Чому українці проковтнули скандал від Coca-Cola

У святкові дні на Софіївському майдані Києві можна побачити довжелезну чергу. Не на каруселі біля головної ялинки України, не до самої ялинки, не по глінтвейн чи смажені на грилі ковбаски. Українці, часто — з маленькими дітьми, ладні вистоювати на морозі під снігом, аби отримати безкоштовну банку Coca-Cola.

Більшість батьків у черзі — молоді. Є люди середнього віку. Практично нема старших, бо їм, по-перше, холодно, а по-друге, не смакує кола. Інші не можуть не знати про скандал за участю Coca-Cola і Pepsico напередодні Різдва. Про це говорили і в новинах, проте соцмережі та інтернет-видання традиційно випередили телевізор. Дивує присутність у черзі по банку Coca-col" молодих людей: вони ж напевне звикли отримувати свіжу інформацію з Facebook.

Саме активісти цієї популярної соцмережі закликали українців бойкотувати продукцію Coca-Cola та Pepsico. Причина — російські офіси цих міжнародних компаній-виробників популярних напоїв опублікували карту Росії, на якій Крим був позначений як російська територія. Хоча анексію українського півострова не визнають ані країни ЄС, ані США, ані Канада з Австралією, загалом — переважна більшість країн цивілізованого світу. Після того, як посольство України в США довело до відома керівництва країни офіційний протест, Coca-Cola скандальну карту прибрала та вибачилася. Майже те ж саме зробили в Pepsico. Тобто, аналогічну карту з сайту теж прибрали, але не вибачилися.

Тим не менш, активні дописувачі в Facebook оголосили продукції цих компаній персональні бойкоти та закликали громаду робити, як вони. Серед відомих та медійних українців, котрі долучилися до процесу — політолог Тарас Березовець, головний опонент чинного мера української столиці Борислав Береза, генеральний директор групи компаній "1+1" Олександр Ткаченко, письменник Юрій Винничук.

Заклики за короткий час зібрали сотні лайків. Паралельно вітчизняні консерватори-традиціоналісти, котрим не чужі соцмережі, почали активно просувати у своїх постах тему узвару як розумній альтернативі західним напоям. Бо ж натурально, смачно, корисно, без хімії та повернення до харчових витоків нації. Здавалося, ось ще трохи натиснути — і міжнародні корпорації, погано знайомі з історією україно-російських стосунків та актуальними подіями, пов'язаними з російською агресією проти України, піднімуть лапки, зазнають шалених збитків та, образно кажучи, склеять ласти.

Та натомість оспівана останнім часом солідарність українців проявилася в черзі по безкоштовні банки Coca-Cola на різдвяних гуляннях у Києві. Повторюся: частина тих, хто стояв у черзі, напевне знала описану вище історію. Проте знизала плечами, вирішивши, за прикладом менеджера компанії по зв'язках із громадськістю Ольги Чумак, що солодка газована вода як така — поза політикою. Тим більше, що за неї цього разу платити не треба.

Компанії Coca-Cola та Pepsico мають традицію проводити подібні атракціони небаченої щедрості, і не лише в Україні. Тож, цілком можливо, дійство на Софіївському планували заздалегідь. Адже там присутні інші відомі бренди, щоправда — лише у вигляді окремо виставлених рекламних щитів, біля яких можна сфотографуватися. Проте саме через згаданий скандал роздача коли сприймається передусім як удар у відповідь, своєрідний акт вибачення, спроба замирення.

Якщо це так, Coca-Cola дарма старалася й оперативно демонструвала різдвяний креатив. Бо, виявляється, українці гніваються на недалекоглядних виробників газованих та негазованих напоїв винятково у віртуальному просторі. Політолог Петро Олещук написав на своїй сторінці в Facebook із цього приводу: "Що вас дивує у справі пепсі та коки? Ми лише потеревенимо у соцмережах, і замовкнемо. І всім через місяць буде байдуже. Не будуть поважати того, хто себе не поважає". І додає: "Уявімо собі, що якійсь світовий бренд намалює мапу Ізраїлю без Єрусалима. Скільки проіснує цей бренд? Коли саме він збанкрутує?"

Відкидаючи емоційну складову цих та інших висловів, бачимо реальну картину сучасної України. Мешканці віртуального світу соцмереж давно і впевнено відірвалися від життя. Минули ті часи, коли пост у Facebook міг забрати Майдан.

У зв'язку з цим можна згадати антиТабачну кампанію: акції протестів з вимогою звільнити з посади міністра освіти записного українофоба Дмитра Табачника тривали від весни до осені 2010 року і координувалися, в тому числі, соцмережами. "Диванні сотні" піднімали Миколаїв проти спроби забалакати справу про вбивство Оксани Макар та міліцейського свавілля у Врадіївці. Нарешті, під час Революції Гідності саме Facebook почав безстрокову акцію "Економічний бойкот Партії регіонів" — свідомі громадяни дізнавалися про партійну приналежність власника того чи іншого бізнесу і припиняли купувати його продукцію. Те ж саме сталося потім із бойкотом товарів російського виробника: торгівельні мережі змушені були робити його акційним, аби заохотити низькими цінами.

Нині ж спроби організувати протест через соцмережі розбиваються об нерозуміння правил того життя, яке триває за межами віртуального світу. Люди — раби не диктаторів чи авторитарних режимів, а лише сталих звичок. Навіть якщо звичка розходиться з уподобаннями, на виході звичка ставити лаqк із почуттям виконаного обов'язку перемагає потребу єднатися довкола спільної ідеї. В даному разі — висловити дружне "фе" недалекоглядним компаніям.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред