вас проблемою при роботі в українській музиці така річ як формат і необхідність у нього вписуватися? Деякі українські виконавці часто нарікають на це…
Поль Манондіз: Я просто граю свою музику. А "формат" чи "не формат" — це щось, чого я зовсім не розумію. Але я зрозумів, що є дещо, що може допомогти "бути в форматі"... Здогадайтеся самі...
Для мене всі мої пісні — це "формат", Але комусь — телебаченню чи радіо — вони можуть здатися "не форматом".
Спочатку було важко, а зараз моїх пісень багато на радіо і телебаченні. А для артиста найбільше задоволення — почути одного дня свою пісню на радіо. Думаю, завжди потрібно боротися за те, щоб твоя пісня потрапила кудись у ротацію чи в ефір. І якщо ти віриш у себе, маєш гарну команду, все можливо. І класно, коли вирішує слухач.
Simona: Розкажіть про вашу спільну роботу з Анжелікою Рудницькою… Як познайомилися? Як виникла ідея створити дует? Коли чекати на прем'єру кліпу?
Поль Манондіз: Раніше я чув декілька пісень Анжеліки французькою…
Якось ми обидва виступали на одному концерті в Житомирі. І там я заспівав "Люляй-люляй". Тоді Анжеліка сказала, що, мовляв, є така традиція: новий співак, що долучається до цього концерту, повинен заспівати дуетом з одним із організаторів. Також їй дуже сподобалося аранжування, яке ми зробили для "Люляй-люляй". Анжеліку я дуже поважаю за те, що вона робить для України. А тема пісні "Люляй-люляй" — це те, що близьке нам обом. Я надіслав оригінал пісні Анжеліці, і через тиждень вона надіслала мені запис нашого дуету. Гадаю, що ця пісня дуже драматична. Анжеліка додала до цієї пісні ніжність матері. І ми вирішили разом створити кліп. Але коли буде прем'єра — сам не знаю. Кліп має з'явитися до грудня.
Booklia:Наскільки розпещений український слухач? Чи важко вам збирати аншлаги?
Поль Манондіз: Це дуже-дуже складно — зібрати повний зал. Але я, коли готую концерт у Києві чи інших містах, не організовую надто багато піару. Я даю людям змогу вирішити самим, чи хочуть вони прийти. Але я дуже щасливий, тому що люди приходять, і я дуже вдячний їм за це. Набагато складніше — організувати концерт. Тому що для мене важливо, аби люди, які були присутні на концерті, відчули дещо більше, щоб вони, виходячи з залу, мали глибокі почуття.
Liudmyla:Разом із Ніною Матвієнко ви проїхали в рамках туру багатьма містами України. Поділіться враженнями від регіонів, віддалених від Києва? Що найбільше вас здивувало або вразило в невеликих містах?
Поль Манондіз: Всі концерти в рамках цього туру були неймовірними. Ніна дуже піклувалася про мене. Також у кожному місті я куштував борщ, сало і самогон — зі Львова до Харкова. Публіка була вражаючою на кожному концерті. Добре пам'ятаю перший концерт у Запоріжжі. Дніпро також був чудовим, Львів — також, Чернівці... Кожне місто має щось особливе. Мрію здійснити свій власний тур Україною.
ksenia_:Ви почали будувати свою музичну кар'єру в Україні відносно недавно. Скажіть, ви не переживали через той факт, що в цій країні йде війна, що пов'язано з певними ризиками — і безпековими, і фінансовими, і іншими? Та й, напевно, виступаючи у різних країнах престижніше представлятися французьким співаком, аніж українським?
Поль Манондіз: Я — справжній український патріот і не відчуваю в Україні жодної небезпеки для себе. До речі, Україна дуже любить Францію, але я не користуюся цим, бо відчуваю себе зараз більше українцем, ніж французом.
Війна дуже вплинула на мене. Бо я дуже люблю Україну і хочу для неї тільки найкращого. Маю багато друзів на фронті. А наша родина допомагає волонтерам. Гадаю, що коли ти приходиш із посмішкою та гарним ставленням, це суттєво впливає на відносини.
ksenia_: Якщо говорити про закони, за якими живе шоу-бізнес, то де ця сфера функціонує за більш цивілізованими правилами — в Україні чи в Європі? Де артисту більш комфортно працювати?
Поль Манондіз: Шоу-бізнес всюди однаковий. Дуже важко в цій сфері працювати. Всюди. Багато залежить від того, як ти себе почуваєш всередині цього шоу-бізнесу. Я відчуваю себе лише артистом. А шоу-бізнес — це інший простір. Продюсер хоче заробляти гроші, артист — співати. І, думаю, це будь-де однаково.
polit_ua:Поль, з чим у вас асоціювалася Україна раніше, до того, як ви вперше сюди потрапили?
Поль Манондіз: З "Євробаченням" — у Франції були дуже розчаровані, що завжди виграють країни Східної Європи.
Пізніше Україна асоціювалася у мене з майданами: спочатку Помаранчевою Революцією, а потім — із Революцією Гідності.
Після цього я приїхав побачити Україну на власні очі.
Надія Майна
Фото Інни Соколовської
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред в Google News
