Активіст Майдану, потерпілий від "тітушок" та російських спецслужб, давній захисник старого Києва та нардеп від "Батьківщини" ІгорЛуценко запустив у сесійній залі Верховної Ради дрон. За його стратегічним задумом, це не так черговий тролінг парламенту, як заявка на виявлення "кнопкодавів" із висоти польоту квадрокоптера. Хто переконаний, що так треба, й вірить — після канікул безпілотник ширятиме під куполом на кожній сесії, і хто збиватиме його, той запеклий "кнопкодав", може далі не читати.
Перший віце-спікер Ірина Геращенко побачила в акції порушення Регламенту, хоча колеги пана Луценка негайно це заперечили. Виявляється, в Регламенті нічого не сказано як про заборону запускати дрони в сесійній залі, так і про дозвіл на це. Але що не заборонено, те дозволено за замовчуванням. Наприклад, якщо ви захочете зайти в київське метро босий, п'яний та з морозивом, вас затримають і оштрафують. Бо ви порушите відповідні пункти з правил користування метрополітеном, вони є в кожному вагоні. Натомість їх нема в Регламенті Верховної Ради. Отже, депутати можуть сміливо заходити в сесійну залу без взуття, з морозивом та в нетверезому стані.
Про морозиво нічого не скажу. Натомість нагадаю, як без допомоги квадрокоптера два роки тому був зафіксований факт поїдання депутатом — "регіоналом" Юрієм Мірошниченком борщу просто на робочому місці. З п'яними парламентарями взагалі простіше — згадайте колегу Мірошниченка, нинішнього лідера фракції "Опозиційного блоку" Юрія Бойка. А лідер Радикальної партії Олег Ляшко своїми діями давно й регулярно нагадує: Регламент ВР не забороняє, а отже — дозволяє їсти на парламентській трибуні землю, протестуючи проти її продажу. Або —розкидати долари над трибуною, посипаючи ними на знак чергового протесту голову НБУ Валерію Гонтареву. Чи сидіти під трибуною, як він робить це тепер.
Звісно, одні "регіонали", інші — "радикали", що з них узяти. Якщо Ігореві Луценку так кортить брати приклад саме з них, Регламент ВР не забороняє цього робити. Пані Геращенко після марної спроби закликати колегу до порядку написала на своїй сторінці в Facebook: "Депутат із жуйкою — запускач дрону заявив, що, виявляється, він фронтовик — аеророзвідник... Я б сказала , хто він насправді.... Як послухаєш наших депутатів, то всі вони, виявляється, фронтовики. Як же це гидко". Можливо, це так само неправильно, як виносити Арсенія Яценюка з парламентської трибуни на знак чергового протесту. Проте людям подобається саме така поведінка. Україна загалом протестна країна.
Не всякий готовий був вийти на Майдан під кийки "беркутів" і кастети "тітушок". Натомість більшість аплодує стоячи й з однаковим завзяттям Ляшку з вилами, Луценку з дроном, активістам "Свободи", які пиляють паркан біля Верховної Ради, гранатам у поліцейський кордон та депутатам, які жбурляють димові шашки, намагаючись зірвати сумнозвісні "харківські угоди". За шість останніх років можна багато чого такого згадати. І давайте домовимось: гидко — не битися в парламенті, а підмінювати поняття й позбавляти реальне протестне дійство його первісного значення.
Чи можна кидати димові шашки в парламенті? Треба не полінуватися і глянути Регламент. Проте варто чітко усвідомити: в той момент, 27 квітня 2010 року, депутати від демократичної опозиції намагалися в такий, без лапок, радикальний спосіб завадити ратифікації документу, котрий інакше, як державна зрада, трактуватися не може. Або — дійство, датоване 18 листопада 2011 року, коли опозиційні режиму "регіоналів" політики демонтували паркан біля будівлі Верховної Ради, відповідальність за встановлення якого не взяла на себе жодна організація, починаючи від комунальників. В обох згаданих випадках маємо явний зразок порушення, з яким намагалися боротися непарламентськими методами й з різним результатом.
Якщо шановний Ігор Луценко хоче протидіяти "кнопкодавству" за допомогою безпілотного літального апарату, він щонайменше мусить спершу проголосувати за щось потрібне країні сам. Потім — керувати дроном, дисциплінуючи колег. Або — заведемо ситуацію ще далі! — однією рукою депутат тисне на кнопку, іншою — керує квадрокоптером.
Але борець із продажними олігархічними кланами в парламенті забуває про одну дуже важливу для України річ. Кидати виклик порочним практикам не персонального голосування варто тоді, коли в сесійній залі зібралося достатньо депутатів для ухвалення або не ухвалення рішень, так чи інакше важливих для країни, за яку Ігор Луценко, Олег Ляшко та Юлія Тимошенко нібито стоять горою. І долучаються до них молодші колеги з новостворених демократичних прозахідних політсил на кшталт "ДемАльянсу". Всі згадані та неназвані особи об'єднані не в одну партію, але єдиним бажанням провести перевибори до парламенту.
Можна по-різному оцінювати останні заяви Надії Савченко, колеги Ігоря Луценка по фракції. Тільки вона проти передчасних виборів, емоційно заявляючи: "Якщо прийде якась інша фракція, збере нову більшість, знову розвалиться, і пішло-поїхало". У перекладі це означає наступне. Навіть Савченко не дасть гарантії, що в разі перемоги її політичної сили, давно вже визначеної як популістську й таку, котра скочується в "лівацтво", депутати з нової більшості сумлінно ходитимуть на роботу й прийматимуть потрібні для України закони.
Але звертатися до люмпенізованого, традиційно просякнутого "лівизною" електорату, вони все одно не припинять. Адже в основі "лівої" ідеї — дієслово "дай", а не "працюй". У тому, щоб сумлінно працювати й змушувати до цього своїх колег, є щось буржуазне. А буржуазія — головний ворог тих, хто аплодує не ухваленим законам, а запущеним без жодного смислу, на голому "лівацькому" протесті дронам.
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Facebook
